Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

До вечора в мене нили м'язи. І я подужала розібратися з чотирма буквами, вже виходило акуратно їх виводити, а одна була для мене, суцільний завиток на завитку. Поскаржилася Янушу:

— Красива, але незрозуміло як намалювати.

— Як пальці?

— Нормально. Я букву не розумію.

— Вона складається з трьох частин. Дивно, що не поклали аркуш, як її писати. У мене колись був такий аркуш і я вчився її по частинах писати, а тільки потім з'єднував. Я тобі намалюю окремі частини. Ти завтра їх окремо попишеш у першу половину дня. У другій уже спробуєш з'єднати. Добре?

— Угу. А зараз?

— Відпочивай. У нас є три години вільного часу, і ми хочемо піти в місто з дівчатками. Ти, якщо не проти, побудь в академії.

— Гаразд. Я можу піти погуляти у дворі?

— Так, до темряви!

Кивнула і втекла гуляти. До кінця навчального року довелося пробути в академії під наглядом братів. У школі були спочатку прописи, а потім завдання з читання. Брати тільки дивувалися, як швидко я читаю, для свого віку. Думали, я в бібліотеці картинки дивилася. Щоправда, слідом за буквами, були ще цифри й елементарний рахунок. І багато завдань на дрібну моторику й елементарні малюнки.

— Я якось не замислювався, що ти читати вмієш, — сказав Дерек.

— Мабуть, лікар щось намудрував. Інакше я б вас не розуміла, у сенсі усне мовлення, а потім одразу зрозуміла, що читати можу і букви розумію, тільки писати їх складно.

Брати переглянулися, але ніяких мені запитань не ставили. Але потім мигцем чула, що вони обговорювали, звідки я, у сенсі той світ, з якого я прийшла. Але сестрою не перестали називати. Ще більше оберігали і намагалися балувати. На вихідних водили в парк. Вони навіть узяли контакт мами близнят, і я з дівчатками із задоволенням бігала і каталася на гойдалках. Дуже полюбила батути.

А наприкінці навчального року в хлопців була практика. Брати вирішили, що в Януша, як у першокурсника, практика буде найлегша. І викладачі підтримали цю ідею. Але сподівалися, що наступного року мене вже здадуть старшим родичам. Хоча я нікого й не дошкуляла з магістрів, а магістр Гаурз займався зі мною елементарною фізкультурою. Щоправда м'язи в мене нили після його занять. Він давав прості вправи, але так, щоб зміцнювала і розвивала своє тіло. І бачив, коли я засвоїла вже один рівень. Але до хлопців мені було дуже далеко.

Брати допомогли мені зібрати рюкзак у похід, він мав бути тиждень. Спальник на мій зріст не знайшли і Дерек купував його в місті, як і інше спорядження, але зате воно було полегшене і дуже компактне. А я доклала в рюкзак горішків і печива з шоколадом усередині. А солодкі подарунки з дня народження поклала в кульок.

— Ліє, — гаркнув магістр Гаурз, — що ти вже поклала в додаткову сумку?

Я зам'ялася, а він вирішив, що я злякалася.

— Сама будеш нести.

Видихнула. Через годину після початку маршруту в мене запитали:

— То що ж ти туди склала? — запитав магістр максимально спокійно.

— Солодощі.

— Тільки не кажи, що все, що залишилося з твого дня народження! — вигукнув Януш. — Там же було кілограм десять цукерок і шоколадок.

— Ну, трикілограмовий торт ви втрьох зжерти і не помітили! Навіть ніде не злиплося і не посипало!

— Опа, — сказав хтось із хлопців, — недобре хлопці не ділитися з сестрою.

— Хто ж там не ділився. Якщо вона заявила, що не буде його їсти.

— Вночі не буду! Я його сама вибирала, а ви все зжерли! Навіть шматочка не залишили!

— Вибач, — буркнув брат — Ми тобі ще замовимо такий, ми не думали, що ти нарешті будеш торт. Раніше ж не їла.

Фиркнула тільки, а потім зрозуміла, що вже немає нікого з хлопців поруч.

— Чорт! — вилаявся магістр. — Я кому казав сестру за руку тримати!

— Вона потрапила в одне з наших випробувань?

— Так. Сподіваюся, буде сидіти на місці, і тоді я її знайду. Їжі я так розумію в неї багато.

— Багато солодощів. Не тільки в сумці, ще й у рюкзак поклала. Я викладав, а вона нишком назад.

— Запаслива дівчинка, — з усмішкою, трохи натягнутою, сказав чоловік. — Йдемо далі.

До групи я вийшла сама. Щоправда, вже стемніло. Нічого страшного чи жахливого не зустріла і тварини мене не чіпали. Побачила хлопців біля багаття, плюхнулася поруч. Мовчки дістала спальник, розстелила його і лягла спати. Хлопці так були шоковані моєю появою, що одразу нічого не сказали, а потім, коли зрозуміли, що я не міраж, кинулися і перевірили, що я ціла і покликали магістра.

— Сама знайшлася, хм, молодець дівчинка. Ось кому вже можна залік поставити! Розвантажте її сумку. Думаю, солодощі вона не для себе тягла.

— Знаєте, навіть якщо так, нехай сама видасть свою заначку, а то потім знову образиться.

Вранці віддала хлопцям усю сумку з солодощами і частину з рюкзака.

— Я додому хочу! Я вже нагулялася!

— Тихо, тільки не плач, — сказав утішливо магістр і обійняв за плечі. — Буду особисто тебе за руку тримати, щоб ти не загубилася.

Мені пощастило, що Януш здогадався зняти з мене черевики і ноги змогли відпочити. Брат підметушився і швидко вручив мені вже готову їжу.

— Їж мала, ти коли голодна, нервуєш, а вчора взагалі цілий день голодувала.

— Так цілий кульок солодощів був, могла поїсти їх.

Заявив якийсь розумник із групи.

— Ви що, не зрозуміли, не їсть вона більшість солодощів, від того й потягла із собою, щоб було кому згодувати. Те, що вона їсть, вам тільки частину віддали.

Частину дороги я справді йшла з магістром, помітила, як зникали хлопці з групи і сильніше тулилася до викладача. Може, я й доросла, але щось страшно!

— Не бійся, я підготував для хлопців пастки, ось вони в них і потрапили.

Раян Гаурз зупинився і нахилився, щоб його обличчя було на рівні з моїм.

— Скажи малятко, ти щось учора побачила незвичайного?

— Те, що я вас загубила.

— А ще щось? Тварини, монстри?