Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Лихо давнє й сьогочасне, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Лихо давнє й сьогочасне, Мирний"

259
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лихо давнє й сьогочасне" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Лихо давнє й сьогочасне, Мирний - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Мирний
Електронна книга українською мовою «Лихо давнє й сьогочасне, Мирний» була написана автором - Мирний, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Лихо давнє й сьогочасне, Мирний" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 17
Перейти на сторінку:





Присвячується В. I. Ва­си­лен­кові.




Добре то­му Баш­ки­реві на весь повіт доб­ре! Зе­мель у нього - не міря­но, слуг у нього - не зліче­но. Че­рез увесь повіт розісла­ли­ся йо­го ла­ни ши­ро­ко­полі, виг­ра­ючи на сонці за­паш­ни­ми сте­па­ми, хви­лю­ючи ко­ло­сис­тим жи­том, пше­ни­цею. Буйні ліси по­пе­ре­ти­на­ли йо­го маєтки і вздовж, і вшир, і впо­пе­рек; ши­ро­коп­лесі ста­ви та озе­ра по­роз­ля­га­ли­ся в за­тиш­них бал­ках, по ни­зах, мов зад­ля то­го, щоб яс­не сон­це й синє не­бо пов­сяк­час лю­бу­ва­ли­ся та ви­див­ля­ли­ся у їх чис­тих, про­зо­рих во­дах, щоб во­дя­на про­хо­ло­да од­во­ло­жу­ва­ла су­хе за­паш­не повітря й на­пу­ва­ла цілю­щою ро­сою й без то­го ро­дю­чу си­лу землі. А як гар­но та ве­се­ло по маєтках па­на Баш­ки­ря! Співучі пташ­ки ціле літо нев­га­ва­ють у йо­го сад­ках-лісах; та­бу­ни ко­ней, че­ре­ди ско­ту, ота­ри овець ого­ло­шу­ють своїм гу­ком вільне повітря степів. Ку­ди не глянь, ку­ди не по­ди­ви­ся, всю­ди бла­го­дать бо­жа, ста­ток і дос­та­ток!


Тілько по йо­го се­лах чо­гось сум­но та нуд­но. Не­ве­личкі людські оселі по­роз­ки­да­ли­ся то сям, то там, мов хо­ва­ли­ся од­на від од­ної, як від ли­хо­го дозірця… І лю­ди, що жи­ли по тих осе­лях, по­нурі та пох­мурі, німі та мов­чаз­ливі, сло­ня­ються як тіні, по го­рах та бай­ра­ках, ви­хо­дять на ши­ро­ко­полі ла­ни, на пиш­но-зе­лені до­ли­ни не світом білим лю­бу­ва­ти­ся, не пісень ве­се­лих співа­ти, а відда­ва­ти буй­но­му вітрові своє важ­ке зітхан­ня, свої сльози кревні, щоб він, лег­кок­ри­лий, одніс їх до гос­по­да бо­га.


- Господи, де на­ша смерть за­ба­ри­ла­ся? Або її пош­ли, або во­лю дай! - від краю й до краю по Баш­ки­ре­вих маєтках хо­ди­ло й го­ло­си­ло людське зітхан­ня.


Що ж то за знак? Нев­же ж лю­дям не доб­ре жи­ло­ся се­ред та­кої роз­коші та привілля? Чи то їх та дав­ня ду­рисвітка-во­ля зби­ва­ла з пан­те­ли­ку й не пус­ка­ла яс­но гля­ну­ти очи­ма навк­ру­ги?


Послухаймо, що ка­жуть сусідні пан­ки та по­лу­пан­ка в очі Баш­ки­реві.


- Добре вам, Олексію Іва­но­ви­чу,- і ца­реві кра­ще не тре­ба! Землі у вас не міря­но, лю­дей у вас не зліче­но… Та ще до то­го й лю­ди такі покірні та слух­няні - ниж­че тра­ви, тих­ше во­ди!..


- Не кажіть мені та­ко­го про лю­дей! - кри­чав Олексій Іва­но­вич.- Не кажіть нічо­го! То не лю­ди добрі, то га­дю­ки ка­посні! Од­но­го я в гос­по­да бо­га мо­лив, однієї лас­ки про­сив - да­ти на них усіх од­ну спи­ну, щоб як од­но­го вчис­тив, то всім зра­зу дош­ку­лив! А то ру­ки свої по­об­би­вав, б'ючись, го­лос стра­тив, ла­ючись, а все од­но: мов у стіну го­ро­хом!.. І не ди­во: бо я один, а їх більше ти­сячі… Ти­ся­ча голів на те, щоб шко­ди та втра­ти на­ро­би­ти!.. Гос­по­ди! чом ти не дав їм однієї спи­ни?!


- Та як ва­ша ру­ка, поз­до­ров бо­же, Олексію Іва­но­ви­чу, то й з ти­ся­чею спра­виться!- ка­за­ли пан­ки.


- Ні, прис­тав… По­чав прис­та­ва­ти… Ко­лись пра­вив­ся, та ще як пра­вив­ся! Тут кан­чу­ком бу­ло ляс­ну- до са­мо­го краю мій ляск до­ся­гає! А те­пер - не те. Ко­лись сам хо­див біля то­го, сам справ­ляв сю ро­бо­ту, а те­пер у кож­но­му селі свій ста­нок завів… А все не по­ма­га! Не виб'єш із їх бісо­вих лобів тієї волі та мандрів… Ніяк не виб'єш!..


