Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Перед навалою, Роман Купчинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Перед навалою, Роман Купчинський"

157
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Перед навалою" автора Роман Купчинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Перед навалою, Роман Купчинський» була написана автором - Роман Купчинський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Перед навалою, Роман Купчинський" в соціальних мережах: 

«Перед навалою» — друга повість із трилогії західноукраїнського письменника Романа Купчинського (1894-1976) - талановита спроба художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам’яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 37
Перейти на сторінку:

РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ

ЗАМЕТІЛЬ ІІ

ПЕРЕД НАВАЛОЮ

Повість зі стрілецького життя

 Львів «КАМЕНЯР» 1991

«Перед навалою» — друга повість із трилогії українського письменника «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам'яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.

Друкується за виданням: Купчинський Р. Заметіль II. Перед навалою: Повість зі стрілецького життя. — Львів: Видавничий кооп. «Червона калина», 1928.

***

Буває так не раз, коли вибираєтесь у далеку дорогу, що проїжджаєте рідне село, немов хапаючись. І ви, і візник, і коні неначе змовились: хочете показати всім, рідним і знайомим, що розлука для вас звичайна річ, що серце не думає скиміти. Коні весело форкають, візник бадьоро стріляє з батога, а ви безжурно розглядаєтесь довкруги і своїм поглядом хочете переконати людей, хати та дерева: бачите, їду, і ані в гадці мені який-небудь сум.

Але коли ви оставите за собою село і все те, що дороге вам у нім, коли вже станете чужими для окруження, тоді знову і ви, і візник, і коні, немов змовившись, відразу зміняєте настрій. Коні звільнюють крок, візник застромлює батіг і починає крутити цигарку, а ви поринаєте в недавній спомин передвід’їзних хвиль. Нехай тільки трапиться по дорозі горбок, із якого видно ваше село, ви невідклично обернетесь і пішлете в рідну закутину останній поздоров.

Мине довга хвиля, заки ви отрясетеся з того настрою і звернете увагу на нове окруження. Дихнувши повними грудьми, ви кличете до візника: «Поганяй!» Але непотрібно! Бо рівночасно з вами збудився з задуми візник, а коні самохіть пустилися бігцем, ще заки він сягнув по батіг.

Від тієї хвилі все, що лишилося за вами, западається щораз то більше в мряці і не швидко вирине знову перед ваші очі…

Віз із бужанськими новобранцями прожогом вихопився з села. Малі галицькі коники наввипередки чвалували дорогою, дід Федорій завзято крутив над ними батогом як фуркалом, віз аж у затоки йшов від швидкого гону, а новобранці піснею ціле село застелили.

Але, чим далі, коні звільнювали бігу, дід Федорій опускав батіг, віз у звичайну колію входив, а пісня стихала. Стихала не тільки в селі, але і в молодих грудях хлопців, що, завівши її, думали заглушити все, що тільки може будитися в людини, яка покидає рідне село і йде на війну. Не було вже й для кого співати пісень. Село остало далеко позаду, сховане за сизу ранішню мряку, рідня і знайомі, хоч би й хотіли, не тільки не побачать новобранців, але й не почують їх.

Василь Склярський, що любив голосно і довго співати, затягнув ще раз, може, вдесяте:

Я в дорогу виїжджаю,

На серденьку тугу маю,

З тобов розстаюся,

На Бога здаюся…

Але ніхто якось не підхоплював, і він, докінчивши строфу, замовк.

Довкола, як оком сягнути, простяглися поля. Перед ким хвастатись голосом, кому показувати безжурність?! Хіба тим полукіпкам, що, надувшись мов сичі, порозсідалися на стернях…

Замовк Склярський — останній з цілого товариства, що не давався думам. Коні звільнили зовсім і пішли кроком… Гамірливий і рвучкий, мов зібраний потік, віз із новобранцями тепер затих і злагіднів. Присілася на нього задума, пісню зв’ялила, груди придавила і очі прислонила повіками.

Там, позаду, щораз то далі й далі остається за ними рідне село, з дорогими і коханими, з усім, що радувало і веселило, з усім, що було не для одного з них цілим світом…

На сході вже давно палахкотіла сонячна заграва. Чим ближче до неї, тим більше блідло темно-синє небо, щоби перейти в ясно-цитринову, а далі в помаранчеву краску. Нарешті із-за обрію вистрілило вгору золоте проміння, як величний павиний хвіст. За ними висунулося вмите ранньою росою, виспане і всміхнене сонце. Тоді щойно поклало блискучі вії на землю і післало свій погляд на захід. А де тільки впав той погляд, там родилася казка. Самоцвіти звисали з кожної билинки, золотом блистіли пні дерев, а сіра мряка змінялася на дорогоцінну парчу.

Дід Федорій здійняв капелюх і перехрестився.

— Сподоби, Господи, день сей без гріха сохранитися нам.

В тишу літнього ранку летіли черстві слова і, здавалося, самі перемінялися в золото.

Саме коні виїхали на горбок і пристанули. В тій хвилі очі всіх звернулися в сторону Бужан. Там, далеко на рівнині, де сиза мряка озером розлилася, відгадували рідне село.

Пізнавали по золотім хресті на церковній бані, що високо, над хвилями мряк, горів, як велика свіча.

Зварич дивився й собі в далечінь, і здавалось йому, що крізь опалеву занавісу бачить знайомі лиця дядьків, пані Керницької… Бракувало тільки обличчя Наталки… Не з’являлося в сизій мряці так, як тамті. Одні тільки сині очі променіли, мов дві самітні зорі…

Дід Федорій торкнув коні.

— Ану! Чого став, в’є! — і цвігнув батогом.

Задума зіскочила з воза, а віз весело закудкудакав.

Опам’яталися хлопці, мов збудилися зі сну.

Пішло з горба, і бужанська долина зникла з-перед очей.

Запала остання занавіса…

Зварич аж головою метнув, відганяючи непотрібні думки. Поправився на сидженню і сказав веселим голосом:

— Закуримо?!

— Чому ні. Закуримо! — обізвалися хлопці.

А дід Федорій додав:

— І я закурю цигарку. Нехай уже потім люльку.

Пустив коні кроком, замотав віжки на люшню і обернувся до Зварича.

Петро витягнув папіросницю і частував усіх за порядком.

Федорій взяв папіроса і якось так незручно встромив його в рот, що всі засміялися.

— Нема чого сміятися! — дорікав дід. — Звісно: весь вік люльку тягнеш!

Відкурив від сусіда і, не втягаючи в себе, пускав дим на вітер.

— Смачний тютюн, — приговорював, — і запашний, як ялівець. Тільки що дуже слабкий.

— Вам, дядьку, вже язик від люльки задубів, то й не чуєте, — обізвався Василь Саганів.

— Задубів, та не мені, а тобі. Досі ще й слова не вимовив. Сидиш та плачеш, що мамину запаску пустив.

— Та й ви, пане Федорій, не дуже були розмовні, — вмішався Зварич.

— Та й ви, паничу, — відтяв дід. — Що то багато балакати, — додав по хвилі. — Село як село. Здається, таких сіл досить на світі, а виїдеш куди — жаль збирає. Правда, хлопці? — звернувся до новобранців.

— Чого? — сказав задиркуватий Склярський. — Хіба село що таке?..

— Тобі, може, й не жалко. Однако потіхи з тебе батькові, що з торішнього снігу пожитку. Ти як не

1 2 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перед навалою, Роман Купчинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перед навалою, Роман Купчинський"