Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

 З покупками та обідом було покінчено, але Ейнар попросив трохи часу для поповнення енергії та остаточної регенерації своїх бойових поранень. Він категорично не хотів з'являтися перед моєю бабусею з синцем на вилиці. Останнє я підтримала, бо це явно не додасть йому балів під час першого враження. Так що я вирішила показати Ейнару місто, щоб скоротити час, прогулюючись вулицями.
Ейнар знову захоплювався нашими транспортними засобоми і мені довелося мало не силою відтягувати його від джипа, доки не прийшов господар. Єдине на що він нарікав – забруднення повітря. 
На площі ми простояли трохи довше, ніж звичайно. За словами Ейнара, він виявив маленький потік енергії і хотів би її переробити, щоб запечатати в артефакт. Я навіть не питала нічого. Просто чекала.
Ще ми зайшли до інтернет-кафе. Ейнару не завадить навчитися користуватися комп'ютером. Тим більше, завтра часу на нього не буде, а зайняти його чимось треба. Нехай хоч книжки читає про себе подібних. Дивишся, чогось розумне звідти почерпне, відкриє портал у свій світ і піде.
Перед дверима квартири моя рішучість випарувалася. Черв'ячок сумнівів заповз у душу і подумки я божеволіла. Навіщо взагалі погодилася допомогти? Екстріму захотілося? Мізки розмазалися по килиму після того, як Ейнар вчора впав на мене? Наша витівка з гіпнозом не претендувала на геніальну ідею. Ейнар досі сумнівався у відновленні здібностей, так що залишалося просити у Бога змилуватися з мене.
Я дійсно ризикувала через нього - мало знайомого фентезійного попаданця - і в разі провалу мені пряма дорога у вітчий дім до двох піраній. 
Серце зрадницьки голосно стукало, а хвилювання брало гору над розумом.
Спроба одна і краще б цьому типу з іншого світу не підводити мене!
Потяглася до дзвінка, але думка, що не зможемо впоратися, змусила відсмикнути руку. Ні, уточнимо одну деталь. Розвернулась, впритул дивлячись на хлопця за моєю спиною.
– Може, випробуємо гіпноз спочатку на мені?
– Ні! – Ейнар навіть не подумав над пропозицією, тим самим дратуючи сильніше.
– Чому? Нам треба перестрахуватися.
– Ні! – Повторив хлопець, а в наступний момент впевнено натиснув на дзвінок. Дивуюсь його байдужості. Мене трясе від страху, його ж маска спокою не здригнулася.
Ейнар розчепив мої руки, які я заламувала від хвилювання. Він безперечно помітив, як бурхливий потік моїх переживань про майбутнє зносив будь-яку рішучість і впевненість. 
– Заспокойся. – Негайно наказав він. - Своєю нервозністю ти викличеш підозри. Я нічого не зіпсую. Вір мені.
– Ага.  
Почувся звук дверей, що відчинялися. Відступати було пізно. Я натягла милу посмішку для бабусі.
– Ксюшо, ти чого так піздно? До мене прийшла подруга з двадцать дев'ятої. – Бадьоро повідомила вона, але побачивши за моєю спиною Эйнара, спочатку здивовано моргнула, а пару секунд після - немов на знак схвалення -  посміхнулася. – І хто цей симпатичний юнак?
- Бабусь, знайомся – це…
- Ейнар, - представився хлопець і, як би ненавмисно, відсовуючи мене убік.
Двічі натякати не треба. Я забралася назад, переставши стояти на заваді. Раніше Эйнар просив мене відійти, не дивитися і навіть не підглядати за його діями. Звучало дещо страшнувато.
– Яке незвичайне ім'я.
В цю ж мить Ейнар витягнув з кармана щось блискуче на ланцюжку. Прийшов час мені пошукати поглядом якісь цікавинки на стінах, на сусідських дверях і сходах.
– З цієї хвилини ви будете сприймати мене як онука вашої подруги. Кілька тижнів тому ви з нею зідзвонювалися і дали згоду на моє проживання у вас. Так що мій приїзд не повинен вас здивувати, але торкатися цієї теми в розмовах з подругою ви не станете.
Не втрималася від спокуси підглянути хоч одним оком, за що поплатилася. Збіг обставин, тому що Ейнар якраз скосив очі в мій бік і гнівно засичав. Одна рука миттєво перекрила весь огляд, закриваючі мені очі, а він продовжив:
– І зараз дзвонити подрузі ви не станете. Вона поїхала відпочивати. А мене приймете зі всією гостинністю. 
– Так. - Я тільки чула її монотонний та слухняний голос. Клац. Буквально доля секунди, і вона вже заговорила звичним голосом: – Ксюшо, чого ми стоїмо тут? Проходьте! Ейнар, мабуть, втомився з дороги.
– Добре, зараз бабусь.
Дочекавшись, поки вона зайде назад у квартиру, розлючений Ейнар повернувся до мене. 
Ой, що зараз буде!
– Ти дурна?! Хіба я не говорив, відвернутися і не дивитись? – крикнув хлопець. Його очі потемнішали від злості. 
Я відступила під його натиском. Витримати настільки важкий погляд було неможливо.
Темрява в очах хлопця нагадала про його справжню сутність. Що я розмовляю зі справжнім чаклуном і він має можливість витягнути з мене всю енергію. Навіть виникло боягузливе бажання забитися кудись у куток.
– Пробач. Не думала, що якщо підгляну це якось вплине. 
Він видихнув, немов заспокоюючись.
– І ти пробач. Не збирався кричати на тебе. Просто трохи злякався.
