Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу 📚 - Українською

Читати книгу - "Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу"

394
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Люба моя Лісистрато" автора Андоніс Георгіу. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу» була написана автором - Андоніс Георгіу, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Драматургія".
Поділитися книгою "Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу" в соціальних мережах: 

Андоніс Георгіу — кіпрський драматург і прозаїк. Член редколегії літературного журналу «Анев». Автор 7 п’єс. Лауреат Літературної премії Європейського Союзу 2016 року. П’єсу «Люба моя пралко» (2005) нагородили премією Кіпрської організації театрів у категоріях «Театральний текст» і «Акторська гра». Цей твір перекладений французькою, італійською, турецькою й угорською мовами. Характерною рисою п’єс А. Георгіу є інтертекстуальна взаємодія з творами грецької традиції: драматургією Аристофана й поезією Я. Рицоса, а також європейського театру й поп-культури: «Щасливі дні» С. Бекета і «Хвороба», «Гамлет-машина» Г. Мюлера та «Була я Лісистратою».
Однією з центральних тем творчості А. Георгіу є функціонування пам’яті як основного механізму усвідомлення людиною своєї особистості, втрата пам’яті як різновид соціального вмирання його персонажів, пам’ятання і пригадування як процес «гри» ідеологій, унаслідок якої людина може втратити своє особисте Я, створити «фальшиві» спогади, прийнятні для тих чи тих ціннісних моделей, які існують у суспільстві як незмінні й непорушні норми. Пригадуючи епізоди свого життя, герої А. Георгіу постійно потрапляють у ситуацію визначення меж нормального й ненормального...

Підтримка підготовки цієї публікації не означає, що Європейська комісія підтверджує її зміст, який відображає лише думки авторів, і комісія не може нести відповідальність за будь-яке можливе використання цієї інформації.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

Андоніс Георгіу

Люба моя Лісистрато

Люба моя пралко

(Три монологи)

Йокаста, жінка сорока років

Теби. Царський палац. Незадовго до викриття правди про Едипа. Йокаста... десь шістдесяти років... звертається до хору... механічно, так, наче виконує якусь роль, говорить у темряві, жодного руху не відбувається, лунає лише її голос.

ЙОКАСТА: ...«Було колись то Лаєві провіщено, від Феба — не скажу, але від слуг його, що повелінням долі вмре від сина він, який від нього в мене мав родитися. Але всі чули, що загинув Лай від рук чужинців на розпутті трьох доріг. Дитину ж через три дні по народженню, зв’язавши міцно ніжки, геть покинули батьківські руки в нетрях непрохідних гір. Так не збулось віщання Аполлонове — син батьковбивцею не став, і батько не від сина також поліг: хоча весь вік боявсь того»[1].

Механічно повторює.

Дитину ж через три дні по народженню, міцно зв’язавши ніжки, кинули батьківські руки в нетрях непрохідних гір... кинули батьківські руки в нетрях непрохідних гір... у нетрях непрохідних гір...

На сцені запалюється світло, освітлює її постать. Вона рвучко спиняється, звертається до хору, спершу розлючено... а далі — з таким самим напруженням і схвильованістю, але й гідністю та силою, не сповільнюючи темп, іноді, наче охоплена пропасницею, але в жодному разі не мелодраматичним тоном...

...Маячня. Було все не так. Це неправда. Мені нічого не було відомим. Я ж мати. Мати. Я не відала б своє дитя. Моє. Я ж мати... Мати... Маячня. І кожна мати розуміє, що я ніколи... що я ніколи не залишила б... власне дитя. І кожен, хто відчув на собі ніжний материнський доторк, її любов, знає напевно, що я ніколи не змогла б... власне дитя. І це — брехня. Як і все інше. Усе. Усе — брехня. А я знаю правду. Як ніхто інший. Ніхто. Лише я, я, а не кожен писар, чи чабан, чи віщун. Я.

Він міг би бути моїм сином, але це не так. Він був і є моїм чоловіком. Чоловіком.

