Читати книгу - "Маленька Оленка, Стельмах Михайло"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Стельмах Михайло
- 171
- 0
- 25.04.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оленкою маленькою.
Над річкою Веснянкою,
Як перейти полянкою,
За садом-виноградом
Живу я із матусею,
З сестричкою Настусею.
Матуся робить в полі,
Настуся ходить в школу,
Мене ж не пишуть в школу,
Бо я росту поволі.
Мені ж говорять: не пора —
Не доросла до букваря!
Дідусь сміється з мене:
"Твій ріст в ріці, Олено.
Купайсь частіш з дітками —
І виростеш, як мама!"
Всі дні в ріці купаюся,
А ріст не прибавляється…
І звуть мене Оленкою
Малою та маленькою.
А маму звуть Петрівною,
По гречці — королівною!
В матусі є бригада,
Земля побіля саду,
А на землі врожай
Росте на цілий край.
А люди кажуть дивно:
"Росте у нас Петрівна
На пшеницях, на просі,
На житі, на горосі,
На гречці чорнокосій!"
Виходить, Ріст не в річці, —
Він ходить у пшеничці,
Він ходить в житі, в просі,
В чубатому горосі,
У гречці чорнокосій!
Коли б із Ростом стрітися,
У пояс уклонитися,
Сказать йому тихенько:
"Це я, мала Оленка,
Росте у мене мама,
Настуся із книжками…
А я усе — як лялька,
На себе глянуть жалко!..
Мене не пишуть в школу,
І не беруть у поле,
І не везуть з бригади
У Київ на наради…
Сиди лиш біля дому, —
Кругом біда малому!..
Я прошу вас у гості
І прошу трішки росту.
Дивіться такожМихайло Стельмах — ГусакМихайло Стельмах — В їжаковім вітрякуМихайло Стельмах — ГарбузЩе 67 творів →Біографія Михайла СтельмахаМені б лише почати
Настусю доганяти,
А далі вже дарма —
Я виросту сама
На пшеницях, на просі,
На житі, на горосі,
На гречці чорнокосій…"
За тихою полянкою,
Над річкою Веснянкою,
За садом-виноградом
Скриплять-дзвенять уключини,
Деркач озвавсь заучено,
Машина йде по двору,
І мама скоро-скоро
В свої поля збирається —
Це ранок починається.
Я хочу теж в машину,
На поле, у долину,
Де дядя Ріст гуляє,
Де все-усе зростає.
Беру мерщій хустинку,
І ляльку, і корзинку, —
Скоріш до тину з хати.
З машини всі дівчата
Сміються наді мною:
"Куди нам із тобою?"
"Куди нам із малою?"
"А я в бригаду вашу!.."
"Ще мало з'їла каші,
Іще рости, Оленко,
Бо зовсім ти маленька!"
Машина чмихнула, пішла
Понад Веснянкою з села,
А я стою з хустинкою,
Із лялькою,
З корзинкою.
На ляльку сльози —
Мов горох…
Отак і плачемо удвох.
Дідусь іде, сміється:
"Оленка розіллється,
І стане із Оленки
Струмок
Або ставок
Маленький".
Не хочу розливатися,
Мені б в поля добратися,
Де колос виростає,
Де дядя Ріст гуляє.
Я сльози втерла фартушком
І вже біжу над бережком
У хусточці-обнові,
У платтячку бордовім.
Сміється хтось в долині:
"Дивіться, на стежині
Червоний вузлик котиться,
І де такий уродиться?"
"Та це ж мала Петрівни,
По гречці — королівни".
"Куди ж це босоніжка
Собі мандрує пішки?"
А я бігом лужком —
І в поле.
Жита, жита навколо,
Шепочуть тихо колоски.
Гойдають зернятка важкі.
Стаю навшпиньки,
Та рука
Не досягла…
Не доросла
До колоска!
Рости, гойдайся, жито,
З тобою добре жити,
Тобі я трошки
Пособлю —
Навкруг волошки
Прополю…
І знов біжу стежиною,
Стежиною, долиною,
Долиною, горбками,
Усе під колосками,
Усе під теплим вітром,
Під сонечком привітним.
І ось побіля гаю
Вітрець гречки гойдає,
На гречці дзвонять бджоли,
І мед летить із поля
На теплих крилах і якраз
Влітає в вулики до нас.
