Читати книгу - "Старий і його дочка, казахська казка"

Жив колись на світі старий чоловік і мав він доньку. Було в нього невеличке хазяйство: верблюд, кінь і віслюк. Щодня батько рубав дрова, возив на базар, продавав їх, а на виручені гроші купляв хліб.

Одного разу нав’ючив він дрова на верблюда і поїхав на базар.

Підходить до нього невідомий і запитує:

– Скільки коштують дрова?

– Три копійки.

– Візьми за все десять копійок!

Старий з радістю згодився. Привіз дрова на подвір’я покупця.

Коли старий скинув дрова і взяв десять копійок, покупець наказав йому прив’язати і верблюда.

– Я купив дрова з верблюдом разом. Інакше навіщо б я тобі дав замість трьох копійок десять?

Довго доводили вони один одному і зрештою пішли до судді, щоб той розв’язав їхню суперечку.

Суддя запитує старого:

– Чи правду сказав покупець, що він заплатив тобі за все десять копійок?

– Правду.

– Тоді правда на його боці. Віддай йому верблюда. Заплакав старий од такої кривди і пішов собі додому. Наступного дня нав’ючив він дрова на коня й знову поїхав на базар.

І цього разу трапилася з ним така сама біда.

Той самий покупець обдурив його тими ж хитрими словами.

І знову суддя сказав, що правда за покупцем: разом з дровами він купив і коня.

На третій день старий нав’ючив віслюка й знову зібрався на базар.

Аж тут підійшла до нього дочка й сказала:

– Сьогодні я повезу продавати дрова. Бо тебе ошукали і відібрали у тебе верблюда й коня. Хай спробують узяти в мене віслюка.

І дівчина поїхала на базар. Підходить до неї той самий поку пець і каже:

– Продаси дрова з усім за п’ять копійок?

– Продам, якщо дасте гроші з усім.

– Дам.

Привезла вона дрова, скинула й запитує:

– Де прив’язати вашого віслюка?

Показав купець місце.

Почав він розраховуватись із дівчиною, простягнув їй гроші. А дівчина схопила його за руку й каже:

– Ви обіцяли віддати гроші з усім, тобто з рукою разом.

Засперечалися вони і пішли до судді.

Віддав покупець п’ятсот карбованців і каже дівчині при СУДДІ:

– Багатьох людей я обдурив, а ти ошукала мене. Хочеш іще заробити п’ятсот карбованців? Давай позмагаємося: хто більше небилиць розповість, той виграє п’ятсот карбованців.

Поклали вони гроші перед суддею.

Покупець, як старший за віком і чоловік, почав перший:

– Якось посіяв я пшеницю. Вона така виросла, що людина на верблюді могла у ній сховатись. Одного разу сорок цапів

заблукало в пшениці. Пшеницю восени скосили, а цапів такі не знайшли. Обмолотили зерно, намолотили борошна, напекла дружина коржиків. Вийняла з печі, подала на стіл. Відламав я шматочок, став їсти. Аж тут як закричить у мене в роті цап! Та як вискочить з рота! А за ним іще тридцять дев’ять! Усі цапи зробилися такими гладкими, що кожен з них був більший за слона.

Дівчина вислухала й каже:

– Ви сказали щиру правду, баю. Такі випадки частенько бували і у нас. Тепер послухайте, що я вам розповім. У своєму аулі я посіяла бавовняне насіннячко. І виросло з нього величезне дерево. Півкраїни вкрило воно своєю тінню. Коли бавовна дозріла, я найняла п’ятсот робітників, щоб її зібрали. Потім я бавовну продала й на виручені гроші купила сорок нарів. Нав’ючила я тих нарів дорогими тканинами і вирядила з двома старшими братами в Бухару. Три роки не було від них ні слуху ні духу, а вчора мені повідомили, що вони вбиті. Боюся, що це правда, тому що бачу халат свого старшого брата на вас. Я сама його шила, у ньому він поїхав до Бухари. Виходить, ви вбили моїх братів, захопили їхні товари, а тепер узялися й за мене...

Бай аж позеленів од злості.

Він зрозумів, що дівчина його перемогла.

Якщо визнати її розповідь правдивою, то доведеться сплатити дівчині викуп за її двох убитих братів і, крім того, повернути сорок нарів, нав’ючених товарами. А якщо сказати, що це – небилиця, то доведеться віддати п’ятсот карбованців.

Покупець визнав за краще віддати гроші.

Так розумна дочка принесла в цей день батькові тисячу карбованців.