Читати книгу - "Винахідник бойових ракет, Шкурат Петро"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Шкурат Петро
- 178
- 0
- 04.04.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Недалеко села Сокілки в Україні, над річкою Ворсклом, в яблуневому саді заховався невеликий, але добре загосподарений хутір.
Власник хутору, Максим Засядько, походив із старого козацького роду. I сам він був запорожцем, доки москалі не зруйнували Січі. Всі його предки в козацькому війську були гармашами. Максим не був злою людиною, але ходив завжди насуплений, і тому люди трохи його лякались і нишком називали характерником. Згодом, коли постарів, передав господарство синові й невістці, а сам доглядав лише сад і пасіку. Там збудував собі курінь і жив у ньому від весни до осени.
7-го червня 1779 року народився йому внук. Назвали його Олександром. Мабуть, ніхто на хуторі не тішився так дитиною, як старий запорожець. Цілими годинами стояв над колискою, і важко було пізнати в ньому завжди похмурого запорожця. Найбільшу втіху мав Максим тоді, коли маленький Олесь почав ходити. Дід забирав його з собою в курінь, майстрував для нього різні забавки і розказував казки.
Коли Олесь підріс, дід возив його в Сокілку до дяка в науку, по дорозі оповідав йому, як колись билися запорожці з москалями, і показував Громову могилу, де стояло шведське військо.
Потім дід умовив Олесеву маму, щоб дозволила синкові спати в курені. Для Олеся було справжньою насолодою слухати дідових оповідань про морські походи запорожців, про те, як вони кулями своїх гармат руйнували мури Каффи, Трапезунту чи Синопу, а навіть наганяли страху самому султанові в Істанбулі. Оповідав, як запорожці на легких човнах-"чайках" відважно нападали на турків і вогнем своїх мортир підпалювали неповороткі турецькі кораблі.
Малий Олесь глибоко в душі переживав оповідання діда про давню славу. Він сам уявляв себе гармашем, що стріляє на ворога.
— Дідусю, — часто питав, — а коли ми поїдемо на Запорізьку Січ ?
Дід насуплювався, сердито смикав свого довгого вуса і відповідав:
— Дай Боже, Олесю, поїхати, але вже в іншу Січ. Я вже того не доживу, але ти виростеш, наберешся сили і багато дечого краще зрозумієш. Ось по жнивах повеземо тебе в Полтаву до школи. Спочатку, може, буде тобі важко, а згодом — звикнеш. Пам'ятай лише, що ти козацького роду, і ніколи його не цурайся!
Восени батьки повезли Олеся в Полтаву і примістили в бурсі. Він учився з запалом, особливо подобалася йому математика. Був найліпшим учнем у цілій школі. Багато читав про різні винаходи і мріяв стати винахідником. Коли закінчив полтавську школу, одержав державну стипендію і продовжував навчання в старшинській артилерійській школі в Петербурзі.
Хоч Олесеві не дуже хотілося служити у московському війську, він послухав батькової ради. Улюбленого діда і найкращого його дорадника на той час уже не було в живих. Олесь попрощався з родиною, помолився на дідовій могилі і поїхав до Петербургу.
Молодого і здібного старшину не цікавила військова муштра. Він мріяв про таке стрільно, що його не треба вистрілювати з гармати. Але при війську він не мав можливости працювати над своїм винаходом. Тож звільнився з військової служби і вернувся в свою соняшну Полтавщину.
Дивіться такожПетро Шкурат — Запорізькі підводні човниПетро Шкурат — Чи ангел принесе мені маму?Петро Шкурат — З різдвяною вечероюЩе 2 твори →Біографія Петра ШкуратаТреба було спершу збудувати лабораторію і закупити стрільного пороху, але батько відмовився позичити гроші. Не хотіло Олесеві помогти і військове міністерство. Але він не зневірився, продав свою частину майна і за ті гроші купив деінде трохи землі. Тут збудував лябораторію. Першими свідками його дослідів були сільські хлопці-пастушки. Вони бачили, як довгі вогняні трубки проносилися дугою в повітрі і спадали на пасовисько.
За два роки пильної праці Олександер Засядько збудував кільканадцять різних бойових ракет. Та це нікого з військових начальників не цікавило. Довідався про ракети і полтавський губернатор, але він не то не зрадів з успіхів винахідника, а навіть злякався, щоб Олександер не затіяв повстання проти московської влади.
Московські начальники були б напевно заборонили Засядькові дальші досліди, а самого запроторили в тюрму. Однак, почалася війна Московщини з Туреччиною. Царське військо, в якому мусіли служити також українці, рушило походом на Істанбул. По дорозі воно зупинилося на довший час під містом Варною. Тут була міцна турецька фортеця. Військо надаремно штурмувало її мури. Тоді у військовому міністерстві пригадали Олександра Засядька та його бойові ракети.
Негайно призначено комісію з військових інженерів, яка мала ознайомитися з винаходом і випробувати його. Комісія провела досліди і заявила, що ракетами можна успішно діяти.
Засядько напевно не хотів помагати московському цареві, який поневолив Україну, але він вірив, що його винахід скоротить війну і врятує від смерти багатьох українців-вояків.
16-го вересня 1828 року випускні апарати з ракетами вже були під Варною. їх установлено з двох протилежних сторін міста — з півдня і півночі.
Надходила вирішальна хвилина. Запалахкотіли ґноти в руках гармашів ... Засядько дав знак рукою, і командант ракетної частини крикнув: "Вогонь!"
Шість вогненних зміїв з могутнім ревом пронизали повітря, а за ними потягнулося шість хвостів диму. То була зовсім нова зброя, наймогутніша в цілому світі.
Почався обстріл фортеці. Вже одна з перших ракет поцілила в підземний льох, де турки зберігали порох. Вибух! .. Пожежа! .. Два дні літали вогненні змїї над Варною, падали на місто, вибухали стовпами вогню і диму, розвалювали башти. Скрізь гоготіло полум'я. Оборонці побачили, що опір даремний, і на третій день над фортецею залопотіли білі прапори. Варна здалася.
Засядька найменовано генералом ракетних частин армії. У Тирасполі над рікою Дністром збудовано фабрику для виробництва бойових ракет. Ракетами Засядька почали озброювати воєнні кораблі Чорноморської і Дунайської фльоти.
Генерал Засядько мав славу і почесті, але не мав задоволення. Він бачив, що його винахід ні в чому не допоміг рідній Україні. Щораз частіше перед його очима виринала постать діда. Дід з докором дивився на внука, немов питаючи:
— Що ж ти зробив доброго для свого народу?
Ці привиди стали його переслідувати. Він утратив бажання працювати, не міг спати, сумував і мучився.
Одної ночі шаліла страшна буря. Вітер потрясав будинком, виривав вікна, вдирався в кімнати лабораторії. Потім запанувала глуха тишина.
Вранці знайшли Олександра Засядька мертвим. Він мав тоді заледве 35 років.
Так відійшов із цього світу видатний учений-дослідник, нащадок козацького роду, один із тих перших винахідників, що придумали бойові ракети.
Пояснення
Бурса — будинок для студентів
Гармаш — артилерист
Гніт — вогнепровідний шнур (стрічка)
Дуга — лук (у будівництві)
Запроторити в тюрму — ув'язнити
Курінь — хатина, будка, шалас
Мартира — гармата з короткою люфою
Муштра — військовий вишкіл)
Шугати — швидко летіти, мчатися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Винахідник бойових ракет, Шкурат Петро», після закриття браузера.