Читати книгу - "Справжні сміливці, англійська казка"

В одного господаря жили двоє друзів – кінь і віл. Тварини були трудолюбивими й мирними. Проте хазяїн зовсім не жалів їх, часто змушував виконувати так багато роботи, що поверталися додому, ледве ноги переставляючи.

Якось віл і каже коневі:

– Утечімо від господаря, бо вже немає сили терпіти знущання!

– Із радістю, – погодився гривастий, який понад усе любив волю.

На світанку тварини непомітно вийшли з хліва й попрямували світ за очі.

Ідуть вони, йдуть, коли чують: позаду півень гукає.

– Ку-ку-рі-ку! Куди це ви зібралися?

– Кращої долі шукати, – відповів кінь, – бо хазяїн зовсім знахабнів: ні на хвилинку не дає перепочити.

– Візьміть і мене з собою, – попросив голосистий, – бо й моя господиня часто ображає. То дуже рано проспіваю, то занадто пізно… Щодня чимось незадоволена… – Розуміємо, – захитали головами кінь і віл, – що ж, ходімо разом.

Щойно мандрівники вийшли за село, коли назустріч кіт чимчикує.

– А куди це ви прямуєте?

– Кращої долі шукати, набридло жити в господарів, – відповів похмурий віл.

– І я хочу з вами! – промуркотів кіт.

– Невже набридло спати на печі й ласувати сметаною? – підморгнув півень.

– Спробував би постійно мишей ловити та лише крихтами зі столу харчуватися, ось тоді б і насміхався, – насупився смугастик.

– Не сваріться, друзі, – зауважив кінь, – ходімо разом – веселіше буде.

І вирушили сміливці вчотирьох. Коли проходили повз річку, на берег виповз рак і загукав до подорожніх:

– Чи далеко мандруєте, непосиди?

– Вирішили жити на волі, – відповів пухнастик.

– Візьміть і мене з собою, – попросив неборак. – Хоч і не маю хазяїв, але дуже хочу світ побачити. Обіцяю, не відставатиму ні на крок.

– Гаразд, – погодилися подорожні, – ходімо.

Увечері мандрівники дісталися лісу. Знайшли на галявинці дерев’яну хатинку й вирішили в ній оселитися. Не знали друзі, що жив тамзлий лісовик.

Повечерявши, стомлені мандрівники почали готуватися до ночівлі. Кінь з волом лягли посеред кімнати, кіт поліз на піч, півень вискочив на горище, а рак заховався в чайнику з водою. Щойно друзі задрімали, як додому повернувся сердитий господар.

Зазирнув до чайника й мало не зомлів від жаху: на нього дивилося клішняве страховисько. Лісовик зі страху подався на піч, але там на нього блимнули два вогняні ока.

Дідуган вирішив сховатися на горищі, коли почув звідти страшне: «Ку-ку-рі-ку!».

Ледь переводячи подих, лиходій побіг із будиночка світ за очі й більше не повертався. А сміливці в тій хатинці й донині живуть, не знаючи ні біди ні горя.