Мені вистачило сміливості зустрітися з ним поглядом знову. Коли гнів перестав вирувати в карих очах, Ейнар став схожий на колишнього себе, завдяки чому я перестала відчувати страх.
– Для гіпнозу потрібен зоровий контакт. Та буває при випадковому погляді на ельд відбуваються неприємні речі. – Тепер його голос звучав м'якше і майже вибачливо. 
Тон Ейнара натякав, що речі справді неприємні. І я не хотіла б відчувати їх на собі.
– Гаразд, наступного разу послухаю тебе. А тепер, - вдихнула глибше, кинувши погляд на двері, - ходімо?
В квартирі виявилося, що у нас у гостях не лише Лідія Петрівна із двадцять дев'ятої квартири. Бабуся забула згадати про її онука та мою подругу – Поліну. Остання, побачивши мене, радісно замахала рукою, але, як тільки її погляд упав на Ейнара, що маячив за моєю спиною, ледь помітно похмуро зсунула брови, насторожено поглядаючи на нього.
– Ксю, привіт! Я ось вирішила завітати в гості, а тебе все нема і нема.
– Гуляла. Знайомся, Ейнар – син бабусиної знайомої. – Вказала я за спину. - Ейнар, а це моя найкраща подруга Поліна.
- При…
- А я Серж! – виглянув з-за плеча Полі кучерявий, невисокий хлопець в сонцезахисних окулярах. 
Взимку. У приміщенні. В сонцезахисних окулярах.  Його теж побили?
- Ксюша.
- Ви вже познайомилися? Твоя бабуся стільки про тебе розповідала. Сергійко ще минулого разу бажав зустрітися з тобою! – палко заявила жіночка, підштовхуючи мене до столу. 
З одного боку сиділа Поліна, а ось з іншого, як я припускаю, мав бути її обожнюваний онук. Не вийшло. З найнепроникнішим обличчям поруч на стілець опустився Ейнар. Вбивчий погляд старенької не допоміг зрушити хлопця на сантиметр.
Старенька виявилася наполегливою і здаватися не хотіла. Нібито вона збиралася йому щось сказати і потім покликала до себе, назвавши його Ельдаром. Міцно стиснуті в кулаки долоні ясно давали зрозуміти, що терпіння чаклуна витончується з кожною секундою.
Добре, що бабуся забрала свою подругу до вітальні під приводом залишити молодь самих. 
Але складно було сказати, який із варіантів гірший: бабуся-звідниця або Поліна з її чіпким поглядом.
– Так що, Ейнаре, звідки ви? Та чи надовго до нас? У вас, до речі, вельми незвичне ім'я для наших країв.
- Я здалеку, і ні, тут, - він ледь помітно піджав губи, - ненадовго.  
- Дай вгадаю, - грайливо нахилилася вона вперед, - гарна яскрава зовнішність, почуття стилю, амбітний. Приїхав підкорювати столицю? Хочеш стати моделлю? Ні? Актором? Теж ні? Співаком?
– Я – екстрасенс. – Раптом видав Ейнар.
Ледь зі стільця не звалилася прямо там. Стиснувши край сорочки, придушила бажання побити хлопця. У нього нове хобі - спостерігати за моїми жалюгідними спробами викрутиться?
- Чого? Екстрасенс?  - Поля сухо засміялася, наче замість"екстрасенса" він заявив про своє божевілля. – Неочікувано. Стає зрозуміло, навіщо приїхав до столиці. Плануєш стати черговим шахраєм? Будеш представлятися могутнім екстрасенсом, який отримує інформацію з космосу і видавати звичайну воду за цілющу сироватку?
– Як сміє…- Грізний початок спонукав до негайних дій. Схопивши скибочку яблука з тарілки, я засунула його до рота Ейнара. Як ви розумієте, закінчити фразу йому не вдалося.
Нервово сплеснула долонями.
– Таке смачне яблуко! Очманіти можна! Ти повинен спробувати!  - ущипнула його за бік, подумки благаючи не бовкнути чогось зайвого. І посилено вдавала, що не помічаю його розлючених поглядів. Телефон Поліни брязнув, сповіщаючи про нове повідомлення і нагадуючи про її ранковий дзвінок. – Як пройшло побачення?
Зміна теми спрацювала на відміно.  Поліна миттєво скривила губи від однієї згадки. 
– Відстійно. Юлька не відлипала від свого Соколова, Ослячі вуха постійно лізли цілуватися. Набрид він мені! В понеділок порву з ним! А Кір з Томою не поладнали. Він ідеально підходив тобі. 
- Навіщо дуже гарному та розумному потрібна я? – Реально оцінювала свої можливості. – І перестань займатися звідництвом.
- Айщ. Як можно бути настільки дурною? - цокнула на мене Поліна. Її погляд зупинився на Ейнарі. Не до добра це.
Ні в якому разі не можна знову дати їм можливість заговорити. Слід відволікти Полю і нагадати про власну жертву.
    – Переписуєшся з Ігорем? Може все ж даси йому другий шанс?
– Ігорю? З його півтора звивинами? Та й цілується він на слабку трієчку. Отже, ні. Вийшов новий розділ і я хочу якнайшвидше прочитати його.
– Що читаеш? – Серж здавався досить зацікавленим. Він невідривно дивився на Поліну, шкода тільки, що не можна було побачити його погляд за склом окулярів.
- Фанфік. Омегаверс.
Хлопці нерозуміюче витріщилися на Поліну, а вона тяжко зітхнула.
- Ви, хлопці, не знаєте, що таке омегаверс?
- Ні.
- Та невже?! Тоді я вам розповім про цей жанр!
Довелося стримувати емоції та не вдарити рукою по своєму обличчю.