Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сергійкова квітка (збірка), Сухомлинський Василь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сергійкова квітка (збірка), Сухомлинський Василь"

168
0
21.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сергійкова квітка (збірка)" автора Сухомлинський Василь. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Сергійкова квітка (збірка), Сухомлинський Василь» була написана автором - Сухомлинський Василь, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Сергійкова квітка (збірка), Сухомлинський Василь" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:

Василь Сухомлинський

БЕЗ ХУСТИНИ ТОБІ НЕКРАСИВО

Надійка й Вітя поверталися з лісу додому, їхній шостий був сьогодні на екскурсії.

Коли збиралися додому, сталося так, що Надійка й Вітя відстали від класу.

Вони йшли лісовою стежкою. Ліс ще тільки прокидався від зимового сну.

На галявинах цвіли проліски, а під деревами ще лежали снігові шапки — немов велетенські гриби.

Вітя розповідав Надійці захопливу повість про мандрівку в космічні простори.

Щойно прочитав і хотілося поділитися своїми враженнями, думками й хвилюванням.

Ось і кінчився ліс. Стежка далі вела полем. У полі гуляв дужий, поривчастий вітер.

Він зірвав із Надійки легеньку хустину й поніс далеко хтозна й куди.

Вітя кинувся, було, доганяти, але Надійка зупинила:

— Облиш. Хіба її доженеш?

Вітя скинув свою шаль і дає Надійці:

— Запнись. Холодно ж, простудишся.

Та дівчинка й слухати не хоче. Вона запевняє, що вітер зовсім не холодний.

— Вітер пахне весною, — каже вона.

— Але ж вітер ще зимовий, — наполягає Вітя. — Ти простудишся й захворієш.

У відповідь Надійка засміялась.

Тут Вітя зиркнув на Надійчину голову й кинув:

— А без хустини тобі некрасиво...

Надійка зашарілася й каже:

— Справді-таки вітер холодний. Дай, будь ласка, шаль. Завтра принесу тобі в школу...

********

Василь Сухомлинський, Веселка, казка-оповідання

ВЕСЕЛКА

У старого селянина тяжко захворів єдинпи син Михайлик. Батько й мати дуже любили малого, їхні серця стискалися від болю при гадці, що той може померти. Що ж тоді робитимуть?

Другий син у них не народиться, бо вони вже старі. Два старші сини загинули на фронті. Михайлик же — їхня єдина втіха.

Хлопчик лежав біля вікна й важко дихав.

Лікар тихо сказав:

— У нього хворе серце. Ліки безсилі.

Михайлик розплющив очі, глянув у вікно. За вікном сіріло зимове небо, земля спала під сніговим килимом.

— Ой, як хочеться мені побачити веселку, — тихо прошепотів Михайлик.

Батько й мати схилилися над синовим ліжком у тяжкій задумі.

Потім батько встав, одягнувся.

— Куди ти йдеш? — питає мати.

— По веселку, — тихо каже батько. — Дивися, Михайлику, в вікно, там засяє веселка.

Пішов він до коваля. Розповів йому про своє горе.

Узяв коваль горно й міхи ковальські, взяв ковадло й переніс усе своє знаряддя до селянина в сад, під вікно.

Розпалив горно, поклав у вогонь леміш від плуга. Коли залізо розжарилося, мов сонце, коваль витяг леміш із вогню, поклав на ковадло й став бити по ньому важким молотом.

І залізний леміш засяяв, як веселка. В усі боки — на землю, на засніжені віти дерев — полетіли іскри, справжній барвистий вогняний дощ.

Зачудований хлопчик не міг відірвати очей від чарівної веселки, підвівся з подушки, бліді його щоки зачервонілися.

Серце хворого забилося рівніше й спокійніше.

Дивіться такожВасиль Сухомлинський — Дівчинка і РомашкаВасиль Сухомлинський — Звичайна людинаВасиль Сухомлинський — Я був на далекій чужиніЩе 99 творів →Біографія Василя Сухомлинського

— Мамо, що буде з того вогню? — питає хлопчик, показуючи на веселку.

— Леміш, — відповідає мати. — До плуга.

— Ой, як мені хочеться землю орати! — вигукує хлопчик.

Він підводиться й сідає на постелі.

