Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чумацька дитина, Шкурат Петро 📚 - Українською

Читати книгу - "Чумацька дитина, Шкурат Петро"

216
0
28.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чумацька дитина" автора Шкурат Петро. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Чумацька дитина, Шкурат Петро» була написана автором - Шкурат Петро, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Чумацька дитина, Шкурат Петро" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Я так багато наслухався про діда Прокопа та його чумакування, що тільки й мріяв про те, щоб його побачити. Мені приобіцяли вдома, що коли матиму добре шкільне свідоцтво, то на вакації поїду в гості до діда.

Я так нетерпеливо чекав на кінець шкільного року, що кожного дня докучав мамі й сестрам своїми запитами.

— Чекай терпеливо! — відповідали вони. — Прийде час, то й поїдеш, а будеш докучати, то й зовсім не поїдеш!

"Треба мовчати й терпеливо чекати, а то справді передумають і змінять своє рішення!" — думав я.

Нарешті, надійшов, мабуть, найщасливіший день мого дитинства. З подорожнім квитком у кишені я стояв на покладі пароплава "Воєвода" і вислухував останні поради від мами і сестер.

"Хоч би скоріше відчалював пароплав, а то чого доброго передумають і накажуть вертатися додому ..." — думав я.

На моє щастя, залунав третій гудок, і пароплав відчалив. Ще довго на покладі й на пристані махали хустинками на прощання. Ми виплили на середину Дніпра, і пристань сховалася за високими піщаними кучугурами.

Навколо було, мов у казці. Зустрічні пароплави віталися короткими гудками, немов старі знайомі; сюди й туди сновигали рибальські човни з напнутими вітрилами. Не встиг я ще надивитись і і намилуватись, як пароплав уже наблизився до Мишуриного Рогу, де я мав висідати— Старий перевізник переправив мене на лівий берег Дніпра, до Переволочної, де на мене чекали коні. За годину ми вже були в Кишиньці, де проживав дід Прокіп.

Відпочивши з дороги, я з бабою пішов на баштан. Ще здалека я побачив курінь, критий соломою, а коло нього на лавці діда, дуже подібного до одного запорожця з картини "Запорожці пишуть лист до султана". Дід мав довгі сиві вуса й густі волохаті брови, за якими важко було доглянути, які в нього очі.

Побачивши мене, дід весело вигукнув:

— А, скубент приїхав! Тепер буде в мене помічник: а спатиму, а ти стерегтимеш баштан.

Я не міг второпати, чи дід правду каже, чи жартує.

— Та годі тобі! — сказала баба. — Краще поможи підігріти обід, бо хлопець певно зголоднів.

Дід розіклав вогонь, баба підігріла принесений обід, розстелила чисту білу ряднину, і ми сіли обідати. За обідом дід запитав, скільки мені років.

— Уже дванадцятий пішов, — відповів я.

— Як я був таким, то вже чумакував! — похвалився дід.

На згадку про чумакування баба змінилась на обличчі, немов би пригадала щось неприємне. Дід спохватився, зрозумівши, що сказав щось невлад, і теж збентежився. І мені стало ніяково, хоч я нічого не розумів і щойно пізніше довідався про трагічну подію, про яку баба і згадувати боялася.

Щоб розвеселити нас, дід вигукнув:

— Ось я принесу вам доброго кавуна і справжню королівську диню.

По обіді я несміливо запитав діда, чи можу залишитися на баштані.

— Таж тут немає ні подушки, ні чим накритися! — сказала баба.

— А хіба козаки спали на подушках? Найкраще спиться на кулаці, тоді й голова розумнішає. А на подушках ледащіє ... — приговорював дід.

Дивіться такожПетро Шкурат — Винахідник бойових ракетПетро Шкурат — Чи ангел принесе мені маму?Петро Шкурат — З різдвяною вечероюЩе 2 твори →Біографія Петра Шкурата

— Та годі вже! — спинила баба. — Нехай хлопець лишається, а завтра я принесу, що потрібно.

Трохи відпочивши, баба забрала порожні глечики й пішла додому. Сонце збиралося на відпочинок, і непомітно надходив вечір, повний невимовного чару. Дорогою і стежками з гейканням гнали пастухи худобу, верталися з поля люди. Повітря сповняли перегуки та веселий гомін. Ми з дідом і псом Циганом обійшли ввесь баштан. Треба було стерегти кавуни, щоб до них не підкрався хтось чужий.

