Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"
- Жанр: 💛 Романтична еротика
- Автор: Надія Борзакова
- 765
- 0
- 17.10.23
Дорогі шанувальники слова та витонченої літератури! Вітаємо вас на нашому веб-сайті readukrainianbooks.com, де кожен з вас може знайти справжні скарби у світі книг та насолодитися читанням онлайн безкоштовно. Сьогодні ми хочемо представити вам казку, яка зачарує ваші серця - "Красуня та чудовиська", створену талановитою українською письменницею Надією Борзаковою.
Про книгу: "Красуня та чудовиська" – це витончена історія про красу внутрішньої гармонії та пригоди, які чекають нас за межами звичайного. У своїй казці Надія Борзакова розповідає про дівчину, яка відкриває для себе справжню силу любові та дружби. Книга переповнена важливими життєвими уроками та незабутніми пригодами, які залишаться з вами назавжди.
Про автора: Надія Борзакова – це видатна майстриня пера, її слова чарують та надихають. Ця талановита письменниця завоювала серця читачів своєю унікальною манерою та глибоким змістом. Її творчість – це справжнє багатство української літератури.
Чому readukrainianbooks.com? Наш веб-сайт – це не просто онлайн-книгарня, це особливе місце, де ви зможете зануритися у світ найкращих бестселерів та відкрити для себе нові горизонти літературних світів. Читати українською – це не тільки важливо для збереження культурної спадщини, але і цінно для розвитку нашої мови. У нас ви знайдете справжні скарби української літератури, які розкажуть вам цікаві історії та надихнуть на великі справи.
Заходьте на readukrainianbooks.com та відчуйте незабутні емоції, які приносить читання українською мовою! Розвивайте свій розум, поглиблюйте знання та занурюйтеся у світ захоплюючих пригод разом з нами! 🌟
Читайте українською – це шлях до найвищих вершин духовності! 📖✨
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мене все ще трусило, хоч ми вже давно були в машині, і там точно досить тепло. Єдиний одяг - тонка шовкова нічна сорочка - творіння відомого італійського дизайнера - прилипла до тіла, що покрилося холодним потом від страху. Але фізичний дискомфорт я ледь помічала. Одурманений жахом розум відмовлявся приймати реальність, уперто вважаючи все, що відбуваєтьс,я лише сном. Тому що все це просто неможливо. Ніхто й ніколи не наважиться підняти руку на наречену самого Пороха, поки... Поки він живий.
Проте сталося саме це. Якісь відморозки увірвалися до нашого з Джейком будинку і викрали мене. Заштовхали в наглухо тоновану машину, яка мчала тепер нічними вулицями. Я й не думала намагатися роздивитись околиці... Взагалі ні про що не могла думати, окрім того, що змогло утримати мене від опору та безглуздих криків про те, хто я і що їм за це буде. Щось сталося... З Джейком щось сталося, інакше всього б цього не було. Він би повернувся вранці, як і обіцяв, потім ми півдня провалялися б у ліжку, а ввечері полетіли б на острови, де крім блакитних теплих вод океану, білого піску та лагідного сонця були тільки ми двоє.
Я не дуже багато знала про його справи. Трохи більше, ніж вважав сам Джейк, і набагато менше, ніж було потрібно. І все це здавалося чимось на кшталт несуттєвого набору слів. Ну максимум просто якимись історіями, які не мають до нас із ним жодного відношення. І тільки тепер до мене начебто дійшов реальний зміст всього почутого і побаченого раніше. Того, чим насправді було наше життя.
Машина різко загальмувала, і мене витягли назовні. У вогку, хоч і схожу швидше на осінь, зиму. Босі ноги поринули в талу воду, від чого тремтіння, яке ніби стало частиною мене за ці нескінченно довгі і водночас жахливо короткі хвилини, посилилося ще більше. Перед очима пливло, і все ж таки я зуміла розгледіти схожий на палац особняк, оточений високими голими деревами. Їхні гілки голосно шелестіли від вітру.
Ні слова не промовивши чоловіки заштовхнули мене всередину - з чорного ходу, адже я опинилася не в якійсь прекрасній залі, що відповідає шикарному особняку, а в напівтемному коридорі. Втім, при нашій появі світло стало яскравішим. Кілька кроків, поворот, і ось уже навпроти різьблені двері темного дерева. Її тихо відчинили, і я побачила багато обставлений кабінет - багато шкіри, червоного дерева. Вишукано, ні краплини зайвої, вульгарної розкоші і від того ще шикарніше.
