Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Загублена, Гілліан Флінн 📚 - Українською

Читати книгу - "Загублена, Гілліан Флінн"

2 746
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загублена" автора Гілліан Флінн. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Загублена, Гілліан Флінн» була написана автором - Гілліан Флінн, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Бойовики".
Поділитися книгою "Загублена, Гілліан Флінн" в соціальних мережах: 

📚 Ласкаво просимо на ReadUkrainianBooks.com, де ми вас пригощаємо захоплюючими історіями! Сьогодні ми представляємо вам книгу, яка точно захопить вашу увагу - "Загублена" від видатної письменниці Гілліан Флінн. 🖋️

🌟 В цій захоплюючій книзі вас чекає море секретів і таємниць, розкриття яких буде настільки захопливим, що ви не зможете відірвати погляд від сторінок. Головний герой - це сама історія, її темна сутність і незабутній вплив на долі героїв. 📖🌌

🖋️ Гілліан Флінн - це майстер слова, яка народилася в Міссурі, США. Вона є відомою не тільки завдяки своїй талановитості в написанні трилерів, але й завдяки непередбачуваності сюжетів і психологічній глибині персонажів. Її книги завжди залишають слід у серцях читачів. 📝🌟

📚 На ReadUkrainianBooks.com ви маєте можливість читати цю книгу та інші онлайн безкоштовно і без реєстрації. Ми зібрали найкращі бестселери та шедеври світової літератури, щоб ви могли насолоджуватися ними в українському перекладі. 🌟📚

🇺🇦 Читання українською - це важливо, бо це сприяє розвитку національної мови та культури. Кожен рядок, прочитаний українською, робить нас багатшими. Обирайте "Загублену" та інші українські книги на ReadUkrainianBooks.com. 🇺🇦📖

🌠 "Загублена" - це історія, яка зачаровує, змушує думати і переживати разом з героями. Долучайтеся до читацької спільноти та відкрийте цей захоплюючий світ разом з нами на ReadUkrainianBooks.com. 📖❤️

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 131
Перейти на сторінку:

Ґіліян Флінн

Загублена

Присвячується

старшому Брету і молодшому Флінну

Ви — світло мого життя

Любов — це всесвітня нескінченна нестабільність; обман, ненависть, навіть вбивство — всі там переплетені між собою; це невідворотній розквіт її протилежностей — пишна троянда з невиразним ароматом крові.

Тоні Кушнер, «Ілюзія»

Частина перша

Хлопець втрачає дівчину

Нік Данн

Саме той день коли

Думаючи про свою дружину, я завжди згадую її голову. Особливо форму черепа. Під час першої нашої зустрічі я помітив якраз її потилицю, і щось дійсно чарівне було в тих обрисах. Наче сяюче тверде кукурудзяне ядро чи скам'янілість на дні річки. У неї було те, що вікторіанці могли б назвати «гарно сформованою головою». Досить легко можна було уявити форму черепа.

Я будь-де міг впізнати її голову.

І що всередині неї. Це я також згадую: її розум. Її мозок, усі звивини і всі думки, що пролітають крізь ті звивини, наче швидкі шалені багатоніжки. Наче та дитина, уявляю, як відкриваю її череп, розмотую мозок і риюся в ньому, намагаючись зловити і втримати думки. Про що ти думаєш, Емі? Це запитання під час нашого шлюбу я ставив собі найчастіше, навіть якщо й не вголос і навіть якщо не людині, яка може на нього відповісти. Гадаю, ці питання сповивають темними хмарами кожен шлюб: Про що ти думаєш? Що ми зробили одне для одного? Що ще зробимо?

Мої очі розплющилися рівно о шостій ранку. Це було не пташине тріпотіння вій, не ніжне миготіння в бік свідомості. Пробудження було механічне. Моторошне клацання повік черевомовця-манекена: світ увесь чорний, а потім — шоу починається! 6:00 показував годинник просто мені в обличчя. Це було перше, що я побачив. 6:00. Я нечасто прокидався в такий рівний час. Я був людиною нерівних пробуджень: 8:43, 11:51, 9:26. Моє життя спливало без будильників.

Тієї самої миті, о 6:00, сонце піднялося над обрієм, порослим дубами, показуючи свою повноцінну сердито-божественну літню сутність. Його промінь спалахнув над річкою в напрямку нашого будинку: довгий сліпучий палець, спрямований на мене крізь тонкі кімнатні фіранки. Звинувачуючи: «Тебе помітили. Тебе помітять».

Я валявся у ліжку, що колись стояло в нашому нью-йоркському будинку, який ми ще й досі називали «новим будинком», навіть попри те, що мешкали в ньому вже два роки. А ця орендована оселя біля річки Міссісіпі просто волає: «Приміські заможні вискочні». Місце, про яке я мріяв у дитинстві зі свого боку міста, де переважали різнорівневі хати з пошарпаними килимами. А така оселя одразу стає рідною: великий, простий, новий, новий, новий будинок, який не міг сподобатися — і не сподобався — моїй дружині.

«Мені душі позбутись, перш ніж я увійду?» — це була її перша фраза перед заселенням. Це був компроміс: Емі зажадала саме орендувати, а не придбати житло у моєму містечку в штаті Міссурі, бо була твердо переконана, що ми там затримаємося ненадовго. Але орендувати будинок можна було тільки в цьому провальному будівельному проекті: мініатюрному місті привидів, повному особняків, які належали банку й під час рецесії впали в ціні. В районі, який закрили, так і не відкривши. Це був компроміс, але Емі так і близько не вважала. Емі сприймала це як кару і каприз із мого боку, огидне егоїстичне прокручування ножа. Я волочу її, наче той неандерталець, у місто, якого вона так запекло уникала, і змушую жити в такому будинку, над яким вона так полюбляла насміхатися. Либонь, це таки не компроміс, якщо тільки хтось один таким його вважає, але такою була більшість наших компромісів. Хтось із нас завжди злився. Зазвичай це була Емі.

Не звинувачуй мене в цій конкретній образі, Емі. Міссурійська Образа. Звинувачуй економіку, недолю, моїх батьків, своїх батьків, інтернет і користувачів інтернетом. Колись я був журналістом. Журналістом, який писав про телебачення, фільми та книжки. Коли люди ще читали паперові видання, коли ще цікавилися моєю думкою. Я приїхав до Нью-Йорка в кінці дев'яностих, це був останній подих днів слави, хоча тоді ніхто цього не знав. Нью-Йорк був напханий журналістами, справжніми журналістами, бо ще були журнали, справжні журнали, і чимало. Це були часи, коли інтернет ще був якимсь екзотичним звіром, якого тримали в кутку видавничого світу, кидали йому якусь дрібочку, дивились, як він танцює на своїй короткій шворці, ой який милий, він нас уночі точно не загризе. Тільки подумайте: були часи, коли випускники коледжів могли приїхати у Нью-Йорк і отримувати платню за писання. Ми гадки не мали, що розпочинаємо кар'єру, яка за десяток років відійде в минуле.

Я мав роботу впродовж одинадцяти років, а потім вона — бац! — і зникла. По всій країні почали закриватися журнали, скоряючись раптовій інфекції, викликаній обвалом економіки. Письмаки (мого штибу письмаки: натхненні романісти, меланхолійні мислителі, люди, чиї мізки не працюють достатньо швидко, щоб вести блоги, чи постити посилання, чи твітити, а конкретніше — старі вперті хвальки) втратили все. Ми були наче майстри жіночих капелюшків чи виробники батогів. Наш час минув. За три тижні після мого фіаско Емі теж втратила свою тодішню роботу. (Я відчуваю, як Емі зазирає мені через плече і пирхає з того, скільки часу я витратив, розпатякуючи про свою кар'єру і свою невдачу, а від її невдачі відмахнувся в одному реченні. «Це,— могла б сказати вона,— так типово». «Це так типово, Ніку»,— казала вона. Це було її рефреном: «Це так типово, Ніку, це так на тебе схоже...» — і хай про що йшлося, все було погано). Двоє безробітних дорослих, ми кілька тижнів блукали нашим бруклінським особняком у шкарпетках і піжамах, ігноруючи майбутнє, розкидаючи нерозпечатану пошту по столах і диванах, поїдаючи морозиво о десятій ранку і насолоджуючись довгим пообіднім сном.

Потім якось задзвонив телефон. На тому кінці лінії була моя сестра-близнючка. Марго повернулася додому ще рік тому — після власного нью-йоркського провалу. Ця дівчина завжди у всьому була на крок попереду мене, навіть у бісовій недолі. Марго телефонувала з доброго старого Північного Карфагена в штаті Міссурі, з домівки нашого дитинства. Поки я слухав її голос, то згадав свою сестру десятирічною, з темною кучмою волосся, в мішкуватих шортах. У дідуся й бабусі вдома вона сиділа на містках, розплившись, наче та стара подушка, та спустивши у воду худі ноги, й пильно спостерігала, як вода накриває її білі

1 2 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загублена, Гілліан Флінн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загублена, Гілліан Флінн"