Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Крейдяна Людина 📚 - Українською

Читати книгу - "Крейдяна Людина"

473
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крейдяна Людина" автора С. Дж. Тюдор. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 76
Перейти на сторінку:
капелюсі.

— Вітаю, містере і місіс Адамс. Привіт, Едді.

— З днем народження, Ґевіне, — привітали ми його хором, а я замість «Ґевіне» ледь не бовкнув «Гладкий Ґеве».

— Барбекю на задньому дворі, — повідомив Ґев моїм батькам і вхопив мою руку. — Ходи, я покажу тобі фокусника. Він дуже крутий.

Гладкий Ґев казав правду. Фокусник дійсно був крутий. М’ясо теж було досить смачне.

Окрім того, ми грали в різні ігри, й ще було два відра з водою і водяні пістолети. Після того як Гладкий Ґев розкрив усі свої подарунки (і сказав, що магічна пророча куля просто крутезна), ми затіяли масову водяну битву з іншими дітьми з нашої школи. Надворі стояла така спека, що ми не встигали намокнути, як одразу ж висихали.

Десь посеред забави мені припекло до вбиральні. Усе ще трохи мокрий, я подався до будинку, минаючи батьків, котрі стояли невеликими групками, тримали в руках тарілки й потягували пиво з пляшок або вино з пластянок.

На загальний подив, батько Ніккі теж прийшов. Я чомусь думав, що священики не ходять на вечірки та й узагалі байдужі до розваг. Його колоратка[6] ясніла на сонці, тому його можна було побачити за милю. Я пригадую, як тоді подумав, що він, мабуть, знемагає від спеки. Може, тому він пив так багато вина.

Він говорив з моїми батьками, і це теж неабияк мене подивувало, адже вони не надто цікавилися релігією. Мама помітила мене і всміхнулась.

— Усе гаразд, Едді?

— Так, мамо. Все чудово.

Вона кивнула, але здалася мені невдоволеною. Минаючи їх, я почув, як мій тато сказав: «Не певен, що варто обговорювати це на дитячій вечірці».

У моїх вухах продзвеніла відповідь отця Мартіна: «Але ж ідеться про життя дітей».

Я нічого не второпав. Якісь дорослі балачки. До того ж мою увагу привернула інша людина. Знайома постать. Висока і худа, одягнена в темний одяг (навіть у таку страшенну спеку) і великого крислатого капелюха. Містер Геллоран. Він стояв у дальньому кінці саду, біля скульптури хлопчика, що дзюрив у купальню для птахів, і розмовляв із чиїмись мамами й татами.

Мені видалося трохи дивним, що батьки Гладкого Ґева запросили вчителя на синову вечірку, тим паче, що Геллоран іще навіть не почав викладати в нашій школі. Хто знає, може, вони хотіли показати, що йому тут раді. Такими вже вони були. А ще Гладкий Ґев якось сказав мені: «Моя мама старається знатися з усіма, щоб бути в курсі всіх справ».

Аж тут мене охопило те дивне відчуття, начебто за мною хтось спостерігав, і я побачив, як містер Геллоран озирнувся, запримітив мене й підніс руку. Я ледь підвів руку у відповідь. Я почувався ніяково. Може, ми разом і врятували Вальсову Дівчину, та він був учителем, а махати рукою вчителеві зовсім не круто.

Мовби прочитавши мої думки, містер Геллоран легенько кивнув і знову відвернувся. Із вдячністю — і то не лише через мій переповнений сечовий міхур — я швиденько перетнув задвір’я і крізь скляні двері заскочив до кімнати.

У вітальні було темно й доволі прохолодно. Я зачекав, доки очі призвичаїлися. Усюди лежали подарунки. Десятки різноманітних іграшок. Іграшок, які я теж хотів отримати на день народження, хоча й знав, що ніколи не отримаю. Я заздрісно роззирався кімнатою… коли побачив її. Посеред вітальні лежала середніх розмірів коробка, обгорнута в подарунковий папір із зображенням «Трансформерів». Нерозпакована. Певно, хтось припізнився і залишив її там. Гладкий Ґев нізащо не залишив би нерозпакованого подарунка.