Удень ми порядкували: зривали та сушили тикви, шукали стиглих кавунів і динь та складали їх у холодку коло куреня. По денній роботі дід варив куліш, ми смачно його їли, а потім лягали на траві й слухали соловейків, що тьохкали в недалекій діброві. В селі зринала хорова пісня, спочатку стиха, а потім щораз голосніше.

Коли дід був у доброму настрої, то оповідав мені про бувальщину. Для мене це були перші незабутні лекції. Особливо багато знав дід про гетьмана Мазепу, козаків і про боротьбу з москалями. Оповідав, як Мазепа ночував у Кишиньці, як на Городищі під Кишинькою відбувся останній бій запорожців з москалями і як багато шведів, хворих і ранених, розійшлися по селах, де знайшли серед наших людей притулок. Іноді сиділи ми біля куреня ДО пізньої ночі, і щойно, коли в селі вибивали дванадцяту годину, йшли спати.

Одного вечора я несміливо запитав діда:

— Чи справді ви чумакували, коли вам було одинадцять років?

— Дід трохи задумався, ніби щось пригадуючи, і почав розказувати.

***

"Мої дід і батько чумакували. Від них я наслухався стільки оповідань про різні чумацькі пригоди, що й сам забажав поїхати у дорогу. Тоді ще не було залізниць, і чумаки їздили возами то в Крим по сіль, то над Озівське море по рибу.

У нашому селі було ще кілька чумацьких родин. їздили завжди валкою, найменше десять або дванадцять возів. Часто до нас приєднувалися чумаки з Царичанки. В Маріюпіль над Озівським морем везли пшеницю, а звідтам привозили тараню, чабака тощо.

Виїздили по Велйкодніх святах, коли ще не було спеки. Дорога тривала щонайменше чотири-п'ять тижнів. Перед виїздом у дорогу панотець відправляв молебень, кропив свяченою водою чумаків, вози й волів. По молебні відбувався на майдані спільний обід.

Чумацьке життя гарне, хоч і небезпечне. Я довго просив батька, щоб узяв мене з собою, і врешті він погодився.

По Провідній неділі прибуло з Царичанки п'ять возів. У Кишиньці приєднались до них сім возів, і валка була готова до дороги. Зранку великий майдан коло церкви вщерть заповнився людьми з Кишиньки й сусідніх сіл. Після молебню та спільного обіду валка вирушила в дорогу. На передньому возі їхав отаман, на останньому заступник отамана і господар. На цьому возі їхав і я-

Надвечір ми прибули в Китайгород над річкою Ореллю. Тут переночували, а вранці переїхали вбрід неглибоку воду і степовою дорогою рушили на Петриківку. Навколо степ, безмежний, мов море. Ген далеко попереду я завжди бачив ніби річку. Я запитав батька, що то за річка, але він сказав, що то омана, що тут немає жадної річки.

Риплять вози, ковані залізом, мотають головами круторогі воли. Повільно коло возів ступають чумаки. В кожного за плечима рушниця. У степу треба бути чуйним і готовим на всяку небезпеку. У ті часи на запорізькі землі посунули різні непевні люди — греки, серби, вірмени, цигани, москалі. Шукаючи легкого хліба, вони не раз ставали злодіями й розбишаками.

На п'ятий день подорожі ми дісталися до Катеринослава, а по двох тижнях були вже в Маріюполі. Пшеницю продали багатому купцеві-грекові, трохи відпочили й покупались у морі. Мені дуже подобалося море, коли воно спокійне. Коли ж бувало зривався вітер і починали гуляти гори-хвилі, тоді море ставало страшним, непривітним.

У Маріюполі накупили ми гостинців і, навантаживши вози золотавою сушеною таранею, рушили в поворотну дорогу. Тепер мандрівка була куди важча. Сонце припікало, і ми їхали здебільша вночі, а вдень відпочивали коло будь-якої напіввисохлої степової річки. Мені дуже подобалося, коли в степу під зоряним небом чумаки розкладали багаття і варили вечерю. Коло возів безупинно держали вони варту.

