Книги Українською Мовою » 💛 Бойова фантастика » Відродження-3, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження-3" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💛 Бойова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 79
Перейти на сторінку:

— Доброго дня, — я взяв дівчину за талію і делікатно відсунув убік. На дотик вона була такою ж приємною, як і зовні. За інших обставин обов'язково спробував би познайомитись. Але, сьогодні не до дівчини. Навіть такої красуні… Хе-х… Можна подумати, що раніше було до… Уже забув, як ледь ноги пересував, з усіх сил намагаючись не впасти просто посеред залу, бо ходили чутки, що таким медики були зобов’язані гадати невідкладну допомогу. Після якої люди просто щезали. Назавжди… — Дозволю собі вас трохи затримати.

Сивоволосий, імпозантний чоловік, у сніжно-білому халаті, озирнувся з таким зарозумілим і зневажливим виразом, що його поглядом цілком можна було заморозити воду.

— Хто такий? Як насмілився? Лілю, ти чому пускаєш у лабораторію сторонніх? Пішов геть, доки я патруль не викликав!

— Схоже, хамство ваша сімейна риса, — зітхнув я, відчуваючи, як злість починає підкочувати до горла. Та що злість — ненависть. Адже не інопланетяни, а саме вони — оці холуї в білих халатах роками висмоктували з нас кров. Отримуючи у винагороду від господарів і кращу їжу, і хороше житло. А головне, їхнім рідним не доводилося втрачати свідомість від слабкості після здачі крові — їх було звільнено від цього. Переклавши тягар «кривавого» податку на інших. — М-да… Розмерзила вас служба на Хантерів. На людей, як на бидло, дивитеся. А якщо так? — у моїй руці з'явився Глок. — Може, в нас тепер конструктивніша розмова вийде?

Побачивши перед очима дуло, чоловік вмить став блідішим за власний халат. 

— Ви… Що… Навіщо?.. Що вам треба?

— О, працює, — задоволено кивнув я. — Ми вже на вас.

— Не треба! — кинулась між нами дівчина, заступаючи батька в буквальному значенні грудьми. — Не вбивайте тата. Він ні в чому не винний! Скажіть, що вам треба. Я все зроблю…

Чорт! Її тільки не вистачало! У комбінезоні й так великий виріз, а вона ще руки розставила, збиває з настрою і на зовсім непотрібні думки навіюючи. Адже й справді «усе» зробить. Бо пістолет — це жезл влади. А підкорятися і задобрювати тих, чия влада, вони привчені змалку. От тільки мені тепер навіть дивитися на неї гидко. Бо гарненька зовні вона геть гнила і бридка в душі.

— Тихо. Ніхто нікого не вбиватиме. Мені потрібно лише, щоб твій батько зв'язався з базою Хантерів і передав повідомлення.

— Ви з глузду з'їхали! — бачачи, що смерть відсувається, знову здобув самовладання лікар. — Це нечувано. Щоб якийсь земля…       

— Краще не продовжуйте… пане лікарю, — ледве стримуючись, насупився я. — А то вам і ваша красуня дочка не поможе. Ач… якийсь землянин… А ти, сука, хто? Бачу, ви тут себе вже зовсім богами рахувати почали? То я тебе швидко на рідну планету поверну. Скажи, а ти ніколи не замислювався, що буде з тобою та твоїми рідними, коли інопланетяни підуть, і ти, і решта таких же, залишитеся віч-на-віч з тими, з кого безжально, як із худоби, роками викачували кров. Не рахуючись ні з чим, прирікаючи при цьому багатьох на смерть, аби лише виконати план?

Мабуть, виглядав я в цей момент не мирним чином, оскільки лікар відсахнувся, позадкував і важко впав у крісло, ніби ноги його більше не тримали.

— Ви… ви вважаєте… таке можливе? Ні, ні… це ж… — він чомусь глянув у стелю, ніби сподівався побачити крізь нього армаду кораблів Хантерів.

— Я лише запитав… — знизую плечима. — А тепер, повернімося до початку розмови. Ви можете зв'язатися із базою?

— Загалом, так… — лікар мимоволі кинув погляд на незвичний прилад, у якому можна було вгадати суміш радіостанції та телефону. — Але раніше ніколи такого не було. Вони самі зв'язувалися з нами. Доводили план, уточнювали дані, але щоби ми…

— Значить, настав час. Давайте вже... Швидше закінчимо, швидше підете додому. До вареників.

— Але що я їм скажу? — схоже, лікар уже змирився з неминучістю і тепер лише тягнув час.

— Нічого особливого. Скажете таке: «Землянин Леонід просить передати лейтенанту Ка-Гору, що він готовий до розмови». І подайте наші координати. Запам'ятали?

— Так, — кивнув той. А потім щось майнуло в його очах. — Ви… Ви той Леонід, за якого обіцяли нагороду?

Ліля при цьому охнула і маленькими кроками, не зводячи з мене величезних очей, спробувала відійти подалі. 

— Цілком вірно… Тільки це застаріла інформація. Нагороду вже скасовано. Та й навіщо вона вам? Ви ж і так звільнені від податку крові.

— А гроші? — мимоволі зітхнув лікар.

— Згоден... — кивнув я. — Але, на жаль… Нічим не можу допомогти. То ви піднімете нарешті слухавку? Чи мені вас підвести до апарату?

— Не треба. Я сам…

Лікар підвівся з крісла і з виглядом великомученика, який іде на страту, побрів до сусіднього столу.

1 ... 9 10 11 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-3, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження-3, Кулик Степан"