Читати книгу - "Птах-сурмач і грім, африканська казка"

Одного разу, коли королівська чапля завела свої голосні співи, раптом загуркотів грім, ніби кепкуючи з птаха-сурмача.

– Слухай, громе,– звернувся той до неба.– Всі тремтять від твого могутнього голосу. Але й мене можуть почути дуже далеко.

У відповідь Бог джунглів ще більше розгуркотівся, перекочуючи по небу дзвінкі переливи свого голосу і кепкуючи:

– Ти смієш рівнятися до мене?

– Аякже, я маю на це повне право!

– Добре, ось що ми зробимо: хай кожен з нас крикне своїй дружині, щоб приготувала просяного пива, а завтра підемо й перевіримо, чи вони почули.

– Хай буде по-твоєму,– погодився птах-сурмач.

Бог джунглів тоді загуркотів, загримів так, що здригнулася небесна широчінь, а тварини й люди аж поніміли від жаху.

– Чи чуєш, дружино? Я хочу, щоб назавтра ти приготувала калебас доброго пива! Я хочу пригостити ним свого зухвалого суперника.

Птах-сурмач і собі крикнув якнайголосніше, а тоді, очевидно задоволений, розправив крила і пішов у танок.

Наступного дня подалися вони вдвох до села, де на них чекали їхні дружини.

Тим часом, якщо дружина Бога джунглів наготувала пива, дружина зухвалого птаха тільки й змогла, що принести порожній калебас.

– Ти не загадував мені приготувати пива,– пояснила вона здивованому і обуреному птахові-сурмачу.

Присоромлений сурмач більше не наполягав на тому, що має дужий голос. Він зрозумів, правда, трохи запізно, що ніхто не годен змагатися з могутнім Богом джунглів.

А щедрий Бог джунглів пригостив пивом свого жалюгідного суперника.

Через пиху іноді забувають про повагу, але пам’ятай, що для змагання з іншими самої зухвалості мало.