Мій чоловік, якого я роками визирала, роками! Звідтоді, як Лай, наляканий богами, мене кинув саму на нашому ліжку, цілими ночами на самоті, щоб постіль обпікала моє тіло, щоб я горнулась до теплих ковдр чи холодних простирадл, губилася в непевних снах, полювала на білих коней чи птахів блакитних, а моє тіло зав’ядало без доторку руки, роками у своєму ліжку старішати, не знаючи, що значить не спати на самоті, відчувати всю ніч на собі чоловічу руку, змішувати свій подих з іншим диханням, відчувати тепло чоловіка в собі і поруч із собою,

старішала,

але й далі продовжувала прокидатися сама в подружньому ліжку.

Він же мій чоловік, чоловік і батько моїх дітей, і, може, був і моїм сином. Можливо. Та зараз ним не є.

Від Лая я народила одне дитя, і воно пропало. Пропало, бо так безжально і несправедливо вирішили боги, але й боягузтво Лая, і моя слабодухість, бо, може, боги й вирішують, що в нас на долі написано, але це завжди шите по нашій фігурі, і в наших руках завжди можливість його змінити, саме в наших руках, інакше, чим ми відрізняємося від диких звірів?

Від Лая я народила одне дитя, і не встигла ним намилуватися, не обіймала його, не давала йому груди, не пізнала це чудо — з моїх грудей щойно явлене життя ссе якесь інше життя, ніколи воно не всміхалося мені, ніколи не називало мене «мама», лише я чула його плач, мені сказали, що воно народилося мертвим, але ж я чула його плач, «я чула його плач», тобі здалося, мені відповіли, здалося, була ти не при собі, замучена, розбита, себе не тямила ти, мені відповіли, це все — брехня, брехня, я його чула і роками продовжую чути, у снах, у нічних жахіттях, роками, довкола мене і в мені плакала дитина, плакала роками

затихла лише, коли з цим чоловіком, якого ви звете моїм сином, я народила інших дітей, затихла тоді, коли я народила інших дітей.

Коли я побачила його вперше, подумала, якби моя дитина була жива, певно, була б його віку, вдалася б у такого юнака, високого, стрункого, була б такою ж чорнявою, як і він, як і його батько, уже справжній чоловік, не підліток, уже, певно, кров його вирує у жаданні жінки, я могла би бути його матір’ю, подумала, але тоді мені було байдуже,

я мала скоритися наказу брата й одружитися з тим, хто переможно вирішить загадки Сфінкс, таке було рішення, мене ніхто ні про що не спитав, мене запропонували разом із тебським престолом, ні про того Лая, а він був старим і гидким, хоч на початку й добрим зі мною, тож я вирішила йому коритися й любити, подарувати йому багато дітей, але ж тоді з’явилось те пророцтво,

від першої миті мене боги позначили, так, як позначають обраних, одних — для радощів, інших — для страждань, я ж віддала себе в науку стражданням на роки, із року в рік я радощів шукала, радощів і все, що в житті мені належить мати, а віддала натомість себе в науку до страждань надовго,

повірив словам Пітії про власного сина Лай, що з’явиться в майбутньому, повірив їй, та що він міг зрозуміти?, боги так далеко від нас, століттями на віддалі, і навіть якщо нам закортить, лишаються далеко, а ми ж їх тягнемо до себе силоміць, жбурляємо собі під ноги, вимагаємо пророцтв і вказівок, повірив словам Пітії, перелякався, до мене і пальцем не торкався, навіть не підходив, щоб я знічев’я не понесла, не народила його вбивцю.

Що він міг зрозуміти?

Жив у страху, нещасним, та чи життя це?, як тут зарадиш такому життю, нарешті — помер, кажуть, убили розбійники, потім розповідатимуть інше, та яка різниця?

убили,

на перепутті трьох доріг далеко звідси, він заплатив за власний злочин, ніколи я не вірила йому, ніколи, він збрехав мені, роками я чула плач своєї дитини довкола мене й у мені, чула дитячий плач і відчувала десь там, у грудях, там, у серці, пекучий біль, і мов у тумані бачила, як стара, яка мені допомагала розродитися, дає мені на мить в обійми немовля, а потім якісь руки його відібрали в мене, я цю стару знайшла багато років потому, вона вже померла, скажи мені, чи народилося воно живим?, скажи, живим? вона лиш заридала, лиш заридала і схопила мене за руки,

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу"