Читати книгу - "Казка-небилиця, Народні"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Народні
- 203
- 0
- 25.05.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поки ми з няньом ґаздували, діда не женили: ні печі, ні лави. А дідо не хоче з печі злізти без баби. Була в нас єдна муха, а другий комар. То великі воли строкаті й кажуть: „Сеґінь, сеґінь”. А комар як укусить, то каже: пінь!
Пішов я в хащу, виволік кільканадцять буків – без єдного не двадцять. Привіз домів, тоншими кінцями прив’язав на муху та на комара – вчинив хату велику. Піч поставив на двоє челюстей. Тоді пішов, кільканадцять – без єдного не двадцять – міхів ярцю, жита й іншого збіжжя зібрав. Привіз у млин – мельник колісся теше, а млин пішов по ягоди. Пішов я, зібрав кільканадцять – без єдного не двадцять – бочок паленки, рому і всякого напою. Привіз домів – а комора пороздопирана, годі до комори зайти. Був у мене єден сверлик; попроверчував я ним стіни, позакочував бочки до комори. І був у мене єден кабан-годівник – у кучі сімнадцять літ молоко парене пив; не мож було його ніяк убити дідові на весілля. Послав я по канон і кабана з канона устрелив, бо іншак не мож було приступити до нього. А то на святу неділю було. Увиділа ворона, імила кабана в лапи, підняла і пустила на лід. Розчахнувся кабан на льоду: зібрав я сімнадцять людей із ношами, внесли того кабана до хижі й оббілували. Йти б мене людей гостити тих: зайшов я до комори – аж занесла біда блоху. Паленку повипивала, і як ся упила, то й бочки, й обручі погризла. Зайшов я до хижі – аж занесла біда муху: взяла кабана на крила, ще й кров полизала.
Ні печі, ні лави; дідо без баби не хоче з печі злізти. Тоді що чинити? Була в мене єдна кобила: я задів за ремінь топірець і – цу-цу-цу! – іду. Поки йшов, топірець утік і далеко в мочарі пасеться. Я ся лінував іти по нього – най пасеться! Підтяв вербу й зазираю назад себе, а верба виросла до неба! Цього мені треба: пішов я на небо, бо стілько на весілля дідові наладив, та й тому пуття не є. Вийшов на небо: позазирав, а верба упала, бо кобила підірвала вербу.
Був у мене міх попелу, а другий – полови. Став я сучити мотуззя з того: зверху мотуз прирву, а внизу надторочу. Отак зійшов я до середини світа, відти вниз скочив – і застряг-єм по груди в землі. Побіг додому по лопату й викопався. Увидів на болоті дикого качура: була б дідові хоч птиця на весілля! Кинув топірцем – качур утік, залізо спливло, а топорище впало в болото на спід. Що чинити? Виламав собі вила, став болото розгрібати за топорищем. Та не міг його вигребти, бо збігає долі. Був у мене шваблик – я болото запалив, болото згоріло, залізо згоріло, а топорище спливло. Прийшов я домів – дідо пішов з бабою вінчатись уже. Тоді вчинив я великий бал і став іграти, танцювати. Я й не видів, що там були міхи поприпирані з водою; зап’явся за міх шарканцем і вилляв тоту воду з міха. Гості ся пустили і мене хотіли імити, а я втік. Забився в кухню у клоччя: а тут каноніри йшли стріляти. Забили мене в канон із клоччям і вистрілили у верховину, в єдну ялицю. Но, та й кінець: став-єм на весло, та й тут мене принесло, та й тут-єм сів, та й казку оповів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка-небилиця, Народні», після закриття браузера.