Читати книгу - "Чому на спині сонечко має чорні крапочки?, Лана Ра"

Друзі, а чи знаєте ви, що колись сонечко не мало чорнявих крапочок на своїй червоній спинці?

Так, так, його крильця були просто червоного кольору. Але всі комашки у лісі сміялися з Сонечка, кажучи:

– Що це за ім’я таке – Сонечко. От у всіх нас, жуків, імена як імена: Короїд – кірку їсть, Довгоносик – має довгий носик, Листоїд – листя любить, так і в усіх інших. А в тебе що? Що твоє ім’я означає? Ми його не розуміємо. Іди від нас подалі ми тебе і знати не хочемо.

Бідолашного жучка всі проганяли, ніхто не хотів з ним товаришувати. Він був страшенно одиноким і беззахисним. Йому було дуже прикро, що з ним так всі поводяться. І от одного разу у повному розпачі промовив крізь сльози до нападників:

– Я є Сонечко тому, що я комашка великого Сонця. Сонце мене любить, а тому і дало мені таке ім’я.

– Ха-ха-ха! – розсміялися всі жуки, ворушаючи величезними вусами. – Оце так видумав, оце так балачки! Таких дурниць ми ще ніколи не чули! Ха-ха-ха!

У бідного Сонечка аж полилися слізки з маленьких круглих оченят:

– Не вірите, я доведу вам. Я полечу до Сонця!

– Ага! Ха-ха-ха! А воно тебе спалить, і не стане такого дурного Сонечка у нас у лісі! От буде добре!

– Не вірите, і не треба.

Сонечко розпростав свої маленькі червоні крильця, витер лапками слізки і полетів. Ще довго у повітрі чулося ненависне гигикання лісових жуків.

– Що буде, те й буде, – думав Сонечко. – Спалить мене Сонце, значить спалить, аби тільки ніколи не чути цих насмішок.

Але скільки не летів жучок, гаряче проміння його не спалювало. А коли долетів до самого Сонця, побачив великі добрі очі, які лагідно дивилися на нього. Сонце посміхнулося золотою щирою посмішкою і сказало:

– Вітаю тебе, мій маленький друже! Нарешті ти долетів до мене. Мабуть, стомився?

– Ні, я зовсім не стомився, я…

– Знаю, знаю чому ти такий засмучений. Я знаю всі твої біди, я бачило всі твої слізки. І хочу тобі сказати, що дуже люблю тебе. Недаремно ж ім’я тобі Сонечко, чи не так?

– Так, – задоволено відповів жучок.

– А на згадку про мою любов я подарую тобі свій поцілунок.

І Сонце поцілувало червоні крильця. Від цього цілунку залишилися охайні чорні крапочки.

– Тепер всі побачать, що ти справді мій маленький жучок.

Сповнений радощів Сонечко примчав до свого рідного лісу.

– Дивіться, дивіться, його не спалило Сонце, – галасували комашки. – Та ще й до того у нього на крильцях цілунок самого Сонця.

З тих пір Сонечка стали всі поважати, навіть питатися ради у справах. І коли хтось запитував: – Що це за ім’я таке – Сонечко?

Йому відповідали: – Ти що, не знаєш? Його назвало так саме Сонце.