Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Карта днів 📚 - Українською

Читати книгу - "Карта днів"

285
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карта днів" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Карта днів» була написана автором - Ренсом Ріггз, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Карта днів" в соціальних мережах: 

Джейкоб Портман, який нещодавно врятував дивний світ від знищення, повертається додому, у Флориду. З ним пані Сапсан, кохана Емма й вірні друзі. Але є ще дещо… Те, що вириває друзів з ілюзії спокійного життя та штовхає у вир по-справжньому дивних подій. Те, що чатує на Джейкоба, готуючи для нього моторошні випробування. Загадкова карта днів відчиняє браму до давніх епох. За нею – суцільна невідомість…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 30
Перейти на сторінку:

Ніколи ще не сумнівався я у своєму психічному здоров’ї так сильно, як тієї – найпершої – ночі, коли жінка-пташка з’явилася в супроводі своїх вихованців, щоб урятувати мене від божевільні. Отже, їду я на задньому сидінні машини моїх батьків, затиснутий між моїми мускулястими дядечками, – аж тут раз! – і посеред дороги, наче народжені моєю уявою, стоять непорушною стіною мої диво-друзі та сяють у променях дальнього світла наших фар, наче бойовий підрозділ ангелів.

Ми вдарили по гальмах. Хмара куряви накрила все, що було перед вітровим склом. Невже я начаклував собі їхніх двійників і зараз із глибини мого мозку назовні прорвалося щось схоже на мерехтливу голограму? Цієї миті я ладен був повірити в що завгодно, тільки не в те, що зараз тут знаходяться мої друзі. Для дивних, здавалося, не існувало нічого неможливого, але в їхньому візиті до мене я був упевнений найменше.

То був мій вибір – покинути Диявольський Акр та повернутися додому, куди моїм друзям дороги нема. Я сподівався, що після повернення зможу скласти в одне ціле оці такі різні фрагменти свого життя – повсякденні та дивні, звичайні та незвичайні.

І знову про неможливе: мій дідусь уже намагався жити одночасно на два світи, і йому це не вдалося, і, зрештою, він став чужим і для незвичайної своєї сім’ї, і для звичайної. Відмовившись надати перевагу одному способу життя над іншим, він програв і там, і там – що от-от мало трапитися і зі мною.

Я звів погляд на постать, котра наближалася до нас крізь напівпрозору завісу пилу.

– Та хто ви, к бісу, такі? – озвався мій батько.

– Альма Ле Фей Сапсан, – почулося у відповідь, – тимчасовий голова Ради імбрин та директорка цих дивних дітей. Ми вже зустрічалися, хоча я не очікую, що ви це запам’ятали. Діти, привітайтеся!

Те, як наш мозок здатен сприймати щось нове або опиратися цьому, викликає здивування. Я от щойно був пережив найбільш сюрреалістичне літо, яке лише можна було собі уявити, – попострибавши по минулих століттях, попоприборкувавши невидимих монстрів, закохавшись у колишню подругу свого дідуся, що застрягла в часі, – та тільки тепер, опинившись у своєму безбарвному сьогоденні, у своєму передмісті у Флориді, у будинку, де я виріс, я усвідомив нарешті всю неймовірність пережитого мною.

Тут зі мною був і Єнох, що розвалився на нашому бежевому розкладному дивані, знай посьорбуючи собі колу з келиха, який належав моєму батькові та на якому було зображено логотип американської футбольної команди «Тампа-Бей Баккенірз»; тут була й Олівія, котра відстебнула свої свинцеві черевики і тепер літала попід стелею, катаючись по колу на лопатях нашого вентилятора; тут були і Горацій та Г’ю, котрі розташувалися на нашій кухні – Горацій вивчав світлини на дверцятах холодильника, а Г’ю тим часом нишпорив у пошуках якогось перекусу; тут була і Клер, котра, від здивування відкривши обидва свої роти, витріщалася на величезну чорну громадину нашого настінного телевізора; тут був і Мілард – декор-журнали моєї матусі, коли він їх гортав, наче самі собою піднімалися понад кавовим столиком, зависали в повітрі та відкривалися, і тільки обриси його босих стоп, видавлені на нашому пухнастому килимі, свідчили, що то був саме він, а не якийсь полтергейст. Це була якась суміш світів, яку я тисячу разів уявляв собі, але ніколи навіть не мріяв, що таке можливо насправді. Але тут і зараз переді мною були мої До та Після, які вступили в конфлікт зі вселенськими силами.

Мілард уже намагався був пояснити мені, як так вийшло, що вони змогли опинитися тут, де, без сумніву, були в повній безпеці, не відчуваючи жодного страху. Знищення часової петлі в Диявольському Акрі, яке мало не вбило всіх нас, перезапустило їхні внутрішні годинники. Він так до кінця і не зрозумів чому, але тепер їм більше не загрожувала небезпека несподівано та катастрофічно постаріти під час надто довгого перебування в моєму часі. Віднині вони дорослішатимуть поступово, день у день, так само, як і я, а роки, які вони заборгували вічності, їм пробачено, наче вони й не пропустили більшу частину двадцятого століття, знову та знову проживаючи один і той же щасливий день. Без сумніву, це було диво – безпрецедентний успіх у всій цій дивній історії, – і все ж, як виявилося, воно й наполовину не було настільки дивним для мене, як сам той факт, що вони взагалі опинилися тут: що поруч зі мною стояла Емма, моя чарівна та жвава Емма, чия рука сплелася з моєю, а її зеленкуваті очі сяяли, здивовано оглядаючи кімнату. Це була та сама Емма, про яку я так часто марив довгими самотніми тижнями, що минули звідтоді, як я повернувся додому. На ній була проста сіра сукня, що спадала нижче колін, важкі черевики на пласкій підошві, у яких вона могла і пробігтися, якщо було треба, а її піщано-рудувате волосся було зібране на потилиці в кінський хвостик. Десятиліття, проведені нею в стані залежності від чиєїсь волі, зробили її практичною до глибини душі, але ні ті обов’язки, ні той тягар років, які вона несла на собі, не спромоглися задути в ній ту молоду, дівочу іскру, що так яскраво осявала її зсередини. Емма була водночас і жорсткою, і м’якою; і огидною, і приємною; і старою, і молодою. І все це, що так незбагненно в ній перемішалося, я і любив у ній найбільше. В її душі вистачало місця для всього.

– Джейкобе?

Вона зверталася до мене. Я намагався відповісти, але моя голова саме загрузла в сипучих пісках моїх марень.

Вона помахала мені рукою, потім клацнула пальцями, і її великий палець заіскрився, наче то був кремінь, яким щойно вдарили по кресалу. Від несподіванки я здригнувся і прийшов до тями.

– Ой, пробач, – відповів я.

– У яких хмарах ти літаєш?

– Я просто… – Тут я махнув розчепіреною п’ятірнею, наче згрібаючи павутиння, що висіло в повітрі. – Я такий радий бачити тебе, от і все.

Завершення фрази далося мені нелегко, наче я пробував утримати в руках одразу цілу дюжину повітряних кульок.

Її усмішка не змогла приховати легкого занепокоєння.

– Я знаю, це для тебе, напевне, надзвичайно дивно – те, як ми неждано тут опинилися. Сподіваюся, це не дуже тебе шокувало?

– Та ні. Ну, може, трохи. – Я кивнув у бік кімнати, де були всі. Веселий безлад супроводжував наших

1 2 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карта днів"