Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

Сховище закинутого Ордена Тіні дихало спогадами — мовби самі стіни нашіптували минуле. Сходи вели вниз, у підземелля, і кожен крок лунав, мов удар серця.

Там, де здавалося, все має бути порожнім, раптом пролунав голос:

— Данил. Сона. Я давно вас не бачив.

Фігура з’явилася з тіні. Чоловік — старший, із сивиною на скронях, але очі... очі залишилися тими самими. Артем.

Соня застигла.

— Це… не може бути… — прошепотіла.

— Але це я, — відповів Артем, підходячи ближче. — І ви обоє зробили помилку, повернувшись сюди. Але, можливо, ще не пізно виправити дещо. Є речі, які ви залишили — і вони знову ожили.

Данил стискав кулаки.— Ми не для вибачень прийшли. Ми шукаємо відповіді. І захист для тих, хто тепер іде за нами.

Артем зітхнув і подивився на Алісу:— І ця дівчинка — та, заради якої ви готові піти на все? Вона схожа на вас обох. Але вона ще не знає, що носить у собі…

Темрява навколо заворушилась. І підлога під ногами почала тремтіти.

— Почалось.

Аліса різко зупинилась — щось стиснуло груди. В голові почало шуміти, ніби тисячі голосів шепотіли водночас. Вона впала на коліна, вчепившись пальцями в холодну кам’яну підлогу.

— Аліса! — крикнула Соня, кинувшись до неї.

— Не торкайся! — зупинив її Данил. — Це не звичайне...

І тут все навколо затремтіло. Зі спини Аліси піднявся слабкий, але чіткий блиск — мов силует крил, темних із прожилками світла. Її очі змінилися — стали золотавими, а голос у неї в голові на мить стих.

— Це ти… Ти пробуджуєшся, доню ночі і ранку, — шепотіла Тінь. — Обери сторону…

— Вона не буде твоєю! — гучно промовив Артем. Він ступив уперед, підняв руку — і щось, схоже на оберега, засяяло в його долоні. — Аліса, подивись на мене. Це не кінець — це початок. І ти маєш вибір.

Аліса підвела очі. Її руки тремтіли, але вона видихнула і прошепотіла:

— Я не твоя, Тінь. Я не їхня. Я своя.

І світ навколо завмер.

Мить — і блиск зник. Вона стояла — виснажена, але сильна. Її волосся майоріло у повітрі, мов у воді. Крила розчинилися в світлі. А Тінь — відступила. На цей раз.

— Ти зробила це, — прошепотів Артем, допомагаючи їй підвестись.

— Ні, ми зробили, — подивилась Аліса на батьків.

Але кожен з присутніх знав: це лише перше випробування. І ті, хто стежить за нею з темряви, ще не сказали свого останнього слова…