Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Іван Голик і його брат, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван Голик і його брат, Народні"

85
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Іван Голик і його брат" автора Народні. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Іван Голик і його брат, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Іван Голик і його брат, Народні" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

Десь-не-десь, в тридесятому царстві, в іншій державі жив цар з царицею чи князь із княгинею, і було в них два сини. От князь і каже своїм синам:

— Ходімо зі мною до моря, послухаєм, як морські люди пісні співатимуть.

От вони і пішли. Ідуть гаєм. Князь і захотів вивідать у своїх синів правди: котрий з них на відшибі буде, а котрий на його царстві хазяйнуватиме. Ідуть гаєм, коли ж стоїть три дуби. Князь глянув та й питає свого старшого сина:

— Сину мій любий, що б із цих трьох дубів було?

— А що ж,— каже,— батечку? Була б із них добра комора, а якби попилять, то гарні дошки були б.

— Ну,—-каже,— синку, ти будеш хороший хазяїн. Тоді питає й меншого:

— Ну, а ти, синку, що б із цих дубів зробив?

Він і каже:

— Батьку мій любий! Коли б мені була воля та сила, я б третього дуба зрубав та переклав на ті два, та скільки є князів і панів, я б їх усіх вивішав.

Князь почухав голову і замовк.

От прийшли до моря, стали усі глядіть, як риба грає, а князь узяв та меншого сина й пхнув у море:

— Пропадай же,— каже,— лучче сам, ледащо!

Тільки що батько сина у море пхнув, його кит-риба зараз і вхопила. Він у ній і ходить. Давай та риба хапати вози з волами і кіньми. Ходить він у рибі, перешукує, що у возах, тим і харчується. Та якось і знайшов у одному возі люльку, тютюн і кресало. Узяв, у люльку тютюну наклав, викресав вогню і давай курить. Одну люльку викурив, наклав другу — викурив, наклав і третю — викурив. От та риба од диму і впилась, приплила до берега і заснула. А по березі ходили мисливці. Ходили-ходили, а один побачив та й каже:

— Отже, братця, по гаях скільки ходили, та нічого не знайшли. Чи ви бачите, он яка риба коло берега лежить? Давайте її стрілять!

От стріляли її, стріляли, потім познаходили сокири і давай її рубать. Рубали-рубали, коли ж чують — кричить у ній усередині:

— Ей, братця, рубайте рибу, та не зарубайте православної душі.

Вони з ляку як кинуться і повтікали. От він у дірку виліз, що мисливці прорубали, вийшов на берег та й сидить. Сидить собі голий — бо на ньому що було убрання, погнило уже, може, він цілий рік був у рибі,— і думає собі: «Як мені тепер у світі жить?»

А його старший брат зробивсь уже сам великим паном. Батько вмер, так він і зоставсь хазяїном на всій державі. Позбирались судді, сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукать собі дружби, а за ним великий поїзд. Іде, коли ж сидить голий чоловік. От і посилає він слугу:

— Піди спитай, що то за чоловік? Той приходить:

— Здоров!

— Здрастуй!

— Що,— каже,— ти таке?

— Я,— каже,— Іван Голик. А ви хто такії?

— Ми з такої й такої землі, ідемо шукати своєму князеві дружби.

— Піди ж ти скажи своєму князеві, що іде він свататься, да без мене не посватається.

Той вернувся до князя — так і так. Князь наказав слугам дати йому сорочку, штани, все, що треба. Той у воду вскочив, обполоскавсь, убравсь. Привели його до князя; він і каже князеві:

— Уже ж коли мене взяли з собою, так усі мене й слухайте. Будете слухать, то будем на Русі, а не будете — пропадемо всі.

Князь сказав «добре» і звелів усім його слухать. Ідуть собі, коли це — мишаче військо. Князь хотів так по мишах і йти, а Іван Голик:

— Ні,— каже,— підождіть, дайте мишам дорогу, щоб не зайняли ні однієї миші й шерстинкою.

Тут усі набік звернули. Задня миша обернулась та й каже:

— Ну, спасибі тобі, Іване Голику, не дав ти моєму війську пропасти, не дам і я твоєму.

Їдуть далі, коли це іде комар із своїм військом, що не можна й очима глянуть. Налітає комарський дивізійний генерал:

— Ей, Іване Голику, дай моєму війську крові напиться! Як даси, то ми тобі у великій пригоді станемо: а не даси, так не будеш на Русі.

Він зараз сорочку з себе спустив і велів себе зв'язать, щоб не вбить ні одного комара. Комарі нассались і полетіли.

Ідуть понад берегом, коли чоловік піймав дві щуки в морі. Іван Голик і каже князеві:

— Купим оті дві щуки в чоловіка та пустим у море назад.

— Нащо?

— Не питай нащо, а купим.

Купили ті щуки і назад у море пустили. Вони обернулись і кажуть:

— Спасибі тобі, Іване Голику, що не дав нам пропасти. Ми тобі у великій пригоді станемо.

І не так-то хутко діється, як швидко в казці кажеться. Ідуть вони там, може, тиждень, чи що, приїжджають на іншу землю, на тридесяте царство, в інше государство. А в тому царстві царював змій. Будинки видно великі, а двір кругом обставлений залізними палями, і на кожній палі усе понастромлювані різного війська голови, а коло самих воріт на дванадцяти палях нема голів. Стали вони доходить, стала князеві туга до серця приступать, і каже князь:

— А на ці палі, Іване Голику, чи не доведеться наші голови настромлювать?..

— Побачимо! — каже.

Приїхали туди, коли ж змій зустрів їх, наче й добрий; прийняв за гостей; звелів увесь поїзд нагодувать, а князя узяв з собою і повів у будинок. Ну, там собі п'ють-гуляють, хороші мислі мають. І в того змія є дванадцять дочок як одна. І вивів їх змій до князя, і розказав, котра старша, а котра підстарша, і до послідньої. Так сама менша більше всіх князеві під норов пішла. Гуляли вони до вечора. Увечері давай прощаться, йти спать. От змій князеві й каже:

— Ну, котра дочка краща? Князь і каже:

— Менша мені найкраща, меншу буду сватать. Змій каже:

— Добре, тільки я дочки не оддам, поки не зробиш усього того, що я тобі буду наказувать. Поробиш усе, так оддам за тебе дочку, а не поробиш, так загубиш свою голову і поїзд твій тут увесь поляже.— І наказує йому: — У мене є на току триста скирд усякого хліба. Щоб він до світа був увесь перемолочений і щоб було так: солома до соломи, полова до полови, зерно до зерна.

От князь іде до свого поїзду почивать та й плаче. А Іван Голик побачив, що він плаче, та й пита:

— Чого ти, князю, плачеш?

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Голик і його брат, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван Голик і його брат, Народні"