Читати книгу - "Ґрафка, Народні"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Народні
- 238
- 0
- 27.05.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наказувала мама, наказував тато: „Вважай, серденько, на себе, вважай: без дозволу по дорозі не походжай”, а Мар’янко мав те в носі та й не послухався.
Йде хлопчик по землі Левовій, вийшов на ґрунтову дорогу, аж ген чує, що хтось на ґвалт кричить, пішов туди – не зна куди, аж там побачив ґрасовану стежку, тож і звернув на неї. Дивиться – велика садиба. Бачить ґражду, покриту ґонтою, дерев’яною черепицею, з ґратками на вікнах. А на ґанку ґаздиня-господиня в ґердані з ґоґолем-моґолем в руках. Біля неї ґречний ґазда шапочку з кутасиком скидає, ґратулює-вітається. В руках його золота ґрафка сяйвом переливається. Як побачили Мар’ясика, то просто до нього. Пані вхопила хлопця за ґудзики, плаче-причитає, а пана мов ґедзь укусив, нервує. Ґелґочуть собі, чисто гуси, нічого не второпаєш. Нарешті Мар’янко дослухався, що вони все про ґрафку та про ґрафку. Зламалась та шпилька, хоч і англійська, треба золотаря шукати, хлопчину о поміч кличуть, бо їм з їхнього ґруника донизу йти тяжко, старі вже, ґулі понабивають, ґав наловлять, а ґрафку загублять. Ґрафка ж – символ роду, від прадіда дісталась, пам’ять яка! Винесли вони Мар’янкові канапок на дорогу, флягу з водою, і свічку з чарівним ґнотиком. Як запалить – на душі одразу полегшає. А вже як молитву зачне сотворяти, то все тут же і проясниться.
Хотів би хлопчина відмовитись – не може. Чується сам не свій, не в своїй тарелі, а що робити?! Треба пускатись далі в дорогу, сухим з води не вийдеш. У таку халепу вскочив... От до чого мандри довели!.. Рушив Мар’ян до золотаря. Йде, йде, аж бачить добрий ґрунтець, а на ньому ґруля-картопелька росте, біля неї ґаздинька порається вилами-ґаблями, ґрулю, як ґовду, на воза накладає. Привітався чемненько, питається, а чиє це поле, а потім і про своє почав випитувати. Дівчина й каже: „Про золотаря не чувала, але візьми від мене чарівне ґаблище, воно саменьке все зло проганяє”. Взяв хлопець, подякував, далі пішов.
Пройшов трохи – бачить старого чоловіка, вбраного в ґноття, та ще й з ґирлиґою, ціпочком таким, в руці. Поздоровкався Мар’ян, почав обережненько попитувати, чи не чувати в цих краях про золотаря. Старий на всю губу всміхнувся та й каже: „Чого ж ти воду вариш? Мені вже не довго ряст топтати, дихаю на ладан, то не можу не сказати тобі всієї правдоньки, нема коли кривити душею. Бери отой вухатий горщик-ґавзун, назбирай у нього ґлею, постав під найвищою сосною, щоб усі ґави порозлітались, а тоді сідай біля мене й слухай”. Хлопець те зробив, а старий продовжував: „Нічого не вигадуй, йди просто, як йшов, скоро побачиш Левове місто. Продовжуй іти по тій же дорозі. Перед тобою постане ладний будиночок з блискучим ґалаґаном на даху. Постукаєш в брамку – півень три рази закукурікає, тоді запалиш свою свічку і прокажеш молитву – двері відчиняться. Тільки півень захоче на тебе скочити – маєш на те чарівну тичку. А там вже сам докумекаєш.”
Уклонився Мар’ян старому і подався до міста.
Все так і сталось, як прорік подорожній. Коли ж півень відступив, хлопчина задзвонив до хати золотаря, чи, як казали у місті, ювеліра. Двері відчинилися – Мар’янко ввійшов до маєтку. Всяку всячину доводилось бачити, а такого – ніколи. То було неймовірно. На свої очі видивив невимовної краси філіґранні намиста, ланцюжки з емаллю, виблискуючі браслети, кульчики, дивовижні каблучки до волосся, інкрустовані золотом та сріблом лицарські обладунки, стремена, шпори, книжкові оправи, а також широкі шкіряні пояси, вкриті позолоченими круглими чеканеними бляхами та прямокутними пластинами. Чого тільки була варта ложка з тонким гранчастим держаком, що завершувався литою шишечкою. На місці спайки держака з черпаком ложки вигравав литий маскарон. То було більше, ніж казка. Золочене срібло з самоцвітами виблискувало з клейнодів, а кадильниці, так ті аж відлунювали сяйвом. Хлопець не міг і слова з себе витиснути. Лише згодом отямився, сам здивувався, як сказав: „Б’ю Вам чолом!” І звідки такі слова в нього взялися? Вийняв ґрафку і спробував пояснити чому прийшов.
Золотар був скупим на слово, зате до роботи завзятий. Хлопець чекав не довго. Робота в майстра горіла під руками. Раз та гаразд, вийшло на славу, шпилька була як нова, ані знаку.
Мар’ян низесенько уклонився, побажав довгих літ і аж тепер подумав, що він не має чим заплатити, тож не втримався і заплакав. „Я б заплатив, але що я маю?” – проказав крізь сльози.
„Тоді слід домовлятись, - золотар на те, - я почекаю, коли ти ще трохи підростеш, а там, коли матимеш охоту, приходь до мене вчитися або хоч трохи помогти. А наразі залиши мені тоту палицю і свічку яко заклад.”
Мар’ян так і зробив. Назад біг як летів. Тільки-но віддав шпильку, повернув додому.
Тато з мамою, хоч і журилися, не сварили, а навпаки, на радощах зустрічі влаштували солодкий стіл і купили малому новий портфелик через плече. Воно якось не гоже великому хлопцеві без діла сидіти, з кутка в куток порохи ганяти, бо не стільки світа, що під носом, а знань з пальця не висмокчеш, вчитися треба. Може, будуть з хлопця люди, а може, ще й золотарем стане, аби ж то!
Словничок на ґ
Ґаблище – держак до ґабель.
Ґаблі – вила для навантаження картоплі.
Ґава – ворона.
Ґавзун – великий горщик.
Ґазда – господар, ґаздиня – господиня, ґаздинечка – господинечка.
Ґанок – прибудова до будинку.
Ґалаган – півень з голою шиєю, головатий.
Ґвалт – крик, галас.
Ґедзь – бомок, така комаха, що живиться кров’ю тварин та соком рослин.
Ґелґотати – розмовляти нерозбірливо, галасувати.
Ґердан – комірець з бісеру.
Ґиглиґа – ціпок для старих людей.
Ґлей – загуслий сік на стовбурах.
Ґніт – шнур всередині свічки.
Ґноття – лахміття.
Ґовда – голова, макітра.
Ґоґоль-моґоль – збитий в піну сирий жовток з цукром.
Ґонта – покрівля з тонких дощечок.
Ґражда – садиба.
Ґрасувати – розчищати.
Ґрати –переплетення металевих прутів.
Ґратулювати – вітатися.
Ґрафка – англійська шпилька.
Ґречний – шанобливий, ввічливий з людьми.
Ґруник – вершина гори.
Ґрунт – земля.
Ґрунтець – земельний наділ.
Ґуля – наріст на тілі від удару.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ґрафка, Народні», після закриття браузера.