Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дзеркало судді 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркало судді"

260
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дзеркало судді" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Дзеркало судді» була написана автором - Гілберт Кійт Честертон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Дзеркало судді" в соціальних мережах: 

Представляємо четверту збірку відомого англійського письменника Ґілберта К. Честертона (1874–1936) про детективні пригоди отця Бравна. Історії про священика-детектива вирізняються сюжетною динамікою, парадоксальністю мислення, а часом навіть ексцентричністю. Однак у цій збірці отець Бравн найвиразніше представлений не стільки як геніяльний детектив, а насамперед як добрий пастир, що глибоко й щиро вболіває над кожною впавшою душею. Мета отця Бравна не стільки вивести злочинця на чисту воду, скільки відкрити йому очі на гріх і навернути до покаяння.
Для широкого кола читачів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 47
Перейти на сторінку:

Ґілберт К. Честертон

Дзеркало судді

Детективні історії отця Бравна

Таємниця отця Бравна

Фламбо — один із найзнаменитіших злочинців Франції, а згодом приватний детектив в Англії, вже давно покинув ці обидві професії. Ходили чутки, що злочинне минуле не давало йому бути строгим до злочинця. Так чи так, відмовившись від життя, сповненого романтичних переслідувань і карколомних пригод, він оселився, як йому і пасувало, в Іспанії, у власному замку. Замок, хоч і невеликий, однак був дуже міцний, а поряд, на бурому пагорбі, чорнів квадрат виноградника і зеленіли ряди грядок. Попри свої бурхливі пригоди, Фламбо мав одну рису, властиву багатьом латинянам, а також американцям: він умів утікати від метушні. Так власник великого готелю мріє завести на старості маленьку ферму, а крамар з французького містечка зупиняється в ту саму мить, коли міг би стати мерзотником-мільйонером, скупивши всі до єдиної крамниці, і проводить залишок днів удома за грою в доміно. Випадково і майже несподівано Фламбо закохався в іспанку, одружився з нею, придбав маєток і зажив щасливим сімейним життям, не виявляючи анінайменшого бажання знову пуститися в мандри. Та в один прекрасний ранок його сім’я помітила, що він сильно збуджений і стривожений. Фламбо вийшов погуляти з хлопчиками, та раптом він швидко побіг, помчавши вниз із пагорба назустріч якійсь людині, що саме перетинала долину, хоч здаля ця людина виглядала не більшою за чорну крапку.

Ця крапка поступово збільшувалася, майже не міняючи обрисів, — іншими словами, вона залишалася такою ж чорною і круглою. Чорна сутана не була в цих краях дивиною, однак у приїжджого вона виглядала якось особливо буденно й водночас привітно, якщо порівняти її з одягом місцевого духовенства, викриваючи в новоприбулому мешканця британських островів. У руках він тримав коротку пухку парасольку з важкою круглою маківкою. Побачивши її, Фламбо ледь не заплакав від розчулення, бо ця парасолька була незамінним атрибутом їхніх численних спільних пригод минулих часів. Священик був англійським другом Фламбо, отцем Бравном, який вже давно хотів навідати свого приятеля, та все ніяк не міг зібратися. Вони регулярно листувалися, однак не бачилися декілька років.

Уже невдовзі отець Бравн опинився в центрі сімейства, яке було таке велике, що здавалося цілим плем’ям. Йому показали дерев’яних позолочених волхвів, яких дарують дітям на Різдво; похвалилися собакою, кішкою і мешканцями стайні; познайомили також із сусідом, який, подібно до самого Бравна, відрізнявся від тутешніх мешканців і манерами, і одягом.

