Читати книгу - "Дівчина Хонхінур та лисиця, бурятська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: бурятська казка
- 173
- 0
- 09.10.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Колись давно-давно жила на світі дівчина Хонхінур. У неї було двадцять сім брязкалець. Жила дівчина на березі золотого озера, на грудкуватій землі.
Прийшла якось до Хонхінур лисиця й каже:
– Мене кликали на весілля до Хартаган-хана, отож дай мені, дівчинко Хонхінур, двадцять сім твоїх брязкалець!
Але дівчина Хонхінур не дала своїх брязкалець лисиці, а спересердя ще й гукнула:
– Не дам!
А лисиця їй:
– Я прийду через три дні. Якщо ти й тоді не віддаси мені брязкалець, я твоє золоте озеро в рота вберу, ще й розтопчу своїми копитами твою грудкувату землю.– Та й пішла собі.
Сидить дівчина Хонхінур і плаче.
Летіли над озером два лебеді, почули її плач і питають:
– Чого це ти, дівчино Хонхінур, так гірко плачеш?
А дівчина Хонхінур і каже:
– Приходила до мене лисиця, просила, щоб я віддала їй двадцять сім моїх брязкалець: хоче їх почепити на себе й піти на весілля до Хартаган-хана. Я їй своїх брязкалець не дала Тоді лисиця сказала, що через три дні знов прийде, а як я й тоді не віддам своїх двадцять сім брязкалець, то вона моє золоте озеро в рота вбере, а мою грудкувату землю своїми копитами розтопче.
Лебеді й кажуть:
– Не плач, дівчино Хонхінур! Як лисиця через три дні прийде по твої брязкальця, ти не давай їх; а як вона знов нахвалятиметься, що вбере в рота твоє озеро й розтопче копитами твою землю, ти їй тільки скажи:
«Де ж у тебе такий рот, щоб випити моє золоте озеро, й де в тебе копита, щоб розтоптати мою грудкувату землю?»
А як спитає лисиця, хто тебе навчив отак відповідати, ти мовчи, не кажи нічого.
Сказали це лебеді й полетіли на південь.
Через три дні приходить лисиця й каже дівчині Хонхінур:
– Ану, віддавай зараз же мені свої двадцять сім брязкалець! Як не даси, вберу в рота твоє золоте озеро й розтопчу копитами твою грудкувату землю!
А дівчина Хонхінур їй:
– Не віддам я тобі своїх брязкалець! Де ж у тебе такий рот, щоб умістилося моє золоте озеро, і де в тебе копита, щоб розтоптати мою землю?
Лисиця й питає:
– Це ж хто тебе навчив отак відповідати?
Дівчина Хонхінур мовить:
– Ніхто не вчив, сама кажу.
Не повірила лисиця й давай її питати та допитувати:
– Скажи та скажи, хто навчив?
Не втрималася Хонхінур і призналася:
– Два лебеді мене навчили!
Лисиця до неї:
– Кажи ж тепер мені, куди ці лебеді полетіли?
Дівчина Хонхінур каже:
– На південь полетіли!
– От я їм зараз! – розсердилася лисиця й побігла шукати отих лебедів.
Ходила вона, ходила й нарешті знайшла лебедів: сидять у дуплі старезного дерева. Лисиця їх ухопила й ну щосили шарпати та примовляти:
– А нащо ви навчили дівчину Хонхінур? А нащо ви навчили дівчину Хонхінур?
Злякалися лебеді, благають, просяться:
– Змилуйся, лисице! Ми тебе понесемо на собі, куди схочеш!
Лисиця й наказує:
– Коли так – несіть за море!
Лебеді погодилися. Сіла лисиця на одного лебедя, й вони полинули. От летять понад Чорним морем, коли це лебідь, що на ньому сиділа лисиця, давай стріпуватись і струшуватись.
Лисиця й каже:
– Ти не трусися, бо скинеш мене в Чорне море!
Лебеді їй:
– Не бійся, не скинемо!
А самі долетіли на середину Чорного моря, скинули лисицю у воду та й гайнули далі.
Бачить лисиця, що непереливки, давай гребти лапами, трохи не захлинулася, насилу видряпалася на берег. Пішла вона на високу гору, стала там сушити свою шкуру, сушить і думає: «Навіщо я повірила лебедям? Навіщо звеліла їм нести мене через Чорне море!»
Відтоді лисиця перестала ходити до дівчини Хонхінур, перестала страхати та вимагати в неї двадцять сім брязкалець.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина Хонхінур та лисиця, бурятська казка», після закриття браузера.
