Читати книгу - "Постріл в Опері"

Моєму Місту присвячується

Madame Лузіна забрязкала чашками.

– Швидше, панове, не гаймо часу!..

– Мамо, а коли я виросту, я зможу купити Маріїнський палац?

– Ти зможеш просто забрати його собі.

– А я зможу літати?

– Так, донечко, досхочу…

– А коли я стану такою, як ти?

У її мами було золотаве волосся, а очі блакитні і ясні, наче камінці на дні струмка. Її мама могла що завгодно. Навіть відповідати на запитання доньки, одночасно креслячи щось важливе й доросле у великому бухгалтерському зошиті.

Тільки тепер вона не відповіла.

Рівний рядок під її рукою обірвався… Мати недовірливо нахмурилася, закусила нижню губу й повільно заперечливо похитала головою. А за секунду по тому видерла із зошита останній аркуш і зім’яла його в кулю.

– Мамо, що ти робиш? – спитала дочка.

– Нічого. – Мати не дивилася на неї. Вона дивилася на кулю. – Що ти питала, люба?

– А коли я стану такою, як ти?

– Невдовзі. – Голос матері пролунав дивно. – Дуже скоро. – Куля полетіла у кошик для паперів.

– Мамо, – здивовано вигукнула дочка, – у нас тьотя!

Мати озирнулася. У прорізі дверей стояла незнайома дівчина.

– Мамо… – плачливо вимовила гостя.

– Це моя мама! – обурилася дочка. – У неї нема інших дівчаток!

– Не бійся. Тьотя жартує, – втішила її золотоволоса мати. – Щось сталося? – Вона спідлоба дивилася на гостю.

– Я дуже прошу тебе… Дуже тебе прошу… – попросила та, запинаючись. – Зроби так, щоб Трьох не було.

– Ти прийшла до мене по це?

– Так.

– Отже?

– Так. Ти померла! Ти померла, ма!

Жінка зупинила її піднятим пальцем. Почекавши, дістала з кошика зім’ятий аркуш. Акуратно розгладила його. Перечитала.

І заперечливо похитала головою.

– Мені дуже шкода, – сказала вона, – дуже шкода, люба.

«То ль дело Киев! Что за край!

Валятся сами в рот галушки,

Вином – хоть пару поддавай,

А молодицы-молодушки!

Ей-ей, не жаль отдать души

За взгляд красотки чернобривой.

Одним, одним не хороши…»

– А чем же? расскажи, служивый.

…Разделась донага; потом

Из склянки три раза хлебнула,

И вдруг на венике верхом

Взвилась в трубу и улизнула.

Ясного липневого дня алеєю Гімназистів, що розрізає навпіл колишній Бібіковський бульвар, йшла трохи дивакувата руда пан ночка.

Дивакуватим був її погляд – він то зацьковано стрибав, боязко вивчаючи тих, хто йшов назустріч (причому статечно-літні чоловіки чомусь не цікавили панночку зовсім, а ось дами, незалежно від віку, підпадали під миттєве опромінення сіро-зелених очей), то гордовито промальовував фасади будівель по лівий бік з любов’ю хазяйки, яка готує світ до капітального ремонту.

Руда діловито промацала поглядом смарагдовий будинок-«шкатулку» – єдиний у Києві, прикрашений ліпниною з порцеляни.

Подумки домалювала відсутню вежу до фасаду будинку 18 – колишньої 2-ї гімназії, де навчався в підготовчому класі Міша Булгаков і служив на посаді регента хору його рідний дядько Булгаков С. І.

Поклала руку на груди, де, на шнурку, під сорочкою, висів не хрест, а дивовижний ключ від 13-го будинку…

А кроків за десять повела себе й зовсім дивно.

Різко спинилася, і на її круглому обличчі з’явився симптоматичний вираз, який буває в індивідів жіночої статі, що несподівано й незаплановано зустріли на шляху головного чоловіка свого життя, котрий уже покинув їх болісно й назавжди.

