Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Посуха 📚 - Українською

Читати книгу - "Посуха"

532
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Посуха" автора Джейн Харпер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Посуха» була написана автором - Джейн Харпер, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Посуха" в соціальних мережах: 

Дія роману відбувається у маленькому австралійському містечку, яке має великі секрети.
Отримавши повідомлення про трагічну загибель свого друга дитинства, федеральний агент Аарон Фок уперше за останні двадцять років приїжджає до рідного міста, щоб віч-на-віч зустрітися з демонами минулого. Двадцять років тому Фок разом з батьком був змушений нагально виїхати з дому, рятуючись від звинувачення у жорстокому вбивстві.
На тлі найсильнішої за останнє століття посухи Фок у парі з місцевим детективом намагається з’ясувати, що ж насправді сталося з його другом. Але в маленькому місті кожен приховує свою таємницю, і хтось дуже не хоче, щоб Фок дізнався правду.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 77
Перейти на сторінку:

Джейн Гарпер

 Посуха

Моїм батькам, Майкові й Гелен, які завжди мені читали вголос

Пролог

На ферму смерть прийшла не вперше, а мухи ж не перебирають. Їм що туша, що труп — однаково.

Цього літа посуха забезпечила мухам широкий вибір. Коли ківарські фермери націлювали рушниці на сухоребру худобу, мухи швидко обліплювали незмигні очі й липкі рани. Нема дощу — нема корму. А коли нема корму й маленьке містечко день у день плавиться під палюче-блакитним небом, доводиться приймати нелегкі рішення.

— Так не може тривати вічно, — казали фермери, а місяці збігали, і вже перевалило на другий рік. Фермери повторювали ці слова одне одному вголос, як мантру, а потім ще раз, пошепки, як молитву.

Але синоптики в Мельбурні так не думали. Вбрані в костюми і в співчуття, вони сиділи в своїх кабінетах з кондиціонерами і майже щовечора о шостій між іншим повідомляли погоду. Офіційно найгірша посуха за останні сто років. Ці погодні умови мали назву, яку досі ніхто не навчився вимовляти. Ель-Ніньйо.

Бодай мухи раділи. Але того дня знахідки їм трапилися незвичні. Менші за розмірами, з гладенькою шкірою. Хоча яка різниця? Головне в них таке саме. Скляні очі. Вологі рани.

На галявині тіло було найсвіжіше. Два інші, в будинку, мухи відшукали не одразу, хоча вхідні двері погойдувалися, гостинно відчинені. Ті мухи, які не зупинилися біля першої жертви, в коридорі, а полетіли далі, отримали ще одну, у спальні. Це тіло було менше, зате й конкуренція тут нижча.

Першими опинившись на місці злочину, мухи задоволено роїлися у спекотному повітрі, а чорна кров збиралася в калюжі на кахлях і на килимі. Надворі на мотузках непорушно висіла білизна, пересохла й закоржавіла на сонці. На брукованій стежці валявся покинутий дитячий самокат. У радіусі кілометра від ферми билося одне-єдине людське серце.

Отож ніхто не відреагував, коли в глибині будинку заплакало немовля.

Розділ перший

Навіть тим, хто в церкві з’являється хіба що на Різдво, було ясно, що на поминальну службу зійшлося людей більше, ніж може тут поміститися. На вході вже зібрався сіро-чорний затор, коли у хмарі куряви й сухого листя під’їхав Аарон Фок.

Місцеві мешканці, що дуже хотіли зайняти сидячі місця, водночас намагаючись цього не показувати, штовхалися під дверима, в які потихеньку вливався натовп. На тому боці вулиці кружляли ЗМІ.

Припаркувавши свій седан поряд з таким самим немолодим пікапом, Фок заглушив мотор. Кондиціонер затихнув, і салон миттєво почав нагріватися. Фок дозволив собі посидіти мить, роздивляючись людей, хоча куди вже зволікати. Цілу дорогу з Мельбурна він і так ледве плівся, розтягнувши п’ятигодинну поїздку більш як на шість годин. Зрадівши, що ніде не видно знайомих облич, він вийшов з машини.

