Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок" автора Артур Крупницький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 28
Перейти на сторінку:
Печатка долі

"Вирушаємо!" — крикнув Руїн, і весь клан рушив.

"Арк, йди поряд," — сказав він. "Нам на допомогу падає сніг, нас буде важче знайти. Сліди нашої стоянки і ті, що залишає за собою клан, швидко замете. Перший привал зробимо ввечері, і будемо пересуватися тільки вдень, щоб давати тваринам і людям відпочити."

Вечеріло дуже швидко. "Привал зробимо тут, назбирайте хмизу для багаття і нагодуйте тварин," — наказав Руїн.

Раптом один з рубайлів закричав зі сторони лісу: "Хтось наближається, їх п’ятеро!"

"Мечі на поготові, але не подавайте виду. Нас більше..." — сказав Руїн.

П'ятеро під'їхали на відстань польоту стріли і зупинилися. Четверо залишилися на місці, а один з піднятими вгору руками поволі йшов у бік табору.

"Доброї ночі вам," — привітався він.

"І тобі того ж, якщо з добром йдеш. Чого тобі? запитав Руїн.

— Хто голова?"

"Ти з ним говориш!" — відповів Руїн. "


Нам потрібен прихисток на ніч. Почалася сильна заметіль, і наші тварини виснажені. Ми мчимося з Кайрогу з самого світанку. В нас завдання від Інквізитора, шукаємо декого... До речі, нікого або нічого незвичайного не бачили часом?"

"Та ні, ми звичайні найманці, рухаємося в бік великої ріки на зимівку," — відповів Руїн.

"Зрозумів... То що на рахунок прихистку, голово?" — продовжив чоловік.

"Ніч усіх єднає, приєднуйтесь до багаття," — сказав Руїн.

"Дякую, зараз покличу товаришів." Він махнув рукою.

Поки він кликав опричників, Руїн показав всім, щоб мовчали і не подавали виду. Говорити буде тільки він.

"Петів, постав біля наших тварин, а самі сідайте до багаття та розповідайте, що цікавого на материку, кого шукає Інквізиція. Чим зможемо, допоможемо. Скажи, до речі, як тебе звуть?" — спитав Руїн.

"Ім'я моє Бут, але кличуть Кат-Бутом," — відповів чоловік.

"Вітаю вас, сине Інквізитора, для нас це честь. Я Руїн, це мій клан, моя дружина Інклава, а син Арк."

"Сильний хлопчина. Не думав віддати його до Інквізиції? Став би сильним воїном, нам такі потрібні," — сказав Кат-Бут.

"Ще молодий, підросте, сам вибере свою дорогу," — відповів Руїн.

"І то правильно," — погодився Кат-Бут.

"Так кого ви шукаєте?"

"Пару днів тому Великий Інквізитор відчув сильний потік сили. Шукаємо, в кому він."

"Випадково не в тобі, Арк?" — суворо подивився Кат-Бут.

Всі замовкли. Секунда мовчання, яка тягнулася немов вічність, і водночас, як грім серед ясного неба.

Кат-Бут засміявся: "Вибачте за мої жарти."

Руїн засміявся лукавим сміхом, щоб відвернути підозру: "Ха-ха-ха, Арк, сила, ну-ну..."

"Ще раз дякую за нічліг," — сказав Кат-Бут. "Ми підемо відпочивати. Бережи себе і свій клан, Руїн."

"Буте, дозвольте..." — звернувся один з четвірки.
"Кажи, Некл, звертайся нормально, ми не в Кайрогу," — сказав Кат-Бут.

"Цей клан мені не подобається, дуже багато запитань виникає. Чому в розпал зими вони рухаються до великої ріки, коли всі клани і найманці давно осіли? Чому в них так мало провізії? До великої ріки ще тиждень пішим ходом, а провізії в них в притик. Чому вони не раді нас бачити?"

"Ха, нас ніхто не радий бачити," — відповів Кат-Бут. "І з неохотою запросили нас до свого табору. І цей хлопчина, він дивився на нас не так, як зазвичай дивляться на людей. Ну і найголовніше — рука Руїна, голови клану. Це свіжа рана. Як він її отримав?"

"Хммм, я тебе почув, Некл," — відповів Кат-Бут.

Тим часом у шатрі Руїна...

"Так, Інклава, поклич рубайлів. Сину, ти теж тримай меча на поготові," — сказав Руїн.

"Тату, ти думаєш, вони щось запідозрили?" — спитав Арк.

"Поки що не знаю, але саме про таких головорізів я тобі і говорив. Тим більше, це один з синів Інквізитора. Не легкі наші справи. Якщо вони нічого не запідозрять, то це наше щастя. А якщо ні, то буде бійня," — відповів Руїн.

"Руїн, ти нас кликав?" — запитали рубайли.

"Так, слухайте мене. У разі бійні захищайте Арка ціною свого життя. Не забувайте, що це він вас врятував. І цю ніч будьте на поготові," — наказав Руїн.

"Руїн, міг би цього і не говорити. Він наша кров, не зважаючи ні на що," — відповіли рубайли, обнявши Арка. Він ледь не заплакав.

"Добре, досить. Ранок все покаже," — сказав Руїн.

Коли перші промені сонця потрапили на верхівки дерев, всі вже почали збиратися в дорогу. Цю ніч ніхто не зміг зімкнути ока. Таємничі гості ніби були у своєму шатрі, але видно було тільки Кат-Бута. Коли він вийшов з намету, він оглянув весь клан, підвів брови, ніби щось зрозумівши, і зітхнув, ніби на його плечі впав тягар.

"Голово Руїн, що, ви вже вирушаєте?" — спитав Кат-Бут.

"Так, вирушаємо. Дорога довга, тим більше, погода ніби покращилася. Потрібно ловити момент," — відповів Руїн.

"А, ну так, все правильно. Дякую за прихисток," — сказав Кат-Бут.

"Так би вчинив кожен," — відповів Руїн.

"Не думаю, але добре," — сказав Кат-Бут.

"Ну тоді бувайте, Кат-Буте."

"Бувай. Хоча знаєш, зачекайте. У мене для вашого сина є подарунок — печатка з рунами Великої Інквізиції. Захоче піти до нас на службу — це для нього буде пропуск до Кайрогу."

"Дякую, але не потрібно. Я не хочу тебе образити, але ми відмовимось," — сказав Руїн.

"Ти і в правду мене образиш, якщо твій син не прийме цей подарунок. Це велика честь. Я не змушую його туди йти, але це буде його вибір і його можливість," — відповів Кат-Бут.

"Добре, Бут, я передам йому. Давай печатку.

— О, ні! Руїн, ця річ передається з рук у руки.

— Так що тримай АРК і зроби правильний вибір у житті.

І він простягнув руку з печаткою в напрямку Арка. Але ніхто не знав, що це не просто печатка — ця річ посилює всі надприродні сили у людині, щоб виявити не людську силу. У звичайної людини в руках це просто камінь з рунами, а в когось із перевертнів він засвітиться різними кольорами — все залежить від сили та подоби істоти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"