Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Йон Колфер
- 1 091
- 0
- 10.01.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
УДК 82-92
ББК 84-445
К60
Є авторизованим перекладом і ліцензійним виданням творів,
опублікованих PUFFIN BOOKS LTD.
Title of the original edition: Artemis Fowl and the Time Paradox.
Колфер, Йон
К 60 Артеміс Фаул. Парадокс часу. — X.: Видавництво «Ранок», 2017. — 448 с.
І8ВМ 978-617-09-2916-7
Після череди випробувань Артеміс Фаул намагається розпочати нове життя, в якому не буде місця для афер і шахрайства. Та раптом з’ясовується, що його мати смертельно хвора і жити їй залишилося кілька днів. Артеміс вирушає у найнеймовірнішу у своєму житті подорож — подорож часом. Там, у минулому, йому доведеться віднайти протиотруту для матері та протистояти неочікуваному ворогу — самому собі, тільки молодшому.
УДК 82-92
ББК 84-445
УДК 82-92
ББК 84-445
Разом дбаємо
про екологію та здоров’я
© Text copyright © Eoin Colfer, 2004,2008 © TOB Видавництво «Ранок», 2017
ISBN 978-617-09-2916-7
ISBN 978-617-09-2916-7
Для Грейс. Нової доньки, онуки, племінниці і кузини.
ПРОЛОГ
Маєток Фаулів, Дублін, Ірландія
ПРИБЛИЗНО за годину їзди на північ від славетного міста Дублін лежить маєток Фаулів, межі якого майже не змінились за останні п’ятсот років.
Садибу, оповиту смугою дубів і обнесену з усіх боків мурами, майже не видно з головного шосе. На стовпах міцних сталевих воріт встановлені камери. Якщо вам буде дозволено пройти через ці електричні ворота, ви опинитесь на гравійній алеї, що лагідно в’ється там, де колись був доглянутий газон, який зараз поступово занепадає і перетворюється на дикий сад.
Наближаючись до самого будинку, ви побачите щільно насаджені дуби та кінські каштани, переплетені з більш стрункими ясенами і вербами. Єдиними ознаками цивілізації є під’їзна дорога без бур’янів та світні лампи, що гойдаються над головами нібито без жодного дроту чи іншої підтримки.
Маєток Фаулів протягом сторіч був місцем багатьох грандіозних пригод. Останніми роками пригоди мали досить магічний характер, хоча більшість членів родини Фаулів нічого про це не знали. Вони не здогадувались, що головний вестибюль був повністю зруйнований, коли міфічний Народ відправив троля на бій з Артемісом, старшим сином у сім’ї та генієм кримінальних справ. У той час йому було десять років. Однак сьогодні діяльність Фаулів у будинку є цілком законною. Там немає чарівних спеціальних загонів, що штурмують стіни маєтку. Немає ельфійських поліцейських, узятих у полон і схованих у підвалі. Жодних слідів кентавра, що налаштовує свої підслуховуючі пристрої або запускає теплове сканування. Артеміс уклав мир з Народом і налагодив міцні дружні стосунки в їхніх рядах.
І хоча його злочинна діяльність була дуже успішною, та все ж Артемісу довелось чимало заплатити за це. Люди, яких він любив, або збожеволіли, або були поранені чи навіть викрадені через його махінації. Упродовж трьох минулих років його батьки думали, що він мертвий, у той час як Артеміс боровся з демонами у втраченій колонії. А коли повернувся, то був дуже здивований, побачивши, що все навколо продовжувало своє існування і без нього, і що тепер він був старшим братом дворічних хлопчиків-близнюків, Беккета і Майлза.
ГЛАВА 1: ЕСПРЕСО І ПАТОКА
АРТЕМІС сидів у криваво-червоному шкіряному кріслі та дивився на Беккета і Майлза. Його мати трохи застудилась і тому зараз була у ліжку. Його батько розмовляв з лікарем у її кімнаті, тож Артеміс зголосився допомогти і трохи розважити малюків. А що може бути кращим для малечі, аніж кілька уроків? Він вирішив одягнути небесно-блакитну шовкову сорочку, світло-сірі вовняні штани і мокасини від Гуччі. Його чорне волосся було зачесане назад. Артеміс зробив радісний вигляд, який був до вподоби дітям. Принаймні, так йому казали.
— Артемісу треба до туалету? — поцікавився Беккет, який сидів на туніському килимі, будучи одягненим лише у забруднений травою жилет, який він натягнув на коліна.
— Ні, Беккете, — сказав Артеміс, яскраво посміхаючись. — Я намагаюсь здаватися веселим. А хіба ти не маєш носити підгузок?
— Підгузок, — пирхнув Майлз, який сам привчив себе до туалету у віці чотирнадцяти місяців, будуючи драбину з енциклопедій, щоб дістатися до унітазу.
— Ніяких підгузків, — надувся Беккет, ляскаючи муху, що дзижчала, потрапивши у пастку його сплутаних світлих локонів. — Беккет ненавидить підгузки.
Артеміс сумнівався, що няня знехтувала необхідністю надіти підгузок на Беккета, і він хотів знати, де цей підгузок тепер.
— Дуже добре, Беккете, — продовжував Артеміс. — Давай поки що відкладемо питання про підгузок і перейдемо до сьогоднішнього уроку.
— Шоколад на полицях. — Беккет, простягнув пальці вгору, щоб дістатися уявного шоколаду.
— Так, точно. Іноді на полицях буває шоколад.
— І еспресо, — додав Беккет, який мав дивний набір улюблених смаків, серед яких була кава-еспресо у пакетиках і патока. І все в одну чашку, якщо йому вдавалося до них дістатися. Одного разу Беккету вдалося проковтнути декілька ложок цієї суміші, перш ніж її відібрали. Малюк не спав протягом двадцяти восьми годин.
— Може, вивчимо нові слова, Артемісе? — запитав Майлз, який хотів повернутися до банки з цвіллю у своїй спальні. — Я проводжу сперименти із професором Приматом.
Професор Примат був іграшковою мавпою і підсобним лабораторним партнером Майлза. Ця симпатична мавпа проводила більшість часу в боросилікатній склянці на спериментальному столі. Артеміс перепрограмував мавпу так, щоб вона могла реагувати на голос Майлза. В арсеналі іграшки були дванадцять фраз, у тому числі «Воно живе! Воно живе!» та «Цей день увійде в історію, професоре Майлз».
— Ти незабаром зможеш повернутися до своєї лабораторії, — схвально сказав Артеміс. Майлз був зліплений із того ж тіста, що і він сам, природжений науковець. — Ну, хлопці. Я подумав, що сьогодні ми можемо зайнятися деякими ресторанними термінами.
— Шмарклі на вигляд як хробаки, — сказав Беккет, який хотів змінити тему.
Артеміс був збентежений цим зауваженням. Скоріше за все, хробаків у меню не було, там могли опинитися хіба що равлики.
— Забудь про хробаків.
— Забути хробаків! — сказав Беккет налякано.
— Просто на даний момент, — сказав Артеміс заспокійливо. — Як тільки ми закінчимо нашу гру в слова, ти зможеш думати про все, що тобі подобається. І якщо ви добре впораєтесь, то я зможу повести вас подивитися на коней.
їзда верхи була єдиною формою фізичних навантажень, на яку Артеміс наважувався. Головним чином тому, що кінь виконував більшість роботи.
Беккет уже забув про хробаків і показав на себе. — Беккет, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.