Читати книгу - "Тигрів племінник, Єва Василевська"

Одного разу смугастий кіт побачив намальованого тигра. "Це ж треба, – здивувався він, – а ми з ним схожі! У нього вуха сторчма – і у мене. У нього вуса настовбурчуються – і у мене теж. Він смугастий – і я смугастий!"

Подивився кіт на малюнок, покрутив його з усіх боків, подумав і вирішив: "Ну, якщо я вже і не справжній тигр, то, принаймні, тигрів племінник!"

І з тих пір став він дуже задаватися. Ще б пак! Адже всі коти й кішки, що жили в будинку, – а їх тут водилося чимало: на першому поверсі – сіра кішка, на другому – біла, на третьому – чорна з чорним кошеням, на четвертому – рудий кіт, були звичайнісінькі коти, не те що він, смугастий кіт – тигрів племінник!

Якось увечері зібралися коти на даху, стали розмовляти про всяку всячину, кожна про своє.

Згадала біла кішка, яке смачне молоко нещодавно пила, – обірвав її смугастий.

Захотілося рудому коту-мисливцеві про свої пригоди розповісти – і його смугастий урвав. Нікому не дає слова мовити і все торочить: "Мій дядько тигр!.. Ми з дядьком тигром!.. Ми п'ємо тільки вершки! Ми полюємо тільки на великого звіра! Ми з ним..."

Але тут чорне кошеня, яке разом зі своєю мамою жило на третьому поверсі, не змогло більше стримати цікавості і, хоча воно жах як боялося смугастого, запитало:

– А який він із себе, твій дядько тигр?

– О!.. – поважно відповів смугастий. – Мій дядько тигр найбільший, найгарніший, найспритніший від усіх звірів!

Тоді чорне кошеня набралося хоробрості та знову запитало:

– А де він живе? Чи не можна нам познайомитися з ним?

– Чому не можна? Можна, звичайно, але... – зніяковів смугастий.

Справа в тому, що він і сам не знав, де живе тигр. Адже він бачив його тільки на малюнку.

А чорне кошеня усе допитувалося:

– То де ж він живе, твій дядько тигр?

І було б смугастому непереливки, якби не прийшов йому на допомогу рудий кіт. Він був справжній мисливець і знав усі навколишні вулиці й провулки.

– Я знаю! – закричав він. – Тигр живе у зоопарку. Там повно всяких звірів, великих і маленьких. Особливо ж багато горобців. Я вже давно збираюся туди на полювання.

– Так, мій дядько тигр живе у зоопарку, саме це я і хотів сказати, – промовив смугастий, – тільки мене весь час перебивають.

– Давайте підемо до зоопарку! – запропонував рудий кіт. – Подивимося на дядька тигра, а заразом я й пополюю!

Наступного дня з самого ранку вирушили коти в дорогу. Пробігли три дахи, обігнули два будинки і через дірку в паркані пробралися до зоопарку.

– Тепер ти йди перший, – сказав рудий кіт смугастому. – Сам шукай свого дядька, адже ти краще від нас знаєш, який він із себе.

– Звичайно! – відповів смугастий. – Він найбільший, найгарніший, найспритніший від усіх звірів! Ходімо!

І пішли коти шукати тигра. Попереду крокує тигрів племінник, за ним чорна кішка з кошеням, за нею сіра, за сірою біла, а рудий кіт раз у раз відстає від усіх – за горобцями ганяється.

– Стійте! Дивіться! – раптом закричало чорне кошеня. – Хто це там вилазить із води? О! Який товстий! А живіт мало по землі не волочиться! Це, напевно, і є твій дядько тигр?

– Ти що! Хіба не бачиш – у нього шкура гладенька, а ми, тигри, у смужку! Ходімо!

Йдуть коти далі. Раптом рудий кіт зупинився.

– Подивіться, – каже, – там за деревами он який звір видніється.

Подивилися коти – побачили чотири ноги, високі, тонкі, та хвіст із чорною китицею на кінці.

Подивилися вище – побачили шию, довгу-довжелезну.

Глянули ще вище – і там ще шия.

Задерли коти голови високо-високо і бачать – над верхівками дерев двоє ріжок стирчать!

– Оце ж вимахав! – каже рудий кіт. – Це, випадково, не твій родич тигр?

– Ще чого! – пирхнув смугастий. – У цього звіра навіть кігтів немає – якісь копита! Ходімо!

Йдуть коти по алеї, завернули праворуч, ліворуч – дивляться: прямо перед ними у клітці стоїть звір! Вуха сторчма, вуса настовбурчуються, і весь він суцільно смугастий.

– Ось він, мій дядько тигр! – закричав смугастий кіт. – Ви сідайте тут подалі й чекайте. Я з ним привітаюся, побалакаю, а потім, може, і вас познайомлю.

Сіли коти подалі й чекають. А смугастий прямісінько до клітки пішов. Йде, і щось йому лячно: адже такий величезний і грізний на вигляд виявився його дядько. Підійшов він ближче, ніг під собою від страху не відчуває. А той втупився у нього своїми жовтими очима.

– Здрастуйте, дядько тигре, – ледве вимовив кіт. – Я... – і більше нічого не може сказати з переляку.

А тигр як вдарить хвостом об землю, як відкриє рота – тільки блиснули величезні ікла, та раптом щось загуло, загриміло, наче покотилися по бруківці порожні діжки, наче грім загуркотів, наче...

Схопилися коти, кинулися бігти стрімголов – хто швидше. І біла кішка, і сіра, і чорна з чорним кошеням, і рудий кіт.

А попереду швидше від усіх мчав тигрів племінник. Зі страху він навіть не розчув, що сказав йому тигр.

А сказав він всього лише: "Прррррррр-ривіт!"