Одного ранку вирушили ми в дорогу. Отаман хотів ще за дня минути Гадючу балку, бо там, у густих очеретах, іноді засідали розбійники. Ось уже засіріли очерети. І раптом пролунав несамовитий свист, і все замовкло. Лише стиха шумів очерет і десь ледве чутно квилила пташка.

— Що це може бути ? — міркували чумаки. — Треба піти й подивитись, може яке лихо трапилось?

Отаман з двома чумаками пішов у гущавину очерету. За мить вони вернулись; на руках несли непритомну жінку і дівчину восьми-дев'яти років. Вона плакала і кричала: "Мамо, я боюсь!" На запити, що сталося, дівчина нічого не відповідала, лише, притулившись до матері, безупинно ридала.

— Хлопці, — гукнув отаман, — не гаймось, рушаймо в дорогу! Жінку й дівчину примістіть на останньому возі. На вечерю будемо у Варварівці, а там подумаємо, що з ними далі робити.

Пізніше ми довідались, що дівчина Орися не мала тата. Жила вона з матір'ю в Маріюполі, у татового брата.

— У дядька було нам дуже добре, — розказувала дівчина, — але мама не любила моря, бо воно забрало нам тата. Вона хотіла додому в свою Чаплинку. Дядько дав мамі грошей на дорогу, накупив гостинців, і ми пішли. Траплялось, що по дорозі нас трохи підвозили, але переважно ми мандрували пішки. Коли ми дійшли до Гадючої балки, хтось свиснув так страшно, що ми з мамою завмерли. З очеретів вийшли два бородаті розбійники і забрали в мами гроші та клунки з одягом. Мама почала просити, щоб не грабували, і тоді один із розбійників з усієї сили вдарив її. На той час над'їхала ваша валка, і вони затягнули нас в очерет.

Чумаки довезли жінку до Катеринослава і примістили її в шпиталі. Лікарі відразу сказали, що немає жадної надії на вилікування жінки, бо години її життя вже пораховані. І справді, ще того самого вечора вона померла.

Орисі нічого не сказали про смерть матері, але всі чумаки зажурилися її долею. Журився і я. Думав, що було б добре, якби батько взяв її до нашої хати. Я згадав про це батькові. Він уважно вислухав і сказав:

— Це ти, сину, добре придумав. Візьмемо Орисю до себе.

Батько сказав про це й отаманові, і чумаки повеселішали.

— Це ж наша, чумацька дитина і шкода було б віддавати її в чужі руки. Ми тепер усі, мов її хресні батьки.

Орисю потішали, що, мовляв, поїдемо до нас, а коли мама видужає, то також приїде. Дівчинка вже не плакала, але в її карих очах завжди чаївся смуток. Коли ж хтось із чумаків бувало ненароком свисне, то вона, мов пташка, тремтіла з переляку.

Без пригод прибули ми в Кишиньку і привезли до хати... сестричку. Мама раділа, що матиме дівчинку, і ввесь час була для неї найсердечнішою матір'ю. Не тільки чумаки, а й усе село любило її за милу вдачу, особливо за її спів. Співала вона багато різних, здебільша сумних, пісень.

Минав час, я перестав смикати її за косичку. Орисі пішов уже сімнадцятий рік. Вона була гарної вроди, тож почали заглядати до нас старости не тільки з Кишиньки, а й з сусідніх сіл. Відмовляючи всім їм, Орися тулилася до прибраної матері й казала:

— Я вас, матусю, ніколи не покину!

По цих словах дід замовк і задумався. Мені дуже кортіло знати, що далі було з Орисею, і я запитав:

— А що сталося з Орисею?

— Що сталося? Сталося те, що з усіма дівчатами: одружилась і є тепер твоєю бабою.


Пояснення

Чумаки — то були в давнину (17-19 століття) українські селяни, що займалися також торгівлею. Коли в Україні не було залізниць, чумаки возили на Крим, на Дін і на Озівське море сільсько-господарські продукти, а звідти привозили сіль, сушену рибу, тощо.

Второпати — зрозуміти

Кучугура — купа піску, або снігу, горбок

Квилити — плакати, видавати жалісні звуки

Куліш — рідко зварена каша

Ряднина, рядно — грубе полотно

Скубент — перекручене слово студент

Тиква — гарбуз, також посуд на воду

Тараня, чабак — назви двох родів риби

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чумацька дитина, Шкурат Петро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чумацька дитина, Шкурат Петро"