Читати книгу - "Душа між світами , Marina K"

Ніч огорнула їх, і тільки зірки стали свідками їхньої розмови, яка змінила щось у їхніх серцях.

Наступного ранку сонце тільки-но починало підніматися над горизонтом, заливаючи світлом маленьке вікно кімнати Таї. Легкий подих вітру ворушив фіранки, і в кімнаті панувала тиша, яку порушив тріск підлоги.

Тая відкрила очі, мружачись від сонячного проміння. На порозі стояв Макс. У шортах, босоніж, із рушником на плечі, він виглядав невимушено і якось по-літньому життєрадісно.

— Ну що, сонько, досить спати, — сказав він, усміхаючись. — Річка чекає.

Тая перевернулася на бік, ховаючись від нього під подушку.

— Макс, ще рано… — пробурмотіла вона з просоння.

— Пізніше буде жарко. Ходімо, поки вода найкраща, — наполягав він. — Я чекаю знизу, але не змушуй мене тягнути тебе силою.

Він засміявся й вийшов, а Тая залишилася лежати, думаючи, чи хоче вона залишити затишок ліжка. Але думка про прохолодну воду і прогулянку перемогла. Вона швидко зібралася, натягнула чорний роздільний купальник, зверху шорти, схопила рушник і кепку та вибігла з будинку.

Макс стояв під деревом, чекаючи її, і, побачивши, що вона готова, кивнув у бік стежки.

— Не віриш, що вода кришталева? Сам покажу! — сказав він.

Стежка вела через луг, де трави сягали колін, а аромати нагадували дитинство. Тая дивилася на Макса, який впевнено йшов попереду, і думала, як добре бути поруч із ним.

— Ось і річка! — радісно вигукнув Макс, коли вони дійшли до берега.

Тая скинула шорти, повісила рушник на гілку і, не чекаючи, поки Макс роздягнеться, побігла до води.

— Ти що, мене залишила? — закричав він, сміючись, і поспішив за нею.

Вода була прохолодною, освіжаючою, і з перших секунд Тая відчула, як усе тіло наповнюється енергією. Вона запливла трохи далі й обернулася до Макса.

— Давай, не відставай, боягуз!

— Хто боягуз? — Макс зайшов у воду і різко пірнув, здійнявши хвилю бризок.

Тая закричала і захищалася руками.

— Максе! Ти як слон!

— А ти як русалка, — відповів він, виринаючи поруч і хлюпаючи водою.

Вони сміялися, бризкалися і гралися, наче діти.

— Тримайся, зараз я покажу справжній стрибок! — Макс поплив до берега, де намагався вистрибнути з води. Але послизнувся і гепнувся назад.

— Майже акробат, — сміялася Тая, ледве тримаючись на воді.

— Ти краще покажи, як бути граціозною! — Макс кинув виклик, і Тая вирішила запірнати. Вона зникла під водою і не виринала кілька секунд, змушуючи його нервувати.

— Тая! — покликав він, озираючись.

Але в цей момент вона виринула позаду, схопила його за плечі й заливисто засміялася.

— Перемогла! — вигукнула вона.

— Ох, ти маленька хитрунка! — Макс обернувся і почав бризкати їй в обличчя, а вона відповіла тим самим.

День тривав у такій безтурботності, що Тая відчувала себе абсолютно щасливою. Вони плавали, ловили один одного, розмовляли про життя і майбутнє.

— Знаєш, — сказав Макс, лежачи на спині у воді. — Хотів би я, щоб такі дні ніколи не закінчувалися.

Тая, обпершись ліктями об берег, дивилася на нього і тихо погодилася:

— І я теж.

Уже надвечір вони вийшли з води, висушилися на сонці й вирушили додому, обговорюючи все, що тільки спадало на думку. Цей день назавжди залишився в їхніх спогадах — як символ літа, свободи і дружби, що ніколи не зникає.