Ось тільки ніяких чоловіків на шляху рудої не спостерігалося.

За низькою огорожею алеї, сяючи сімома золотими й синьо-зірковими банями, стояв Найпрекрасніший у світі Володимирський собор!

Руда вп’ялася в нього відчайдушно-страдницьким поглядом.

Але на цьому дива не скінчилися.

Точнісінько цієї самої миті на початку алеї з’явився ще один жіночий екземпляр – довгоногий, гордовито-вродливий і по-липневому напівголий. Екземпляра супроводжував чоловік, який дивився на оголене, перекреслене вузькою смужкою бретельки плече своєї супутниці так, ніби жадав відкусити від нього бодай шматочок.

– Я тобі сто разів казала, це був звичайний дівич-вечір! І якщо ти поводитимешся, наче ідіот… – роздратовано вичитувала су провідника дівчина, не зважаючи ані на його обожнювання, ані на нього самого.

І поперхнулася, побачивши руду.

– Аллочко, ну зрозумій… – заскиглив хлопець.

І замовк.

Забувши про чоловіка, якого щойно виховувала, довгонога попрямувала в бік рудоволосої. Підійшла до неї дрібними, несміливими кроками, подивилася із нічим не пояснимим захопленням на її двадцятирічної давнини смугасту чоловічу сорочку, поранені дірками дешеві джинси й раптом переломилася перед тією навпіл у незрозумілому й низькому поклоні.

– Слава Вам, Ясна Києвице! – пробелькотіла вона сповненим глибокої поваги голосом.

Руда здригнулася.

Озирнулася.

Глибоко й нервово засунула руки в кишені змучених джинсів і, буркнувши нерозбірливе «драстє», ганебно помчала геть.

– Хто така? – Чоловік стояв за спиною своєї дівчини, приголомшено скосившися в бік задрипи, що втікала. – Вигляд у неї бомжацький.

– Мовчи! – зло шикнула дівчина. І злість її була адресована тому, хто питав, його репліці, побаченій ним неприємній для неї мізансцені, – проте з повагою обминала рудоволосу. – Ти не знаєш, хто вона. Ти живеш у ЇЇ Місті!

– Отже, на порядку денному у нас три питання. Перше: чи можемо ми чаклувати для власних потреб.

Вимовляючи ці казенні слова, чорноволоса дама застигла в рамі балконних дверей, розчинених у сонячний, шелестливий Ярославів Вал.

Внизу, вулицею, у руслі якої пролягав у ХІ столітті високий вал, зведений Ярославом Мудрим, котрий хотів захистити свій стольний град від ворогів, йшли неспішні кияни, що зовсім не замислювалися ані про походження назви вулиці, ані про те, хто мешкає в кораловій вежі будинку-замку на Яр Валу № 1.

У Вежі мешкало шестеро.

Вилизана (власним язиком) найбілосніжніша кішка Беладонна, що сиділа за два кроки від казенної дами й цілком серйозно дивилася на ту, яка промовляла. Величезний і схудлий кіт Бегемот із розбійницькою мордою й надірваним вухом, що вмостився осторонь, зневажливо повернувшись до теплої компанії задом. І кругла руда кицька на ім’я Ізида Пуфик, що вляглася, наче розгодована горжетка, на шиї усміхненої, смішливої дівки.

Розгодована горжетка чимось невловимо нагадувала свою хазяйку – кричущу білявку – крутогруду, круглооку й круглоносу. А от руда панночка в смугастій сорочці, що сиділа поруч із білявкою, здавалася цілковитою протилежністю сусідки.

Та й взагалі, всі три жінки – брюнетка, білявка й руда, що зібралися в круглій кімнаті Вежі, – були цілковитою протилежністю одна одної, й сторонньому спостерігачеві важко було б намислити причину, здатну об’єднати в одне ціле подібний тріумвірат.

– …Зокрема, чи можу я завдяки магії збільшити прибуток моїх супермаркетів? – Голос чорноволосої Каті