У ванній кімнаті я зробив свою справу і, вертаючись назад через вітальню, знову зиркнув на ту коробку. Хвильку повагавшись, я схопив її та поніс із собою надвір.

Групки дітей розсипалися по усьому задньому дворі. Гладкий Ґев, Ніккі, Металевий Міккі й Гоппо, червоні, розпашілі і щасливі, сиділи півколом на траві, потягуючи колу. Волосся Ніккі ще не встигло обсохнути і трохи заплуталося. Крапельки води мінилися на її руках. Того дня вона була одягнена в сукенку. Вона їй дуже личила. Сукня була довга і квітчаста. І закривала синці на її ногах. Ніккі завжди мала синці. Я ніколи не бачив її бодай без одного коричневого чи фіолетового сліду де-небудь на тілі. А одного разу вона навіть мала підбите око.

— Агов, Мюнстере! — гукнув Гладкий Ґев.

— Ніколи не здогадаєшся, що…

— Ти врешті схаменувся й більше не косиш під гомика?

— Ха-ха. Я знайшов подарунок, якого ти ще не відкрив.

— Не може бути. Я відкрив їх усі.

Я простягнув йому коробку.

Гладкий Ґев схопив її.

— Кльово!

— Від кого? — запитала Ніккі.

Гладкий Ґев потрусив коробку, оглянув її зусібіч. Жодної листівки чи наліпки.

— Хіба не байдуже? — він почав здирати обгортковий папір і за мить уже насупився. — Що за чортівня?

Ми всі зазирнули в коробку. Чимале відерце кольорової крейди.

— Крейда? — пирхнув Металевий Міккі. — Хто подарував тобі крейду?

— Звідки мені знати. Подарунок не підписано, розумнику, — огризнувся Гладкий Ґев. Він зняв з відерця кришку і вийняв кілька шматочків крейди. — І що я маю робити з цим лайном?

— Та нормальний подарунок, — почав був Гоппо.

— Шановні, це справжнісінька купа смердючого кінського лайна.

Як на мене, то було занадто. Хай там як, але хтось доклав зусиль, аби придбати цей подарунок, запакувати його і принести сюди. Але на той час від сонця і надміру солодощів Гладкий Ґев уже встиг добряче розгарячитися. Як, зрештою, і всі ми.

Скривившись, він кинув відерце з крейдою.

— Начхати. Ходімо пограємо з водяними пістолетами.

Усі підвелися. Я пропустив друзів уперед, швиденько нахилився, схопив шматочок крейди і кинув до кишені.

Я ще не встиг розігнутись, як почув удар і крик. Я миттю обернувся. Не знаю, що я сподівався побачити. Можливо, як хтось упустив щось на землю або через що-небудь перечепився.

Я не відразу докумекав, що трапилося. Отець Мартін лежав на спині поміж розкиданих навколо пластянок, тарілок та розбитих пляшечок із соусами та спеціями. Він притискав руку до носа й видавав якісь дивні протяжні звуки. Над ним, занісши кулак для удару, нависала висока розпатлана постать у шортах і подертій футболці. Мій тато.

Святий Боже. Мій тато поклав на лопатки отця Мартіна.

Я стояв, заціпенівши від шоку, а тато різким гортанним голосом сказав: «Якщо ви ще раз скажете щось таке моїй дружині, присягаюсь, я…»

Останні його слова я не почув, бо якраз тієї миті батько Гладкого Ґева відтягнув мого тата вбік. Хтось допоміг отцеві Мартіну підвестися. Він розчервонівся, а з носа йому юшила кров.

1 ... 9 10 11 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крейдяна Людина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крейдяна Людина"