Тому й співає гречка
Від корня до вершечка.
Стаю навшпиньки, та рука
Ледь-ледь не досягла,
Ледь-ледь не доросла
До самого вершка!
Стою, дивлюсь навколо —
Лиш я і сонце в полі,
Нема ріки Веснянки,
Згубилась десь полянка,
Нема села в долині
І ляльки у корзині.
Стою, дивлюсь навколо —
Лиш я і сонце в полі.
Ніде нікого вдалині…
Чи не заплакати мені
За рідною матусею,
За вченою Настусею,
За річкою, за хатою,
За лялькою кирпатою?..
"Це хто у полі бродить? —
На стежку дід виходить,
До мене дід сміється: —
Ну де таке візьметься?
Тебе, скажи, не журавель
Приніс з неораних земель?"
"Та ні, дідусю, я з села,
І я сама сюди дійшла".
"Це ти сама сюди дійшла?
З якого ж ти прийшла села?"
"З села я невеличкого,
Із того, що над річкою,
Над річкою Веснянкою,
Над самою полянкою.
Туди ідуть машини,
Живуть там героїні,
Людей великих — півсела,
І тільки я одна мала".
"Воно адреса ясна:
Дванадцять сіл прекрасних
Стоять над річкою собі.
Куди ж, скажи, іти тобі?"
"Іти мені стежиною,
Широкою долиною,
Гречками, пшеницями,
Високими житами,
А далі вже лужками,
Усе над бережками,
Де в'яжуться човни,
Де любо жить мені".
"А хто у тебе мати,
Скажи, її як звати?"
"Зовуть її Петрівною,
По гречці — королівною…"
"Так ти, мале, Петрівни?
По гречці — королівни?
Я дуже радий просто.
Ти йшла до когось в гості?"
"Та ні, ішла не в гості —
Шукала дядю Роста,
Бо тяжко жить маленькою,
Маленькою Оленкою:
Тебе не пишуть в школу,
І не беруть у поле,
І не везуть з бригади
У Київ на наради;
Сиди лиш біля дому, —
Кругом біда малому!
А так би я по ниві
Вела б до гаю співи.
Полола б я волошки —
Все поміч людям трошки.
Дідусю, ви не Ріст часом,
Що піднімає все кругом?"
Дідусь розгладив довгий вус,
Дідусь до мене усміхнувсь:
"Звичайно, донечко, я — Ріст!
Я піднімаю поле, сад і ліс,
Мої тугі зернята
Сильніші за гармати.
Я засіваю все зерном,
Любов'ю,
Дружбою,
Добром!
Мої сади навкруг цвітуть,
Мої дуби до хмар ростуть!"
Дідусь мене
Садовить легко на плече:
"Дивись, навкруг врожай тече.
Дивись, маля,
Навкруг росте,
Цвіте
Твоя земля!
У добрі дні,
У добрий час
Хороше все росте у нас!
І ти вже, донечко, ростеш!"
"Невже росту?"
"Авжеж!
Ну, а тепер полями
І прямо аж до мами!"
Біжу-лечу стежиною,
Широкою долиною,
Долиною, горбками,
Усе під колосками.
Позаду ж Ріст всміхається,
На мене надивляється,
Говорить із вітрами,
Щоб я росла, як мама:
На пшеницях, на просі,
В чубатому горосі,
У гречці чорнокосій…
"Із букварем іди в життя,
Поміж людьми рости, дитя!"
Ми в лузі маму стріли.
"Ти де, мале, бродило?
Усіх перелякала…"
"Я в полі виростала,
Шукала дядю Роста,
Проси його у гості!"
Матуся усміхається,
До Роста наближається:
"Спасибі, бригадире…
Оленка десь не в міру
Турбот вам завдала.
Ходімо ж до села,
Бо ви тепер наш гість,
Шановний дядю Ріст!" —
І засміялись так разом,
Що аж луна пішла лужком…
І з того дня мене в селі
Зовуть малою лиш малі,
А так дивуються усі:
"Росте дівча, мов на росі!"
І я росту угору,
Піду у школу скоро,
Бо вже купила букваря,
Хоча і кажуть: не пора…
А я гадаю, що пора,
Вже доросла до букваря,
Бо як навшпиньки стану,
Тоді уже дістану
До самого вершечка
Матусиної гречки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька Оленка, Стельмах Михайло», після закриття браузера.