Його, мов ковдра, накрила спека пізнього пообіддя. Рвучко відчинивши задні дверцята, Фок, обпікши руку, витягнув піджак. Трохи повагавшись, узяв із сидіння і капелюха. Брунатний полотняний капелюх, ширококрисий і цупкий, зовсім не пасував до жалобного вбрання. Але Фок, у якого шкіра півроку мала блакитний відтінок збираного молока, а півроку була вкрита нездоровим ластовинням, що викликало думки про рак, був готовий ризикнути порушити дрес-код.

Білошкірий від народження, з дуже світлим коротко стриженим волоссям і майже невидимими віями, Фок за свої тридцять шість років частенько почувався так, наче австралійське сонце щось намагається йому сказати. Серед довгих тіней Мельбурна це повідомлення ігнорувати було легше, ніж у Ківарі, де тінь у дефіциті.

Фок озирнувся на дорогу, яка вела геть з міста, потім глянув на годинник. Похорон, поминки, переночувати — і назад. «Вісімнадцять годин», — підрахував він. Не більше. З цим твердим наміром він швидко рушив до людей, притримуючи рукою капелюха, якого шарпнув різкий порив гарячого вітру.

Церква всередині виявилася ще меншою, ніж йому пам’яталося. Стоячи пліч-о-пліч з незнайомцями, Фок дозволив затягнути себе в юрму парафіян. Помітивши під стіною вільне місце, він пірнув туди, втиснувшись поряд з фермером у бавовняній сорочці, яка туго напиналася на череві. Чоловік кивнув і знову перевів погляд уперед. На ліктях у нього Фок помітив заломи: донедавна рукава сорочки були закасані.

Скинувши капелюха, Фок непомітно обмахнувся. Не втримавшись, роззирнувся. Обличчя, які спершу здалися йому незнайомими, нарешті потрапили у фокус — і Фока накрив нелогічний подив через побачені зморшки, срібні нитки у волоссі, набрані кілограми.

Старший чоловік за два ряди від Фока зустрівся з ним поглядом — і вони, впізнавши один одного, обмінялися сумною усмішкою. Як же його звати? Фок спробував пригадати. Ніяк не міг зосередитися. Цей чоловік — колишній учитель. Фок уявив, як він стоїть перед класом, хоробро намагаючись зацікавити знудьгованих підлітків географією, або працею, або ще чимось, але пам’ять усе одно зраджувала.

Чоловік кивнув на свою лавку: мовляв, він може посунутися, одначе Фок увічливо похитав головою і знову перевів погляд уперед. І за кращих часів він уникає пустопорожніх балачок, а сьогоднішню подію, безсумнівно, від кращих часів відділяє мільйон жахливих миль.

Господи, яка ж маленька труна посередині! Між двох дорослих трун вона видавалася ще жалюгіднішою. Хоча куди вже гірше. Маленькі діточки з охайно зачесаним, прилизаним волоссячком тицяли в неї пальцями: «Татку, дивися. Скринька у футбольних кольорах». Старші діти, які вже розуміли, що всередині, налякано мовчали, нервово вертілися у своїх шкільних формочках і тулилися до матерів.

На три труни дивилася згори збільшена родинна світлина — батьки і двоє дітей. Застиглі піксельні усмішки були непомірно великі. Фок упізнав це фото: його показували в новинах. Багато показували.

Унизу квітами, в національних кольорах, були викладені імена загиблих. Люк. Карен. Біллі.

Фок задивився на Люкову світлину. В густій чорній чуприні подекуди майнула сивина, але й досі Люк був у значно кращій формі, ніж більшість чоловіків після тридцяти п’ятьох років. Обличчя трохи постаріло порівняно з тим, яким Фок його пам’ятав, але ж і минуло вже майже п’ять років. Проте ні самовпевнена усмішка, ні хитруватий погляд очей не змінилися. «Яким був, таким і лишився», — майнуло в голові. Але три труни свідчили про протилежне.

— От же ж трагедія, — ні сіло ні впало заговорив фермер поряд з Фоком. Він стояв, схрестивши руки й упершись кулаками собі під пахви.

— Так, — озвався Фок.

— Ви добре їх знали?

— Не дуже. Тільки Люка… — почав Фок — і цілу запаморочливу хвилю не міг дібрати слова, щоб описати чоловіка в найбільшій

1 2 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посуха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посуха"