Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Наступного дня Лорі і Моро повернулись в школу за дітьми. Тепер арка при вході в школу була прикрашена різнокольоровими кульками і стрічками. Чоловіки приїхали пізніше всіх, більшість батьків вже забрали дітей додому. Проте, тільки вони вдвох привезли з собою квіти.

Фотографи спалахами ловили живі емоції і увічнювали їх клацанням камер. Моро трохи розгубився, переставляючи руку з живота, де танцювали льодяні метелики, до ока – сьогодні він не одягнув кольорову лінзу. І одразу забув про то, тільки побачив свою дитину.

Рей сидів на траві біля гамаку, на якому спав Орест. До ноги у обох хлопчиків були прив’язані повітряні кульки на довгих стрічках. Рей виривав з газону довші травинки і  педантично складав їх у панчохи соні, у своїх місце закінчилось. Алекс одразу підійшов до сина і присів поруч. 

Деванса зустріла Алсу. Чоловік подарував їй квіти.

— Це вам, вдячність за вашу роботу і старанність.

— Дякую. Рей переживав, що кулька Ореста улетить, тому і собі, і йому прив’язав кульки до ноги. Вам варто поспішити додому, — сказалавона, все ще сором’язливо посміхаючись , — Його вловлюючі вже палають, їв тільки один раз. Завтра можете викликати няню з школи. 

Чоловік хитнув головою, посміхнувся і, піджавши губи, повернувся до сина. Деванс взяв на руки худеньке, не рухоме тіло.

— Лорі, ми зайдемо до Ліри, подаруємо квіти і прийдемо, — сказав Алекс і підняв сина на ноги.

— Лорі, ми прийдемо, — повторив Рей.

— Я почекаю вас, — з лицедійно серйозним обличчям, стримуючи посмішку, запевнив хлопчика Деванс.

Орест був ніби непритомний. Його тіло здавались не живим, коли Лорі посадив його в машину. Лікар прищебнув пасок безпеки і хотів вже закрити двері, але неочікувано Орест відкрив очі.

— Тату, — тихо покликав хлопчик.

— Та, моя зірочка? — Деванс присів біля його ніг і прибрав з обличчя чорні кучері. 

— У нас вчора Катруня перехід зробила, — прошепотів пілігрим.

— Так це чудово, котику.

— Її потім в плату поклали, я її сьогодні не бачив.

— Нічого страшного. Вона скоріш за все втомилась, або прихворіла. Все добре. Зараз поїдемо додому, повечеряємо, помиємось, ляжемо спати. Я тобі такі гарні вловлювачі повісив. 

Відповіді Деванс не дочекався, Орест знову провалився в сон. 

Моро з сином повернулись за пів години, якось швидко і незграбно ніс хлопця на руках. Ніби тікав від когось. Брови його були нахмурені, обличчя напружене. Їхали мовчки. Алекс увесь час обертався на свого хлопця, перевіряючи як він переносить поїздку в машині. Через кульку, яка все ще була прив’язана до ноги, обличчя було не видно.

— Та всядься вже, — зробив зауваження Лорі, — Нормально їдемо. Не нагнітай. 

— Не можу повірити, що він так спокійно їде.

Висадивши сусідів, Деванс припаркувався в своєму дворі. Перенісши Ореста в його спальню, чоловік роздяг його, роззув, забрав кульку, витрусив травинки з панчох і спустився на кухню. Треба і собі кави зготувати, і сину перекус, якщо той знайде в собі сили поїсти.

Повернувшись, лікар побачив що Орест рюмсає. Над головою вловлювач снів світився яскравіше – аури в ньому було повно.

— Чого ти, синочку? — спитав Лорі і сів поруч.

— Я боюсь, — одними губами пролепетав хлопчик.

— Гей, маленький мій, — Деванс поцілував пілігрима в лоб, — Я буду поруч. Всю ніч буду біля тебе сидіти. Знаєш, в мене такий перший похід був. Досі сміюсь. Та, а я не розповідав? 

Орест перестав плакати і жвавіше подивився на батька.

— Я так довго спав, спав. Потім раз прокидаюсь вдома, думаю, піду я в душ. Намилився, аж раптом – оп! – кудись провалився. А там мене чекають якісь диваки. Старезний робот Саллі, покритий іржавченою, він мені одну гайку свою дав, дядечко Кріт – так я його називав. Ну і красень цей Кріт. Він мені в хустку камінчиків назбирав, блискучі такі. Я тобі потім покажу. І Рогата Мара, від неї я отримав частку сонця у якомусь скляному шарі. Обіцяю, я все тобі покажу і розкажу.

— Тобі не було боляче? 

— Ні, котику, не було. Знаєш, я так сумую за ними. А ти спи. Все буде добре.

Пілігрим прикрив очі і в ту ж мить погрузився в сон. Лорі сів в крісло, взяв каву в руки і дістав телефон. Не довго вагаючись лікар написав другу.

«Ти як? Живий?»

«Куди діватись. Годинник не вразив Рея. Ледь домовився, щоб він одяг його. Але хоча б спокійно себе веде.»

«Я казав, що він переріс. Як його аура?»

«Нічого. Концентрується, але не сильно. Сьогодні не піде. А твій?»

«Вже на готові.»

Якийсь час, вони мовчали.

«Я помітив, що ти якийсь наляканий біля школи.»

«У мене ледь голова не розірвалась від голосів. Особливо в корпусі Ліри.»

«Можливо, то просто спогади?»

«Не знаю, але виття і досить глушить.»

В цей момент, вловлювач над ліжком засіяв ще яскравіше, ніби палаючи. Лорі підвів голову. Ореста в ліжку не було. В ту ж секунду на телефон прийшло повідомлення. За десять хвилин на його адресу приїде швидка допомога.