Читати книгу - "Лускунчик і мишачий король, Ернест Теодор Амадей Гофман"

Напередодні Нового року Фріц і Марі гадали, що ж цього разу отримають від Діда Мороза. І ось нарешті настала омріяна мить – тато й мама запросили до вітальні:

– Заходьте й погляньте, які дивовижні сюрпризи чекають на вас під ялинкою!

У хлопчика й дівчинки заблищали оченята. Мабуть, вони цього року були дуже слухняними, бо ніколи ще Дід Мороз не приносив стільки чудових подарунків.

Здавалося, навколо ялинки можна побачити все, що тільки забажаєш! Аж ось Марі помітила незграбного чоловічка в дерев’яному плащі. У нього був задовгий тулуб, коротенькі ніжки, велика голова та доброзичливе обличчя. Цей маленький чепурун одразу сподобався дівчинці.

– Татусю, який кумедний чоловічок! – усміхнулася Марі.

– Він спритно лускатиме для вас горішки, – пояснив батько.

Чоловічок розколов багато горішків, аж раптом у нього випало три зуби. Марі загорнула бідолашного в хустинку, а братик, зібравши солдатиків, сховав їх до шафи й ліг відпочивати. Сестричка ж затрималася біля хворого Лускунчика. Їй було шкода малого.

Коли дівчинка зібралася вкладатися спати, годинник пробив дванадцяту. Раптом у кімнаті щось зашаруділо, і з усіх кутків почали вилазити миші. Просто перед Марі з’явився семиголовий гризун у блискучих коронах. Мишаче ж військо посунуло до шафи з іграшками.

Дівчинка зробила крок назад і притисла скляні дверцята. Лусь! – і Марі відчула біль у лікті, а налякані брязкотом непрошені гості поховалися. Красунечка побачила щось незвичайне: ляльки заметушилися, а Лускунчик почав збирати військо.

– Бий тривогу, вірний барабанщику! – вигукнув сміливець. – Готуймося до бою!

Загриміли постріли, й солдатики кинулися в битву. Аж раптом до Лускунчика підскочив семиголовий король гризунів.

– Бідолашний чоловічку! – скрикнула Марі, жбурнувши в мишачу армію лівий черевичок.

Усе зникло, проте рука заболіла ще дужче, й Марі знепритомніла.

Прокинулася дівчинка у своєму ліжечку.

– Доброго ранку, донечко, – привіталася мама. – Як же нас налякала! Лікар уже оглянув рану: вчора ти порізала ліктик і задрімала біля ляльок.

– Ой матусю, – розхвилювалася Марі. – Там, під ялинкою, відбулася велика битва між ляльками й мишами!

– Не вигадуй: у нас немає мишей! До речі, твій хрещений уже повставляв Лускунчику зуби.

– Погодьтеся, – зауважив дядечко, сідаючи біля хворої, – на зріст чоловічок маленький і вродливим його не назвеш. Якщо хочете, розповім, чому в бідолахи такий вигляд.

– Було б цікаво почути! – підхопив Фріц.

І хрещений почав свою історію:

– Колись в одного короля народилася дуже гарна донечка. Придворні раділи, тільки правителька була стривожена. Вона боялася чаклунки Мишільди, тому і звеліла пильно стерегти колиску принцеси служницям із котами.

А якось володар попросив дружину:

– Ти ж знаєш, серденько, як полюбляю ковбасу. Приготуй кілька кілець до свята!

Королева взялася до роботи. Коли це раптом почувся неприємний голосок:

– Дай і мені смаженого сала!

То була Мишільда. Добра правителька частенько пригощала її смачненьким. Одначе якось про це довідався володар і наказав порозставляти пастки для гризунів. Розлючена Мишільда покинула палац, але королева розуміла, що чаклунка неодмінно захоче помститися.

І справді, однієї ночі, коли палац поринув у сон, Мишільда залізла до колиски принцеси. Чарівна голівка крихітки вмить перетворилася на потворну. Бідолашні батьки виплакали всі сльози, поки придворний годинникар і звіздар з’ясували, що від злих чарів принцесу може врятувати юнак, який із заплющеними очима подасть їй зернятко горіха Кракатука, позадкує, не перечепившись, сім кроків, а потім погляне на дівчину.

– Коли так, то негайно вирушайте на пошуки цього горіха, – наказав король десятьом сміливцям.

За п’ятнадцять років невтомних мандрів молодці виконали наказ правителя. Горіх із викарбуваним на шкаралупі написом «Кракатук» було знайдено!

Володар пообіцяв віддати дочку й королівство тому, хто зможе розколоти дивовижний горішок. Лише одному парубкові ця справа виявилася до снаги. Вручивши принцесі зернятко, юнак почав задкувати із заплющеними очима. А дівчина з’їла горішок, і – о диво! – знову стала красунею. Правителі та придворні невимовно зраділи, та коли молодець зробив останній крок, з’явилася Мишільда. Хлопець перечепився й перетворився на Лускунчика.

Принцеса, забувши, кому завдячує порятунком, прогнала невдаху. Тишу, що запанувала в палаці, порушив звіздар:

– Лускунчик стане королем, а злі чари розвіються, коли його покохає дівчина, і сміливець переможе семиголового сина Мишільди.

Ось таку історію розповів хрещений, і Марі все відразу зрозуміла. Тому попросила братика, аби знайшов для Лускунчика шаблю.

Тієї ночі дівчинка не могла заснути, бо з вітальні долинав шум. Незабаром хтось тихенько постукав у двері. Це Лускунчик повернувся з блискучою перемогою та запросив до свого царства.

Через Родзинкову браму мандрівники попрямували до Різдвяного лісу, де Помаранчевий струмок впадав у озеро Мигдалевого молока. Уздовж берега Медової річки виднілися прозорі різнокольорові будиночки Цукеркового міста. Незабаром війнуло трояндовим ароматом. Лускунчик і Марі перепливли дивовижне Рожеве озеро й опинилися в Повидловому гаї. Біля Коржикової брами вартові радісно вигукнули:

– Наше шанування, найясніший принце та чарівна дівчинко! Ласкаво просимо до міста солодощів!

На майдані здійнявся гамір. Скрізь були квіти та бриніла приємна музика. Біля Марципанового замку юрмилися дами й кавалери.

– Познайомтеся: це – Марі! Моя рятівниця й найпрекрасніша дівчинка у світі.

І Лускунчик почав розповідати про битву з Мишачим королем. Одначе за якусь хвилину його слова віддалилися, стали невиразними, а згодом і зовсім стихли…Раптом до Марі звідкілясь долинув мамин голос:

– Донечко, прокидайся! Хіба можна так довго спати? Сніданок давно на столі. Ми на тебе чекаємо!

Як ти вже здогадався, дівчинка врешті-решт заснула. Отож чоловічок приніс її додому й поклав у ліжко.

– Люба ненько, цієї ночі Лускунчик запросив мене до казкового королівства!

Мама, тато та хрещений тільки всміхнулися й назвали Марі маленькою мрійницею…

Та дівчинка залишалася впевненою, що всі пригоди відбулися насправді. Отож, коли залишилася одна в кімнаті, то прошепотіла Лускунчику:

– Ніколи тебе не покину!

Тієї ж миті до кімнати увійшов вродливий незнайомець у червоному сюртуку зі шпагою. Юнак опустився на коліно:

– О незрівнянна Марі, ти врятувала життя Лускунчику! Чари розвіялись – і тепер прошу розділити зі мною корону в Марципановому замку!

Красуня погодилася, й вони разом вирушили до казкового царства…