Я відразу ж впізнала чоловіка, що сидів за столом, і мені стало вже точно не до роздивляння навколишнього оточення. Його темне волосся було скуйовджене і падало на широке чоло, квадратна щелепа злегка заросла темною щетиною, чуттєві губи стиснуті в тонку лінію, а з-під трохи насуплених брів байдуже блищали темно-сірі очі.
- Я, здається, просив бути обережнішими, - з грацією пантери він підвівся і, обійшовши стіл, наблизився до нас. Низький, оксамитовий голос ніби огортав, але не зігріваючи, а змушуючи здригнутися від якогось первісного страху, подібного до того, що відчуває до хижака спіймана жертва.
- Вибачте, Артуре Дмитревичу, - подав голос один із моїх викрадачів. Тихо та хрипко. Як же всі вони боялися його. Не поважали як підлеглі боса, а саме боялися, як раби свого господаря. Хоча, а хіба він не такий?
– Вільні, – кинув чоловік. Усі четверо квапливо залишили нас. Ні сліду тієї впевненості у своїй перевазі, через яку мене навіть не зв'язали, та й утримували лише трохи, адже куди я могла подітися від чотирьох здорових мужиків. Щоправда, може справа в його «проханні» бути обережнішими.
Мій погляд тепер упирався в ямку між його ключиць. Розкритий комір чорної сорочки оголював потужну засмаглу шию і темну поросль на широких грудях.
- Що, кішечка сховала кігтики? – повільно схилившись до мене, тихо і насмішкувато вимовив, навмисне майже торкаючись губами мого вуха.
Я відсахнулася, зустрівшись поглядом з його неможливими очима. Вони пригнічували, підкоряли, проникаючи ніби в саму душу – глибоко настільки, наскільки не дістатися й мені самій. Ніякого виразу, а ні найменшої емоції у цьому темному погляді. Перший особливий факт, що я про нього дізналася, коли побачила вперше - те, що ніхто не може витримати його погляд. Перше, що зробила – надумала це спростувати, щойно чоловік опинився поруч. Потім, щоб довести йому… Що саме, забула в той самий момент, коли загубилася в його погляді, немов у Всесвіті – нескінченному, темному та сяючому одночасно.
- Тепер ти не настільки смілива, - продовжував він тим часом. Провів вказівним пальцем по своїй щоці, нагадуючи про ляпас, яким закінчилася наша перша зустріч. Але я, так само, як і тієї далекої ночі, думала лише про те, хто для мене важливіший не тільки дивного марева, в яке занурювалася поруч із цим чоловіком, а й взагалі всього.
- Джейк, - сипло вирвалося з пересохлих губ, - що з ним?
- Гарне питання, правильне, - повільно промовив чоловік.
Відійшов, повернувся до столу. Розгорнув до мене увімкнений ноутбук, пробіг пальцями по клавіатурі. Я не рухалася, ніби приросла до паркетної підлоги. Навіть не дихала, боячись того, що зараз побачу.
- Ну, подивись.
Крок. Ще один. Незграбний, на негнучких, заледенілих ногах. Фото на екрані. Просто картинка, фотошоп. Неможливо! Це неможливо! Як і чийсь крик – моторошний, ніби потойбічний, лише звуковий супровід до калейдоскопом картинок, що змінюються – спочатку на екрані, а потім просто перед очима. Біль від зіткнення із підлогою лише на мить відволік, протверезив. Але ніщо не могло стерти застигле, забризкане кров'ю обличчя Джейка і дірку від кулі ліворуч на грудях у прорісі сорочки.
- Ні! Це не пра-а-авда!!
- Невже? - поряд зі мною на підлогу приземлилася затягнута в оксамит прямокутна коробка. Тремтячими пальцями я підчепила кришку. Білий шовк внутрішнього оздоблення псували плями крові – вже запеклої і тому потемнілої. Мозок змушував зосереджуватися саме на них, ніби в цілях самозбереження відтягуючи момент усвідомлення, що їхнє джерело справді шматок шкіри з наколотим на ній орлом. Той розкинув крила й випустив пазурі... Наче полював.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Красуня та чудовиська, Надія Борзакова», після закриття браузера.