Не лю­бив Олексій Іва­но­вич не тілько волі, а й дум­ки про во­лю - страх не лю­бив. Звісно, не зад­ля се­бе: сам він був най­вільно­лю­бивіший чо­ловік на весь повіт, не знав ні в чо­му ніяких пе­ре­пон і пе­ре­го­род… А не любив, щоб кріпа­ки дба­ли про во­лю або го­но­би­ли яку-не­будь дум­ку про неї.


- Навіщо їм та во­ля зда­ла­ся? Щоб поріза­ти­ся? - ка­зав він - їй-бо­гу, поріжуться! Син батька заріже, а не то що чу­жий чу­жо­го… Та якої їм ще тре­ба витії Чи во­ни в ме­не го­лодні-хо­лодні, чи не ситі й одіті? Чи їм ніде се­ред степів про­гу­ля­ти­ся? А от - пи­ти та ле­да­рю­ва­ти, - то дзуськи! Сам не п'ю та їх б'ю, а все не гу­ляю і їм не по­пу­щу гу­ля­ти. Гульня да­ремні дум­ки пло­дить; да­ремні дум­ки до мандрів до­во­дять, а в манд­рах-про­па­щий чо­ловік! От, примірно, в ца­ря військо. Що б во­но бу­ло, ко­ли б усяк ку­ди хотів, ту­ди й пішов? Роз­тек­ли­ся б, як руді миші! І ца­реві го­ре, і військові - дру­ге. Ца­ря кож­ний би нех­рист-бу­сур­ман у по­лон узяв, а та­ке військо по­одинці пе­ре­би­ли. А от, ко­ли всі дер­жаться ку­пи,- що б там не дер­жа­ло їх: чи страх бо­жий, чи кан­чук гост­рий,- о-о, то зовсім інша річ!..


Так час­тенько ви­чи­ту­вав Олексій Іва­но­вич своїм кріпа­кам, до­да­ючи до то­го ще більше сна­ги чер­кеським арап­ни­ком, що вивіз із Кав­ка­зу, де за мо­ло­дих літ слу­жив у війську. І такі речі Олексія Іва­но­ви­ча вис­лу­ху­ва­ли кріпа­ки з ве­ли­кою покірливістю. Що більше ко­ри­ло кріпаків - чи речі, чи арап­ник Олексія Іва­но­ви­ча? Пев­но, що од­но дру­го­му до­по­ма­га­ло. Бо самі кріпа­ки хва­ли­ли­ся, що їх пан - мо­гутній пан: і ду­ху ве­ли­ко­го, та й си­ли не ма­лої. Раз кан­чу­ком вче­ше - до печінки дійме, а го­ло­сом крик­не - ду­ша з ля­ку аж в но­ги всту­пить, під п'яти хо­вається.


І справді, Олексій Іва­но­вич був чо­ловік не­аби­який: ви­со­чен­но­го зрос­ту, пле­чис­тий, ру­ка­тий, ци­ба­тий, з круг­лим, не­на­че ки­шинський ка­вун, об­лич­чям і гост­ро­вер­хою го­ло­вою; рот ши­ро­кий-тро­хи не до вух, ніс прип­люс­ну­тий, а на кінці одут­лий та круг­лий, мов во­лоська ріпа; ву­си, руді та довгі, униз заг­ну­ли­ся, очі - булька­ми з чер­во­ни­ми жи­лоч­ка­ми на білих баньках. Страш­но бу­ло гля­ну­ти в ті очі під доб­рий час, а під ли­хий, як чер­воні жи­лоч­ки нал­лються кров'ю і аж випнуться, а в зрач­ках за­жевріють хижі іскор­ки, ди­кий звір - і той би зля­кав­ся то­го страш­но­го пог­ля­ду і зат­ремтів би від ля­ку, а то ж чо­ловік та ще й підда­ний па­на Баш­ки­ря! Не­дар­ма всі бо­яли­ся зустріва­ти­ся з ним і врозтіч тіка­ли, як за­ба­чать бу­ло хоч зда­ле­ку.


Страшний був чо­ловік Олексій Іва­но­вич., та ще до то­го й мо­гу­чий. Він без­пе­ремінно був мар­ша­лом, а мар­шал був тоді не те, що те­пер пред­во­ди­тель. У нього в ру­ках на увесь повіт бу­ли суд і розп­ра­ва. Суд­дя та справ­ник, мов ті слу­ги, по цілих го­ди­нах до­жи­да­ли за по­ро­гом, ко­ли бу­де лас­ка вельмож­но­му па­нові їх до се­бе в ха­ту пок­ли­ка­ти. Та ще, до­жи­да­ючи, гос­по­да бо­га мо­лять, щоб він, ми­ло­серд­ний, пос­лав то­го дня Олексію Іва­но­ви­чу, ус­та­ючи з пос­телі, пра­вою но­гою на долівку сту­пи­ти, бо як лівою - то бу­де та­ка па­ра, що і в га­рячій лазні, шма­га­ючи з усієї си­ли віни­ком, не на­же­неш та­кої.


Зугарний був Олексій Іва­но­вич усім стра­ху зав­да­ти.

1 2 ... 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лихо давнє й сьогочасне, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лихо давнє й сьогочасне, Мирний"