Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Злодій та царенко, грузинська казка 📚 - Українською

Читати книгу - "Злодій та царенко, грузинська казка"

63
0
11.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Злодій та царенко" автора грузинська казка. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Злодій та царенко, грузинська казка» була написана автором - грузинська казка, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Злодій та царенко, грузинська казка" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Був собі один цар. Унадився до нього злодій, і нема від нього рятунку.

От цар налив на дорозі смоли, а зверху грошима присипав і поставив сторожу.

Ось злодій знову йде красти, а чоботи й прилипли до смоли. Він смик-смик, а варта й ухопила його.

Зрадів цар, запросив у гості двох сусідніх царів і сіли пити-веселитися. А всі троє мали по синочку. Побігли хлопчаки надвір бавитися.

От і каже малий царенко своїм гостям-товаришам:

– Отам у в’язниці сидить у нас злодій. Ану ж чи котрий із вас докине палкою до нього.

Кинув один – не попав, кинув другий – теж ні. Аж ось полетіла царенкова палиця та й попала прямо до злодія. Пішов царенко до злодія та й просить:

Віддай мені палицю,

А злодій йому?

– У твоєї матері в косах є ключ, іди принеси й відчини двері, а я тобі й палку віддам і ніколи не забуду тебе.

Пішов царенко до матері, витягнув ключа й випустив злодія. Віддав той царенкові палицю й каже:

– Я ще тобі знадоблюся,– тоді, коли ніхто не зможе допомогти.

Прибігає царенко зажурений до батька та й каже:

– Ой, тату, що я наробив, чи ти мені простиш?

– Прощу, сину, що б там такого було вже, що не вибачити тобі.

– Ні, знаю, що не простиш!

– Та кажу, що прощу!

– Ну коли так, то обіцяй при людях.

Покликав цар свідків, пообіцяв, що пробачить, тоді царенко і каже:

– Я випустив злодія.

Цар як почув, ухопив у руки меча, аж люди одраджують:

– Мусиш простити, бо ж пообіцяв.

Тоді цар і каже синові:

– Іди звідси, щоб ти світ за очі пішов.

Що робити хлопцеві, встав та й пішов. Іде та іде, аж назустріч йому хлопчак, трохи старший за царенка. Побраталися вони та й пішли далі. Коли це побачили річку край урвища, і царенкові захотілося води.

– Іди та й напийся,– каже йому побратим.

Пішов царенко напився, але ніяк на гору не видереться.

– Подай мені, брате, руку,– просить царенко побратима.

А той йому:

– Коли віддаси мені свій одяг та прізвище, то подам.

Що робити царенкові, погодився. Віддав побратимові свої, царські шати, переписав прізвище, і той допоміг йому вилізти на гору.

Довго йшли чи й ні, а прийшли до одного царя. Глянув цар на них і прийняв старшого хлопчика за царенка, через те що той мав і одіж та й ім’я теж царське. Отож і питає його цар:

– А це ж хто з тобою?

– Та мій товариш,– каже.

А в цього царя та була дочка, і вибрав він їй за нареченого старшого хлопця, царенка ж на кухню послав. Тільки ж царівна як глянула на хлопців, так і вподобала царенка. Ото й просить його:

– Побалакай зі мною.

А царенко наче німий, ані слова, ні півслова. Закохалася царівна, все ходить слідком за царенком.

Дізнався про те цар та й перевів царенка з кухні до свиней. Але увечері, коли царенко жене свиней додому, царівна де й візьметься, так і вибіжить до нього.

– Цар ти, панотче, але чи знаєш, як упізнати вояка, коли йде шляхом?

– А не знаю!

– Ото ж бо й воно, – каже дочка. – А треба, щоб вони якісь позначки мали.

Сподобалася цареві ця думка, і скликав він військо. Прийшло військо, і всіх коней царенкові доручили. А царівна стоїть на ганку та й виглядає: чи йде вже мій хлопець, чи ні.

А царенко пригнав коней та й ліг спати. Прокидається, зирк,– нема й хвоста. Сів і плаче, коли це де не. взявся злодій. Глянув на царенка та й питає:

– Чого ти плачеш?

– Як мені не плакати, коли я табун проспав.

