Читати книгу - "Сни - мої єтюди, Алюшина Полина"

- Вони не люблять гостей. Вважають, що будь-який сторонній у їхньому домі може збезчестити не лише їх, а й сам пам'ятний будинок, який передається від покоління до покоління.

Джеймс обернувся і побачив світловолосого чоловіка з яскраво-блакитними очима. На його носі красувалися окуляри у залізній оправі.

         - А як же слуги? – Прошепотів детектив.

- Навіть прислуга є нащадками перших, хто служив цій сім'ї, тому для них вони також є членами родини, нехай і не такими значущими. - Чоловік прибрав руку з плеча Джеймса і сів за стіл. Йому одразу налили келих вина. Гість зайняв вільне місце за столом, яке залишилось якраз навпроти Роланда, і поставив поруч зі своїм стільцем свою робочу валізку. У цей момент до зали вкотили візок із стравами. Зверху стояла блискуча каструлька, з якої кожному налили ароматний томатний суп. Також на стіл поставили запеченого коропа, пару салатів та миску фруктів. Все сімейство почало їсти в повній тиші, кімнату заполонило дивне напруження.

- Джеймс. - Пролунав голос голови сім'ї, прорізавши всю цю тишу наче ножом.

- Так? – Промокнувши губи серветкою, озвався детектив.

- Я хотів би поцікавитися, як буде проходити ваше розслідування? Що саме ви хочете дізнатися? - Розрізаючи коропа, спитав господар будинку. - Чи є у вас якісь думки щодо того, хто це зробив?

- О! Ще поки рано про це судити. Для початку я хотів би, пане Роланде, краще дізнатися про вашого загиблого сина, його спосіб життя та його звички. І на основі отриманої інформації скласти список підозрюваних, хто б міг його вбити. Адже коли знаєш людину добре, завжди знайдеться те, що є в неї і чого не має в інших. А це вже мотив, і, зрештою, злочин. - Легка усмішка осяяла обличчя Джеймса.

- Ви - людина, яка розкриває такі криваві справи, а з Вашого обличчя не сходить усмішка ... прямо як у братика Моргана ... - Прошипіла Роза, зробивши черговий ковток вина і скоса подивилась на детектива. Темношкірий чоловік усміхнувся ще ширше і проковтнув чергову ложку супу, уважно дивлячись на гордовиту жінку.

- А Ви спостережливі, леді Роза. Насправді, я скептик, і не вірю в містику, а до життя маю радість в грудях і азарт у серці. Я ніколи не сприймав смерть, як кінець шляху, тому, коли мене відправляють на чергове розслідування, вважаю, що я допомагаю людині, яка заблукала, знайти дорогу додому.

         - Ви віруючий? - Знову запитала Роза, зщуливши невдоволено очі.

         - Анітрохи. Я, хоч і був хрещений, але повторюся, - Джеймс продовжував уважно дивитися на молоду жінку в чорній сукні, - у вищі сили я не вірю, а вірю в людей і їхню можливість власноруч керувати своєю долею.

- Ви такий же дивак, як і братик... - Жінка допила вино, залишивши більше половини супу, витерла свої губи серветкою і вийшла з-за столу.

- Роза, куди це ти? - Запитав Роланд, припинив трапезу.

- У цьому будинку мені душно, я хочу розвіятись. - Зробивши ще крок, сказала Роза.

- Стривай, твоя думка стосовно смерті Моргана так само має бути.

- О! Не хвилюйся за це, батьку. Дорогий Джеймсе, коли Ви закінчите з рештою членів нашої родини, я чекатиму на Вас у будь-який зручний для Вас час у третій кімнаті праворуч від сходів. - Жінка махнула рукою і вийшла із зали.

Сім'я продовжила обідати мовчки, що давало Джеймсу час краще роздивитися членів сім'ї вбитого. Ніхто ні на кого не дивився, всі їли, дивлячись у свої тарілки, ніби боячись порушити цю дивну напружену тишу.

«Роза Летфін дуже амбітна і не терпляча, але й водночас дуже приваблива на обличчя. Її погляд пихатий і не знаю чому, але це лише додає їй якогось особливого шарму» - Думав Джеймс, проводячи поглядом жінку, що пішла. Детектив знову повернувся до столу. Тепер його поглядом заволоділа молодша сестра Моргана. Вона, дотримуючись всіх норм пристойності, їла як справжня аристократка, гордо тримаючи голову.

«Витончена і добре вихована дівчина. Навіть під час обіду вона дуже стримана і акуратна, ніби боїться залишити по собі якісь сліди. Таких плавних і красивих рухів при прийомі їжі мені ще бачити не доводилось ... А ось Ліам» - повернув Джеймс голову на старшого сина сім'ї. «Нехай його манери так само не поступаються манерам пані Лілії, все ж таки в його рухах присутня нотка грубості. Хоча, як мені здається, його характер та його манери однаково грубі і так само гордовиті, як і у всіх в цьому домі. Навіть якась важкість присутня в його образі».

Детектив проковтнув кілька ложок супу, непомітно подивившись на Роланда і його дружину. Вони їли не поспішаючи, наче насолоджуючись смаком кожної ложки супу, що попадала їм у рот. «Господарі цього будинку поводяться, як справжні барони чи герцоги. Вони не поспішають, з шаною ставлячись до приготованої їжі. Але їхні очі сумні, вони немов скляні і дивляться у порожнечу. Гадаю, смерть одного з членів їхньої родини та ще й сина, сильно вдарила по їхній духовній рівновазі, хоч з першого погляду це непомітно. А ось помічник письменника щось дуже швидко поглинає все, що лежить на його тарілці ...» - Подумав Джеймс, перевівши погляд на світловолосого чоловіка, який своїми руками хапав все, що лежало як в його тарілці так і за її межами.

«Він не виглядає особливо засмученим, але й назвати це нормальною поведінкою не можна. Я чув, що багато людей намагаються заїсти своє горе. Можливо, він один із них? У будь-якому випадку, швидше за все, він просто користується можливістю безкоштовно і дорого поїсти.» - Посміхнувся про себе детектив.