— Тепер він житиме, — тихо каже лікар.

*******

ВІН ПРИЙДЕ

У нашому селі живе стара мати. На початку війни вона отримала повідомлення, підписане командиром частини: "Ваш син поліг геройською смертю..."

А бойові товариші дописали: "Вибухнув снаряд, і не зосталось од вашого сина нічого. Ми загорнули воронку, віддали честь воїнській могилі й пішли в бій".

Зап. ткала стара мати, поклала похоронку за ікону, але не повірила, що сина убито. Поки йшла війна, чекала листа, а листа не було.

А як закінчилась війна, стара мати стала чекати сина. Вона вірила: син живий, він прийде.

Як тільки сонце хилиться на захід, вийде стара мати за село, стане біля високої степової могили та й дивиться на дорогу.

Всі, хто йде дорогою, матері низько вклоняються. Усі знають, що вона жде сина. Кожному хочеться сказати старій матері добре слово, хочеться підтримати її.

— Як сьогодні не прийде, то вже завтра неодмінно буде, — скаже іноді подорожній.

А вона відповідає:

— Так, сьогодні вже, мабуть, не буде. Сонечко сідає... Піду додому. Завтра прийде...

Двадцять сім років щодня виходить стара мати зустрічати сина. П'ятдесят три роки було їй, коли прийшла похоронка, а тепер уже їй вісімдесят.

Посивіли коси, висохли руки, слвозяться очі... Тільки козацька могила стоїть край дороги, як вічний вартовий, та стара мати зі своїм горем і віковічною надією.

— Синку мій дорогий, — шепоче мати, ідучи додому, коли сонце сідає за обрій, — я вже померла б давно. Але ж хто... хто зустріне тебе, як ти прийдеш?

*******

ГОВОРИТИ БЕЗ ДОЗВОЛУ НЕ МОЖНА

Є в першому класі жвавий, рухливий, дуже балакучий хлопчик Василько.

Часто він не може стримати свого хвилювання або цікавості й вихоплюється говорити.

Учителька терпляче йому пояснює:

— Коли треба тобі щось сказати — підніми руку. Як дозволю — встань і говори.

Василько добре це розуміє, та одразу ж забуває, як тільки щось його хвилює.

Якось на уроці арифметики вчителька пояснювала приклад.

Аж тут чується схвильований голос василька:

— Маріє Іванівно, дивіться, який метелик сів на шибку!

Усі діти повертаються до вікна. На шибці сидить великий барвистий метелик.

Діти забули про приклад і розглядають метелика.

Марія Іванівна тяжко зітхає, й, насупивши брови, суворо каже Василькові:

— Ти розумієш, що говорити без дозволу не можна?

Василько добре розуміє, але не може стримати своєї думки, своїх почуттів. Вони рвуться в слово.

Наступного дня посеред уроку письма, коли всі зосереджено працювали й у класі запанувала тиша, діти аж здригнулися від тривожного Василькового шепоту:

— Маріє Іванівно, он на колодязі чийсь щоденник лежить...

— Ой, нещастя моє, — подумала вчителька, — як він побачив той щоденник аж на колодязі?"

А вголос вона сказала:

— Іди, Васильку, до дошки, постій трохи, тоді знатимеш, що без дозволу говорити не можна.

Василько став біля дошки. А в його очах були й подив, і сором. Похилив голову й простояв так до дзвінка.

Через день учителька пояснювала на дошці, як складати із букв нове слово.

Закінчивши пояснення, Марія Іванівна глянула на клас.

Василько сидить, піднявши руку, й благаючими очима дивиться на вчительку.

— Чому ти плачеш, Васильку?

— Бо говорити ж не дозволяється.

— Кажи мерщій, у чому річ, — стурбувалася вчителька.

Василько повертає голову до вікна й схвильовано каже:

— Кошеня ж... Кошенятко он яке маленьке посеред двору. Наїжачилося, страшно бідному, а собака стоїть перед ним, ось-ось кинеться на кошенятко.

— Біжи, прожени собаку... — каже вчителька.

За хвилину Василько повертається до класу з кошеням.

********

ЖАЛЬ САМОГО СЕБЕ

Гриць бігав на подвір'ї й наступив на колючку. Колючка вп'ялася в ногу, й заболіло йому.