Забрав злодій царенка додому, поставив перед ним десять полумисків із стравами та й каже:

– Оце повинен ти з’їсти.

Прів, прів царенко над тією їжею, а таки виїв.

Ото й питає злодій:

– А чи бачиш мене?

– Та так, бачу,– каже царенко,– наче ти з муху завбільшки.

Узяв тоді злодій сопілку та як заграв – той табун наче вродився.

Знову погнав царенко коней на пашу та й заснув. Прокидається – немає коней. Ото сів та й плаче. Аж це знову злодій та й питає:

– Чого ти плачеш?

– Коли знову коні погубилися.

Веде його злодій знову додому й дає вже п’ятнадцять полумисків їжі. Як уже там не було, виїв царенко ту їжу, а злодій і питає:

– Бачиш мене?

– Бачу, такий ти, як комар завбільшки.

– То йди ж,– каже злодій, – та заграй на сопілку.

Заграв царенко, коні наче вродилися. Погнав їх до стайні, а тоді ліг спати. Прокидається – коней немає. Він у плач, коли це злодій та й питає:

– А що таке?

– Знову коні погубилися.

Повів злодій царенка додому, поставив перед ним двадцять полумисків. Наледве виїв царенко, а злодій і питає:

– То бачиш мене?

– Та щось таке літає, ніби мошка.

Тоді злодій дав йому хустку й загорнув у неї три кінських волосини.

– Оце,– каже,– як буде тобі сутужно, стряхнеш цю хустину і прибудуть до тебе троє лицарів. Що треба, усе зроблять. А спалиш ці волосини, постане перед тобою кінь.

Дав злодій царенкові ще й сопілку. Пішов той, заграв на сопілці, коні й прибігли. Тільки загнав до стайні, як уже й вояки йдуть, що їх цар позначкував.

Минув іще тиждень, знову захотілося царівні побачити коханого. От пішла вона до батька та й питає:

– Чи доберете, панотченьку, котрі коні ваші, а котрі ні?

– А бог його знає, – відповідає їй цар.

– Отож усіх треба позначкувати.

Сподобалася цареві доччина витівка, наказав пригнати усіх коней. Ото жене царенко на другий день табун, а царівна вже стоїть, виглядає: може ж, таки побачу мого хлопця.

Аж ось побачила, підбігла до нього, а той ані гу-гу.

– Чи не гріх того хлопця все коло коней тримати, постав його знову до печі.

Перевів цар царенка на кухню, а царівна на свого нареченого й не дивиться, одно коло печі крутиться та любим милується.

Знову пішов наречений до царя та й каже:

– Не шанується твоя дочка, до кухаря залицяється.

Розгнівався цар і кинув царенка до в’язниці.

Сполошилася царівна, поскликала нишком візирів та й каже:

– Знайдіть мені такого копача, щоб вирив хід від в’язниці до моїх покоїв.

Привели їй такого копача, недовго й рив той чоловік. Обдарувала його царівна й пішла до в’язниці. А на другий день знову, і так день при дні, тільки ж той ні слова їй не мовить.

Коли це приходить до царя триголовий дев та й каже:

– Або шукайте кого, щоб зі мною побився, або віддавай мені дочку.

– Ану ж бо, зятю, – каже цар своєму обраному зятеві, – іди з девом битися.

А той:

– Хай бере дочку, я її на півдорозі одіб’ю.

Забрав дев царівну. Як почув те царенко, вихопив хустку, стряхнув її, так і постало перед ним троє лицарів. Пробили вони стелю й вивели царенка на волю. Спалив він червону волосину, аж підлітає до нього червоний кінь, осідланий, при збруї, ще й для царенка на сідлі шати та зброя.

Одягнувся царенко, скочив на коня й погнався за девом. Невдовзі наздогнав і каже:

– Хай царівна осторонь сяде, щоб не злякалася, як ми битися почнемо.

Почали битися. Переміг царенко дева, повідрізував голови й везе царівну назад. Коли це назустріч наречений. Ухопив він царівну, а царенко знову пішов до в’язниці.

Привозить наречений царівну додому та й хвалиться:

– Бачте, тату, казав же я, що на півдорозі відіб’ю, та й відбив.

А царівна:

– Ой ні, тату, інший мене визволив.

