Читати книгу - "Бугай-ласун, французька казка"

Ця історія сталася в Анжевілері – маленькому містечку на півночі Лотарінгії. Стояла там церква, стара та облуплена, з глибокими тріщинами в стінах. У ті тріщини залітало насіння різних трав, навіть кілька кущів кривим корінням закріпилися поміж цеглинами. Навесні тут розквітали кульбабки, а влітку так щедро розростався мак-самосій, що здавалося, ніби сірі стіни церкви покроплені кров’ю.

Того літа стояла нестерпна спека. Два місяці не було дощів. Нещадне сонце попалило траву, і вона була як сухий мох, як вовна на килимі. Худоба, не напасаючись уволю, худла на очах.

Одного дня під самісінькою церковною банею мешканці Анжевілера помітили зелений кущик трави. Ту соковиту розкішну зелень годі було й порівнювати з хирлявою і жухлою травицею на землі. Але як могла трава так пишно розростися на такій висоті?

– Хто скористається ним? – питали одні.

– Це ж треба – вирости так високо такого посушливого літа! – казали інші.

І майже кожен селянин твердив, що то його кущик, і виникали між ними гострі суперечки.

Щоб помирити анжевілерців, мер вирішив зібрати муніципальну раду. Надав слово своєму заступникові, потім радникам. Та вони говорили казна-що і не могли дійти згоди.

Тоді мер сказав:

– Трава росте скрізь; може вона вирости і на будь-якій іншій громадській будівлі. Вона не належить комусь одному. Ось що я пропоную. В нас є бугай, один на все село. Такі бугаї є всюди, та вони теж нікому не належать. Отож хай саме він з’їсть кущик трави, що виріс під банею нашої церкви.

Десять муніципальних радників Анжевілера захоплено слухали свого мера і прийняли його пропозицію. Але трава росла високо. Як же дістанеться до неї бугай? Це питання обговорювалося радниками ще дві довгі години.

Нарешті вони вирішили, що до шиї бугая прив’яжуть довгу конопляну мотузку. Потім за допомогою блока, укріпленого на дерев’яній балці, бугая піднімуть до зеленого кущика.

Всі анжевілерці зібралися біля церкви, щоб побачити, як підніматимуть бугая.

Шість дужих селян, вибраних з-поміж найшаповніших мешканців Анжевілера, потягли довгу мотузку.

– Ану разом! Ану разом!

Важенний бугай почав повільно підійматися вгору. Він уже був під самісінькою банею, і всі анжевілерці підбадьорювали своїх героїв вигуками й жестами.

Та раптом бугай вирячив очі, відчайдушно замахав хвостом і жалібно заревів.

Довгий язик висунувся в нього з рота.

Всі добрі люди Анжевілера, вітаючи свого мера, загукали, киваючи на бугая і на кущик трави:

– Дивіться! Який ласун! Він висунув язика. Він уже хоче злизнути траву!

Та ба! Бідний бугай був неживий. Його задушив мотузяний зашморг...