Читати книгу - "Казка про попа і наймита його Балду, Олександр Пушкін"

Жив собі піп,Околоту сніп.

Пішов піп по ринку,Чи не купить яку дешевинку.

Назустріч йому БалдаІде, навкруги погляда.

«Здоров, попе-борода,Чого так рано схопився,По що спорядився?»Піп йому: «Шукаю служника такого,Не вельми ціною дорогого,Щоб знав і коні доглядати,І шить, і варить, і майструвати».

Балда відказав:

«Служитиму рік тобі славно,Щиро ще й дуже справноЗа три щиглі тобі в лоб од мене,А їсти буду ячмінь варений».

У попа від тих слівЗразу лоб засвербів,Затряслася з ляку борода,А проте подумав: не біда!

Каже піп Балді: «Добре, згода!

Не вийде з того обом нам шкода,Іди ж до двору мого ти,Покажи, який ти до роботи».

Живе Балда в поповім домі,Спить собі на соломі,їсть за чотирьох,Працює за сімох.

Ще з ночі в нього все ходором ходить,Виоре нивку, заскородить,Піч затопить, усе заготує, закупить,Яєчко спече та сам і облупить.

Попадя Балдою не нахвалиться,Попівна без Балди сохне і печалиться,Попеня зове його татком;Кашу зварить, бавиться з дитятком.

Тільки піп Балду не любить,Ніколи його не приголубить,За розплату думає частенько.

Дні минають, уже й строк близенько.

Піп не їсть, не п'є, ночі не спить,Лоб йому заздалегідь тріщить.

От він попаді признається:

«Так і так, що робить зостається?»Бистрий розум жіночийДо усяких хитрощів охочий, –Каже попадя йому стиха:

«Ось ми як того позбудемось лиха:

Загадай ти роботу Балді таку,Що ніхто б не зробив на людськім віку.

Тим ти і лоб захистиш від побою,І рахунки свої закінчиш з Балдою».

Тут зробилося попові веселіше,Поглядає він на Балду сміливіше,Став він, гукає до Балди:

«Вірний мій слуго, а йди-но сюди!

Слухай: чорти мені подать великуПідписалися платити довіку.

Луччого прибутку не бажати,Та недоплатників за три роки багато.

Як наїсися ячменю свого ти,Іди, виправ подать із бісоти».

Балда, не чувши ніякого горя,Пішов та й сів край берега моря;Там узявся він мотузку крутитиТа кінець її в морі мочити.

От вилазить з моря старий Біс,Каже: «Який тебе вітер заніс?»«Та от мотузкою хочу море морщить,Та вас, прокляте плем'я, корчить».

Впала Бісові на серце туга:

«Скажи, за що така нам наруга?»«Як за що? Почали ви нас гнівити,Податі не хочете платити.

Добра ж тут буде нам утіха,Вам, собакам, не утекти від лиха».

«Балдонько, зажди ще час-годину,Матимеш подать за всю нашу родину.

Постривай, вишлю свого внука».

Балда мислить: «Чортика обдуритьне штука!»Виринуло те бісенятко,Занявчало, як голодне кошенятко:

«Здоров, Балдо-селючок, здоров!

А по яку то ти подать прийшов?

Жодних податів чортячому народуНе доводилося платити зроду.

Ну, та дарма, - бери; лишень умоваЗ нашого обопільного слова,Щоб надалі уникнути нам горя:

Хто скоріше з нас оббіжить круг моря,Той і подать візьме сповна;У мішку там готова буде вона».

Засміявся Балда лукаво:

«Ех, ти ж, нерозумна прояво!

Де тобі змагатись зо мною,Зо мною, з самим Балдою?

От уже послали супостата!

Пожди лишень мого меншого брата».

Пішов Балда в близький лісок,Спіймав двох зайчиків, та в мішок.

Знов до моря він приходить,Чортеня край моря знаходить.

Держить Балда одного зайка за вуха.

«От тепер ти наглої музики послухай!

Ти, чортенятко, іще хлопченятко,Супроти мене і зовсім малятко.

Змагатись зо мною - часу даремнатрата.

Ану, дожени спочатку мого брата.

Раз, два, три! Ну-бо, швидко!»Побігли вони, ледве видко, –Чортеня по березі морському,А заїнько в ліс додому.

От, море все обкруженявши,Висунувши язик, мордочку піднявши,Прибігло бісеня, задихаючись,Мокре геть, лапкою втираючись,Мислить: «Нічим Балда собі не зарадить!»Зирк – а Балда свого братика гладить.

«Братику, – каже, – любий та милий,Утомивсь, бідолашний! Відпочинь,наберись сили!» Чортик отетерів,Хвостика підібгав, геть присмирнів,До братика боком заходить.

«Почекай,– шепоче,– принесу зараз подать».

Пішов чортик до діда, каже: «Біда!

Перегнав мене менший Балда!»Старий чорт узяв тут думати думу,А Балда наробив такого шуму,Що все море замутнилось,Хвилями так і розходилось.

Вилізло чортеня. «Годі, – кричить, –Подать тобі принесемо вмить.

Тільки слухай: бачиш цього дрюка?

Кинути його – нехитра штука,А хто далі цей дрюк закине,Подать візьме тієї ж хвилини.

Що ж? Боїшся ти ручки пошкодить?

Чого ж ти ждеш?» —«Та он хмарканадходить.

Закину на неї твого дрюка,А тоді почнеться вам, чортам, наука».

Побігло бісеня до діда старогоРозказати про Балдину перемогу.

А Балда знов море розтривожуєТа чортам мотузкою загрожує.

Вилізло чортеня. «Стривай, – пищить,–Буде тобі подать умить!..»«Ні,– каже Балда: –Тепер мені черга принада,Умову я сам призначу,Завдам тобі, враження, задачу –Побачимо, яка в тебе сила.

Дивись, он там сива кобила,Кобилу підійми-но ти,Спробуй хоч трохи з нею на спині пройтиПіднесеш кобилу – подать твоя,Не піднесеш кобили – то буде вже моя».

Бідолашний бісПід кобилу підліз,Та натужився,Та напружився,Підняв кобилу, два кроки ступнув,На третім упав, ніжки простягнув.

А Балда йому: «Дурненьке, дурне ти,Нічим ви, чорти, мене не поб'єте!

Ти й руками не підняв кобилу,А я ось ногами покажу свою силу».

Верхи Балда на кобилу сів,Проскакав верству, аж куряву збив.

Бісеня тут до діда біжить,«Переміг нас Балда!» – криком кричить.

Чорти подумали, погадали,Повний мішок податі зібрали,Балді принесли – забирай, – сказали.

Іде Балда, несе, аж зігнувся,А піп, як побачив, – ужахнувся,За попадею ховається,Од ляку корчиться-здригається.

Балда його відшукав,Віддав подать, про плату йому нагадав.

Що ж піп робити має?

Лоба він підставляє.

Раз йому Балда щигля дав –Підскочив піп, стелі дістав;Удруге Балда щигля дав –Мову людську піп утеряв;Утретє Балда щигля дав –Старий геть з розуму спав.

А Балда похитав з докором головою:

«Не вганяв би ти, попе, за дешевиною!»