На третій день перебування гостя в маленькому замку туди з’явився відвідувач і почав віддавати іспанському сімейству поклони, яким позаздрив би іспанський гранд. Це був високий сивоволосий і дуже красивий джентльмен з блискотливими нігтями, манжетами і запонками. Проте в його довгому обличчі не було й сліду тієї млосности, яку карикатуристи пов’язують з білосніжними манжетами і манікюром. Воно було напрочуд живе і рухливе, а очі дивилися гостро і прямо, що дуже рідко поєднується з сивим волоссям. Усе це разом могло б видати національність відвідувача, так само, як і деяка гугнявість, що псувала його вишукану мову. Так, це був сам Грендисон Чейз із Бостона, американський мандрівник, який відпочивав від подорожей у такому ж замку і на такому ж пагорбі. Тут, у своєму маєтку, він насолоджувався життям і вважав свого привітного сусіда однією з пам’яток місцевої старожитности. Бо Фламбо, як ми вже говорили, вдалося глибоко пустити в цю землю корені, і здавалося, що він провів віки серед своїх виноградників і смоківниць. Він знову називався своїм справжнім ім’ям — Дюрок, бо «Фламбо», тобто «факел», — це лиш псевдо, під яким такі, як він, ведуть війну з суспільством.

Фламбо обожнював дружину і дітей, з дому йшов тільки на полювання і здавався американському мандрівникові втіленням тієї респектабельної життєрадісности, тієї розумної любови до достатку, яку американці визнають і шанують у середземноморських народах. Камінь, що прикотився із заходу, був радий відпочити біля південного каменя, який встиг обрости таким пишним мохом.

Містерові Чейзу вже доводилося чути про отця Бравна, і він заговорив з ним особливим тоном, до якого вдавався при зустрічах із знаменитостями. У ньому прокинувся інстинкт інтерв’юера — стриманий, але неприборканий. Він учепився в отця Бравна, як щипці в зуб, — треба визнати, без жодного болю і з тією спритністю, яка властива американським дантистам.

Вони сиділи в дворику, під навісом, — в Іспанії часто входять у будинок через напівкриті внутрішні дворики. Сутеніло. Після заходу в горах відразу стає холодно, і тому тут стояла невелика піч, що блимала червоним оком, немов гном, і малювала на плоских плитах мерехтливі візерунки. Але жоден відблиск вогню не досягав навіть нижньої цеглини високої голої стіни, що підносилася над ними в темно-синє небо. У напівтемряві нечітко вимальовувалися широкі плечі і великі, як шаблі, вуса Фламбо, який разу раз піднімався, цідив з бочки темне вино і наливав його в келихи. Священик, що схилився над піччю, в його тіні видавався зовсім маленьким. Американець спритно нагнувся вперед, спершись ліктем об коліно; його тонке і гостре обличчя було освітлене, очі як і раніше випромінювали розум і цікавість.

— Хочу вас запевнити, сер, — говорив він, — що ваша участь у розслідуванні вбивства людини з двома бородами — одне з найбільших досягнень наукового розшуку.

Отець Бравн пробурмотів щось невиразне, а можливо, й застогнав.

— Ми знайомі, — продовжував американець, — з досягненнями Дюпена, Лекока, Шерлока Холмса, Ніка Картера та інших вигаданих мисливців за злочинцями. Але ми бачимо, що ваш метод дуже вирізняється серед методів детективів — як вигаданих, так і справжніх. Дехто навіть висловлював припущення, що у вас просто немає методу.

Отець Бравн помовчав, потім ледь поворухнувся чи просто посунувся до печі і сказав:

— Пробачте… Саме так… Методу немає. Боюся, що їм бракує розуму.

— Я мав на увазі строго науковий метод, — продовжував його співрозмовник. — Едгар По в чудових діялогах пояснив метод Дюпена, всю привабливість його залізної логіки. Доктору Ватсону доводилося вислуховувати від Холмса точні роз’яснення, до найдрібніших деталей. Але ви, отче Бравне, здається, нікому не відкрили вашої таємниці. Мені говорили, що ви відмовилися читати в Америці лекції на цю тему.

— Так, — відповів священик, похмуро розглядаючи піч, — відмовився.

— Ваша відмова спровокувала багато пліток! — підхопив Чейз. — Дехто у нас говорив, що ваш метод не можна пояснити, тому що це більше, ніж метод. Ходили чутки, що вашу таємницю не можна розкрити, оскільки вона — окультна.

— Яка вона? — перепитав отець

1 2 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркало судді"