Сів Гриць на лавку, поклав ногу на ногу й став колючку виймати.

Нагодилась мати, побачила, що її синок виймає колючку. Сплеснула руками, підбігла до Гриця, обняла його, поцілувала й заплакала.

— Синочку ж мій, маленький, бідна моя дитино, тобі ж болить...

Тої ж миті Гриць відчув: нога заболіла, в п'яті закололо, біль аж до живота підступив.

Мати обмила Грицеву ногу, зав'язала ту маленьку ранку, з якої син витяг колючку.

— Посидь, синку, не бігай, — каже вона, витираючи сльози.

Але Грицеві сидіти не хотілося, й він побіг гуляти.

Мину іа година. Бігаючи на подвір'ї, Гриць наступив на маленький гострий камінчик.

Він пригадав, як плакала мати над маленькою колючкою, і йому стало страшенно боляче.

Він побіг до хати, сів на лавку, підняв ногу, подивився — від камінчика запилився червоний слід.

Побачив цю пляму червону Гриць, і ще більше заболіла в нього нога.

— Мамо, — захникав він, — ідіть швидше... Побачила мати, сплеснула руками, підбігла до сина, обняла його, поцілувала й заплакала.

У Гриця теж капали сльози з очей. Йому було жаль самого себе.

Минуло десять років. Гриць став високий, статний, красивий юнак Григорій. Призвали Григорія на службу в армію.

Серед ночі пролунав сигнал бойової тривоги. За три хвилини солдати одяглися, вишикувалися й рушили в далекий похід.

Усі йдуть швидко, бадьоро, один тільки Григорій нахилив голову й ледве переставляє ноги.

— Чому ви так повільно йдете? — запитав у Григорія командир,

— Не можу... тяжко... — відповів Григорій.

— А хіба може бути служба в армії легкою? — Григорій мовчав.

********

Василь Сухомлинський, Коли Ваш день народження, казка-оповідання

КОЛИ ВАШ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ?

Край села в маленькій білій хатині живе стара вчителька.

Вона вже десять років на пенсії. Дорослими людьми стали учні, яких вона вчила в останній рік своєї роботи в школі.

А перші її учні вже й онуків мають...

Щомісяця листоноша приносить старенькій учительці гроші. Раз на три місяці привозять балон для газової плитки.

Раз на тиждень електромонтер приходить взимку перевірити, чи не поламалися електробатареї опалення.

Є в хатині телефон, і можна подзвонити в телевізійну майстерню й викликати майстра, якщо телевізор розлагодиться.

Усе тихо, спокійно, благополучно.

Коли ще вчилися в старших класах колишні малюки, виховані в старої вчительки, вони інколи приходили до неї в гості.

Обіймали, цілували, плакали. Приносили книги. З кожним роком вони приходили все рідше й рідше.

Тепер до старої вчительки приходять юні тимурівці — так називає свою команду жвавий червонощокий хлопець, який завжди кудись поспішає.

Коли він прийшов уперше, в нього й старої вчительки була така розмова:

— Вам дрова рубати треба? — запитав командир тимурівців.

— Ні, не треба, — відповіла стара вчителька. — У мене ж газова плита, хіба ви не бачите?

— А води принести треба?

— Не треба... У крані же...

— Давайте, ми вам хату підметемо...

— Не треба, дитино. Я ще й сама здужаю.

— А що ж вам треба? — здивувався командир юних тиму рівців.

І троє хлопців, що прийшли з ним, теж здивувалися.

— Ця ж бабуся в зоні дії нашого загону, — сказав командир своїй команді, показуючи якусь карту.

Стара вчителька відчула, що це говорять про неї. У неї заболіло серце...

Восени, за кілька днів перед початком навчального року, до неї знову завітали тимурівці.

Жвавий червонощокий хлопець запитав:

— Коли Ваш день народження, бабусю?

— Для чого тобі, дитино?

— А ми вам квіти принесемо.

Стара вчителька заплакала...

*****************

МЕРЕХТЛИВА ЗІРОЧКА

В одному місті у великому будинкові жило багато дівчаток.

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сергійкова квітка (збірка), Сухомлинський Василь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сергійкова квітка (збірка), Сухомлинський Василь"