Читати книгу - "Хитрий Петр на тому світі, болгарська казка"

Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці.

– Звідки йдете, дядьку? – запитала його жінка, що саме брала воду,

– З того світу,– відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр.

– Справді з того світу?

– Авжеж. Я прийшов на цей світ прогулятись, набратися здоров’ячка, а тоді піду й віднесу здоров’ячко померлим.

– Знаєте, дядьку, є в мене син на тому світі, Іванчом його звуть. Може, ви знаєте його? Чи не бачили його часом?

– Звичайно, бачив. Тільки хочу тобі сказати – дуже вже він зубожів: носить воду на спині, продає і тим собі на хліб заробляє.

– Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині.

Сказала це дурна жінка й дала п’ять золотих незнайомому чоловікові.

Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.

А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.

А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:

– Вівчарю, бачиш он того вершника? Це страшна людина. Він скрізь ходить, вишукує вівчарів, дере з них шкіру й робить з неї барабани. Як хочеш врятуватись, то дай мені свою одежу, а я тобі дам мою, бо він мене знає і нічого мені не заподіє, а ти одягни мою одежу, вилізь на отого дуба і сиди в гіллі, поки вершник поїде собі геть.

Злякався вівчар, повірив Хитрому Петрові, помінявся з ним одежею і поліз на дерево.

Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра:

– А чи не бачив ти, вівчарю, чоловіка – йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку – п’ять золотих у неї забрав.

– Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його.

Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік.

Вернувся чоловік додому, а жінка й питає його:

– Гей, чоловіче, забрав гроші?

– Ні,– відказав чоловік,– я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.