Але цар не слухає. Тоді царівна побігла до в’язниці та й каже царенкові:

– Визволили мене, чи ти радий?

А той мовчить.

На другий день приходить до царя шестиголовий дев і каже:

– Або виводь кого, щоб зі мною побився, або ж давай дочку.

Побігла царівна до в’язниці та й каже царенкові:

– Коханий мій, хоч обізвися ж до мене, тепер мене забирає вже шестиголовий змій, може, я тебе вже й не побачу.

Мовчить царенко, тільки думкою перекидається: нічого, мовляв, повідрубую я й шість голів.

А наречений знову каже цареві:

– Хай бере дев, я на півдорозі царівну відіб’ю.

Забрав дев царівну. А царенко знову майнув хустиною,

три лицарі пробили стелю й вивели його на волю. Спалив царенко синю волосину, аж підлітає до нього синій кінь. Скочив на нього царенко та й доганяє дева. Наздогнав та й каже девові:

– Хай царівна осторонь сяде, щоб нічого їй не причинилося, як ми битимемося.

Потім вихопив шаблю й відрубав усі шість голів. Тоді забрав царівну та й везе назад. Аж у дорозі знову зустрічає їх наречений. Забрав царівну й повіз, а царенко знову сів до в’язниці.

Привіз наречений царівну додому та й хвалиться:

– А бачте, казав же я, що на півдорозі одіб’ю, та й відбив.

А царівна знову:

– Ні, тату, інший мене визволив.

Знову не вірить батько.

Пішла царівна до в’язниці, обіймає царенка та все просить:

– Та скажи ж мені хоч слово, знову мене визволили.

Мовчить царенко.

На третій день, приходить дев’ятиголовий дев і каже цареві:

– Або шукай кого, щоб побився зі мною, або давай дочку.

– Іди бийся,– каже цар нареченому,

А той:

– Хай бере, я на півдорозі відіб’ю.

А царівна вже у в’язниці, молить, благає царенка, щоб хоч слово мовив:

– Вже я, мабуть, тебе не побачу! Хто мене тепер порятує?

– Дай мені ще тиждень дома пожити, а вже потім забереш.

Погодився дев, а царівна сіла вишивати на своїй хустині царенкове лице, щоб при собі мати.

Минув тиждень, забрав дев царівну.

А царенко знову майнув хустиною, прискочили троє лицарів, пробили стелю, вивели його на волю.

Спалив царенко чорну волосину, примчав до нього вороний кінь, сів на нього царенко й поїхав доганяти дева. Наздогнав і каже:

– Хай царівна сяде осторонь, щоб не злякалася, як ми битимемося.

Почали битися.;

Відрубав царенко вісім голів, а коли рубав дев’яту, з правої руки потекла кров. А царенко й не бачить, ліг царівні на коліна та й заснув. А кров аж дзюрчить. От царівна й каже сама собі:

– Тричі порятував мене цей лицар, а я кохаю того хлопця. Хтозна-чого я до нього припадаю, а він і не обзивається!

Ото взяла та й перев’язала руку тією хусткою, що на ній лице свого коханого вишила.

Прокинувся царенко, та й не знає, що поранений. Посадив царівну на коня й сам сів, та й поїхали.

В дорозі знову зустрівся їм наречений. Забрав царівну, а царенко пішов до в’язниці.

Привіз наречений царівну додому та й знов став хвалиться:

– Бачте, казав же я, що на півдорозі одіб’ю!

А царівна аж кричить:

– Ні, тату, це не він, інший мене врятував.

Знову не вірить батько. Що робити царівні, пішла до в’язниці. Увійшла, а її коханий спить, рука хусткою замотана.

Як глянула царівна, мало не зомліла:

– Так ось хто мене рятував,– каже.

Побігла до батька, веде до в’язниці. Цар як побачив хід, вихопив меча і хотів убити й царівну, й царенка.

– Як посміли! – кричить.

Аж прокинувся царенко, вихопив шаблю й до царя, а той:

– Хай тобі й царство, й царівна, тільки мене хоч не вбивай.

От повінчалися царенко з царівною та й живуть.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злодій та царенко, грузинська казка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Злодій та царенко, грузинська казка"