Читати книгу - "Жоні правди не казати, Народні"

Був єден чоловік, і так хотів випробувати жону, чи буде віру з ним держати у правді.

– Жоно, я тобі не вірю; якби я дорогі речі знайшов, ти би на мене окликала?

– Ґаздо мій любий! Я сім раз перед тобою побожуся, що я на тебе ніколи не окличу.

Пішов той чоловік першого дня, убив куріпку і поніс, і положив у воду. Увечері каже своїй жоні:

– Ходімо, жоно, з лучницею на куріпки, бо зібралися в ріці воду пити.

Вона посвітила йому лучницею: він стрілив у куріпку і виніс на берег.

Другого дня пішов на воду, піймав струга великого, і повісив того струга на вербу, та каже своїй жоні другого вечора:

– Ходімо, жоно, струги імати, бо зібралися лазити на вербу.

Запалив їй лучницю, аби світила, а сам стрілив: упав струг із верби.

Третього дня пішов і найшов грошей багато. Увечері поносили тоті гроші і зсипали у єдну ладу. Четвертого вечора каже ґазда своїй жоні:

– Жоно моя люба! Із віри-сьмо жили, айбо тут прийде на тебе сеї ночі смерть.

Вона йому каже:

– Яка то, ґаздику, смерть?

І він їй каже:

– Лопотова війна.

– Но, не дай мені, ґаздику, тепер умерти, я тобі з віри буду служити!

Занесли до хижі єден сусік – такий, що зерно ся сипле, – і там він її замкнув у той сусік. Засвітив ясно у хижі уночі і випустив дванадцятеро курей. Насипав на той сусік курям пшениці: тоді голос дали кури дзьобами – дуже бубнували там, – і він так дав великий страх, що то є лопотова війна. Випустив жону відти з сусіка, і каже вона:

– Я тобі, ґаздику, за сесе з віри буду до смерті служити.

І пішов він п’ятого дня на село, бо хотів свою жону пробувати, чи буде тото правда. Прийшов домів і учинився, ніби п’яний. Узяв рискаль у руки і ганявся за нею – ніби її вдарить. І зашпотився на стіл, аби його жона попри припічок утекла. А жона відбігла на два сяги від хижі і почала гойкати:

– Йой-йой, у мене ґазда розбійник, найшов багато грошей і тепер п’є, а мене б’є!

І пішла до панів, завдала його до суду:

– Панове славні! Найшов мій ґазда багато грошей і мене тепер збиткує.

Закликали його пани до суду і стали йому казати:

– Чому ти, чоловіче, не ознаймив у вармеді, коли ти найшов гроші?

– Хто на мене тото, панове, свідчить, що я найшов гроші?

– Ай, на тебе твоя жона істинна свідчить.

– Не вірте їй, панове, що тото правда, бо моя жона здуріла.

І стали пани казати:

– Коли тото було?

І вона почала казати:

– Першого вечора ходили-сьмо на воду куріпок бити – я світила, а він стрілив у куріпку; другого вечора ходили-сьмо струги на вербу імати; третього вечора пішли-сьмо й тоті гроші поносили, а четвертого дня – правда, панове, – не дав мені погинути на смерть, на лопотову війну. П’ятого дня пішов та ся упив, а мене побив.

– Но, панове славні, – каже ґазда, – чи мож се вірити, сеї жони казку? Глядайте ви у протоколах, чи є тото прописано, аби куріпки ходили у ріку воду пити? А чи є де у протоколах, аби струги на вербу лазили? А чи є тото прописано – за таку смерть де чути, за лопотову війну?

Пани передивилися у протоколах, і того ніде не найшли. І його жоні видали дванадцять палиць на плечі:

– Аби ти, жоно, ніколи неправду не казала, аби-сь ся з ґаздою справувала!

А той чоловік, якби був не мав свій розум народжений, дуже би був мав багато клопоту через свою жону божену.

А кілько жоні мож вірити? Мож їй вірити в житті три речі такі.

Коли прийде чоловік на Великдень із церкви і каже: „Христос воскрес!” – і жона йому каже: „Воістину воскрес!” – тото істинна правда.

А другу річ можна вірити сесю. Коли жона винесе ґазді у поле їсти та й каже: „Ходи, ґаздо, обідати!” – і ґазда каже: „Ходи й ти, жоно хрещена, обідати”, – а вона відповість: „Не хочу, вже обідала-м” – тото є істинна правда, бо вона обід удома готувала і там не мусила терпіти, аби не їла.

А третю річ можна вірити сесю. Коли сплять обоє разом: „Хто з тобою, жоно, тепер спить?” – і вона каже: „Сам-єсь, хрещений” – і тото третя істинна правда, бо другий чоловік не сміє тоді прийти до жони, коли ґазда є вдома.

Сесе усе; но, чи не казка була? Перечитайте її!