Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже 📚 - Українською

Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

791
0
03.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Miserere (Псалом п’ятдесятий)" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже» була написана автором - Жан-Крістоф Гранже, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Бойовики".
Поділитися книгою "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже" в соціальних мережах: 

Таємниці людського голосу… Янгольський спів… Краса, що здатна врятувати світ… Або погубити його… Залежно від того, хто диригент… З темних глибин минулого виринає зловісна десниця з диригентською батутою, аби зродити музику сфер — на найвищому регістрі… Музику, яка вбиває… Відлуння тієї музики — з катівень Бухенвальду й Освенціма — до застінків піночетівського Чилі, а звідтіля — до Франції, де на клаптику землі, непідвладному законам країни, тривають моторошні експерименти!..
Захоплюючий, неймовірний, карколомний сюжет нового бестселера знаменитого французького письменника Жана-Крістофа Ґранже триматиме в напрузі шанувальників його творчості — від першої до останньої сторінки… Сюжет не менш напружений і цікавий, аніж у знаменитому «Парфюмері» Патріка Зюскінда… Новий роман — зловісна симфонія, пронизана звуками безсмертного «Miserere» — Господи, помилуй нас!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 160
Перейти на сторінку:

Жан-Крістоф Ґранже

Miserere

(Псалом п’ятдесятий)

Присвячується Луї, Матильді, Ізі —

сонцям мого життя

Частина перша

УБИВЦІ

1

Крик був ув’язнений в органі.

Він свистів у трубах. Відлунював у всій церкві. Приглушений. Пом’якшений. Уривчастий. Ліонель Каздан ступив три кроки й зупинився біля запалених свічок. Він глянув на порожні хори, на мармурові колони, на стільці, обтягнуті темно-малиновою тканиною.

— Нагорі, біля органа, — сказав Саркіс.

Каздан круто обернувся й пірнув у кам’яну спіраль, що підіймалася до хорів.

У церкві Святого Іоанна Хрестителя орган має одну особливість. Труби стримлять у центрі, нагадуючи пускову установку ракет, але клавіатура розташована збоку; вона відокремлена од корпусу й утворює з ним прямий кут.

Каздан просувався вперед, ступаючи по червоному килиму, попід парапетом, викладеним із синього каменю.

Труп був затиснутий між трубами й пультом клавіатури. Він лежав на животі, права нога була підібгана, а руки судомно стиснуті, так ніби він намагався повзти. Партитури й молитовники були розкидані навколо нього. Маленька чорна калюжка розтеклася довкола голови. Майже інстинктивно Каздан глянув на годинник: 16 година 22 хвилини.

На якусь мить він позаздрив цій смерті, цьому спокою. Йому завжди здавалося, що з віком він відчуватиме дедалі глибшу тривогу й нестерпніший страх перед небуттям. Але з ним відбувалося щось протилежне. Із плином років його поступово опановувало якесь дивне нетерпіння, і коли бачив перед собою смерть, то був нездатний чинити опір її магнетичній привабливості.

Ось він, спокій, нарешті.

Ось коли замовкають внутрішні демони.

Окрім калюжки крові, — жодних слідів насильства. Може, цей чоловік просто пережив серцевий напад і поранився, коли падав? Каздан опустився на коліно. Обличчя мертвого було затулене зігнутою рукою. Ні, він убитий. Каздан відчував це нутром.

Жертва ніби спиралася ліктем на педаль органа. Каздан мало що розумів у механізмах цього інструмента, але здогадався, що натиснута педаль відкрила труби з олова та свинцю, підсиливши резонанс від крику. Як було вбито цього чоловіка? Чому він закричав?

Каздан підвівся й дістав телефон. Набрав по пам’яті кілька номерів. Щоразу його голос упізнавали. Щоразу йому відповідали: «О’кей!» По тілу пробігло тепло. Отже, він не мертвий. Принаймні не зовсім мертвий.

Йому пригадався «Таємний аґент» Альфреда Гічкока, один із тих чорно-білих фільмів, які він дивився в кінотеатрах-студіях Латинського кварталу, щоб якось заповнити свої вечори. У тому фільмі двоє агентів знаходять труп, який сидить обличчям до клавіатури органа в невеличкій швейцарській церкві, поклавши пальці на клавіші, що видобувають дисгармонійний акорд.

Підійшовши до балюстради, Каздан подивився на залу під ногами. На велике зображення Христа з ангелом святого Матвія та орлом святого Іоанна у глибині апсиди. На люстри, підвішені під склепінням. На парчеву завісу вівтаря. На пурпурові килими. Це була та сама сцена, що й у фільмі Гічкока, але у вірменському варіанті.

— Що ви, в біса, тут робите?

Каздан обернувся. Під сходами стояв незнайомець, із низьким лобом і густими бровами. У напівсутінках він скидався на сатиричний малюнок, накреслений чорним фломастером. Вигляд він мав розлючений.

Замість відповіді Каздан помахом руки попросив його замовкнути. Він хотів іще послухати свист, який став майже нечутний. Коли ця висока нота вмерла, він підійшов до незнайомця.

— Ліонель Каздан, майор Бригади кримінального розслідування.

На обличчі незнайомця з’явився подив.

— Хіба ви досі на службі?

Це запитання було варте всіх відповідей. Каздан більше не мав ілюзій. У куртці пісочного кольору, із сивим волоссям, що було підстрижене йоржиком, з обмотаною шарфом шиєю, у свої шістдесят три роки та ще й із гаком, він був більше схожий на солдата-найманця, забутого десь на вимощених грубою бруківкою дорогах Чаду або Ємену, ніж на офіцера французької поліції.

Той, хто поставив це запитання, був цілковитою протилежністю: молодий, бадьорий, упевнений у собі. Важкоатлет у зеленій лискучій блузі, що туго обтягувала його могутній торс, із пістолетом «ґлок» на поясі мішкуватих джинсів. Вони були схожі лише за комплекцією. Два здоровані зростом понад метр вісімдесят п’ять і вагою кожен близько ста кілограмів.

— Не йдіть далі, — сказав Каздан. — Ви можете пошкодити докази.

— Капітан Ерік Верну. Судова поліція, перший відділ, — відповів той. — Хто вас викликав?

Він говорив стишеним голосом, попри своє роздратування, ніби боявся порушити якусь церемонію.

— Превелебний отець Саркіс.

— Раніше від нас? Чому він викликав саме вас?

— Я належу до його парафії.

Співрозмовник Каздана насупив брови, й вони утворили одну чорну лінію.

— Ви перебуваєте у вірменському соборі Святого Іоанна Хрестителя, — пояснив Каздан. — А я вірменин.

— Як ви змогли прибути так швидко?

— Я був уже тут. У конторі, на тому кінці подвір’я. Коли отець Саркіс знайшов тіло, він прийшов до мене. Усе дуже просто. — Він показав руки. — Я пішов узяти рукавички в машині й потім увійшов до церкви крізь парадні двері. Як і ви.

— І ви нічого не чули? Я хочу сказати, раніше нічого не чули? Якісь крики абощо?

— Ні. У будинку не чути, що відбувається в церкві.

Верну засунув руку кудись

1 2 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже» жанру - 💙 Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"