Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

- Ви, ем, можете залишити свій номер, і я повідомлю Вас, коли вона буде тут.

- Дякую за турботу, але не потрібно, - ввічливо я відмахнувся від дівчини. Не тому що переймався, що вона мене впізнала, скоріше тому що дізнався, що моя незнайомка тут і так кожен день. А ще я знав, що залишивши книгу, вона очікує отримати свою в четвер.

Повернувшись о восьмій вже до готелю, мені прислали повідомлення, що тренування переноситься на декілька годин з технічних причин, тож повідомивши хлопцям про вільний ранок, на що половина рухнула назад в ліжка, я направився до свого номеру. 

Перш ніж сісти читати, я поставив каву на журнальний столик біля крісла, яке стояло до вікна, переодягнувся назад у зручні спортивки та футболку і вмостившись взяв книгу.

- Ох ти ж блін, - проговорив я вголос, коли прочитав перший абзац, - Ви повні несподіванок міс Веста.

Книга розповідала про жорстокого маніяка, та детектива, який розслідував цю серію вбивств. Незважаючи на те, що мені справді було таке не до вподоби, я захопився. Якщо б вона принесла мені щось на кшталт “Гордість і упередженість” я б не здивувався, якщо б принесла “Гаррі Поттера” теж не здивувався, боже, та я б не здивувався, навіть якщо б вона принесла “Відьмака”, але це? Серйозно? Я чув, що деякі дівчата читають і дивляться подібне, але від Вести такого не очікував. Звісно, я зовсім не знав хто вона така, тільки відчував. Але її поведінка: те як вона бентежилась, червоніла, як ховалась, було зовсім не схоже на те, що я зараз читаю. А можливо, вона б хотіла бути такою, як цей детектив, що ліз у саме пекло, або ж пекло було у неї в житті, якщо вона занурилась у подібну історію, можливо вона хотіла думати, що у неї все не так погано, як у цих двох.

Я зробив ковток кави… І ледь не виплюнув її прямо на білий килим.

- Яка гидота, - вимовив я. Не сама кава, а сироп. Наче в ідеальний напій мила, чи шампуню набовтали, а може і те, і те. Кому це може подобатись?

Що ж у тебе в голові? І чим ти ще мене здивуєш? - запитував я уявну Весту перед собою, взявши воду, і намагаючись прибрати неприємний присмак мила з язика.

А потім потім продовжив читати.

По сюжету було зрозуміло, що книга не перша із серії, і я впевнений, що і не остання. Так навіщо мені її давати?

Врешті решт я провалився повністю в сюжет, який, на диво, мені все ж подобався. 

Дочитати звісно мені не дали. Стаф подзвонив години через три й попередив, що всім потрібно бути в тренувальному залі якомога швидше. Тож знову переодягнувшись, я почав збирати всіх в головному холі готелю. Перевірив, чи всі зібрались.

Сьогодні ми розділились по-іншому. Загрузившись в два позашляховика, я сів з макне: Техьоном та Чонгуком, обидва виглядали стривожено:

- Знову читали той бруд, що про вас пишуть? - запитав я, обидва зморено кивнули.

Ми всі звикли, що нас хейтять, як не за зовнішність, чи якість шкідливі звички, так за те що ми спимо один з одним, хоча якщо не дай боже хтось дізнається, що у нас були, чи є, чи будуть справжні відносини поза гуртом, то стане ще гірше, і не важливо буде це хлопець чи дівчина, парадокс якийсь. Свого часу вся наша сімка отримувала купу лайна, інколи по-одному, але зараз особливо дістається цим двом. І хоча ми вже не на тому рівні, коли це має задівати, а фанатів стало набагато більше, все одно інколи ми всі задумувались - за що? Ми просто виконавці. Ми не винні й не відповідаємо за те, що відбувається в голові чужих людей.

- Те, слухай, - нарешті я заговорив, - це все тимчасово, скоро уляжеться, врешті решт “гарна обгортка і гнила начинка - це десерт для соціуму”, вони шукають ту гниль всюди і завжди, а якщо не знаходять, то вигадують, щоб врешті полакомитись, забуваючи, що та гниль - їх власна.

Техьон хмикнув ледь посміхнувшись.

- Дякую, хьоне, - майже прошепотів він.

- Я подзвоню в офіс і дізнаюсь, чого вони там мішкаються з цими розбірками. Спробую прискорити, - я поплескав макне по плечеві, - а ви давайте, піднімайте бойовий дух і вперед, покажемо хто тут головний.

Чонгук розправив плечі, і пихнув Техьона, щоб той повторив, зображуючи впевненість.

Відмітивши собі в нотатках подзвонити в офіс, я ще вніс кілька справ на сьогодні та завтра, щоб вигадати скільки в мене часу залишиться, щоб дочитати книгу до четвера, а потім ще кілька на наступні дні. Врешті решт, через тиждень, після концерту тут, мені потрібно буде летіти самому в Японію, щоб записати трек з Юджин, а до цього я хотів отримати хоча б номер телефону Вести. Не кажучи вже про те, що я хотів закинути її собі на плече, і відвезти з собою.

Але я був впевнений, що просто так, я нічого не отримаю від цієї дівчини.

Ще один довгий день.