Читати книгу - "Дажбожа криниця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Спиніться задля Роду! — зойкнула я.
— А, — засміявся князь, — материна відьма? Ти не старієш…
— Князю, вийдіть, прошу…
Він усміхався. Був дуже блідий. Відросле волосся стирчало їжачком, наче в хлопчиська. Від князевого погляду, повного моторошного спокою, мені стало страшно. Я не злякалася б, аби він рушив на мене із зброєю, поламавши всі звичаї. Жах узяв мене такий же, як тоді, у трапезній, коли я підслухала князеву розмову з Віщим Вогнедаром. Жах перед Тьмою.
— Не кланяєшся, відьмо? — спитав Володимир ущипливо, — нічого, вклонишся… Всі вклонитесь. А ти, — до Рогнеді, - готуйся до шлюбу!
Вийшов, вдаривши дверима. Я вихопила в княжича ніж і шпурнула зброю подалі. Потім помогла жінці підвестися.
— За што, за- а што- о? — тихо заводила Рогнеда, — бацька вбив, братів вбив, Полоцьк пустив з димом! Всьо гета забула! Дзєці! П'яцьоро дзєці! Каво замясць сєбє найшов?! Індульфа- варяжина! Балярін…Які то балярін?! Найомнік! Бацька такіх сотню мав! Була — м княгиня, а стала ваяцька жана!
— Та може ще обійдеться, — спробувала втішити я.
— Не, Свєтозаро! Не абайдьоцца! Рамея з Корсуня привьоз, той яму чита кнігі чарадзєйські! То па- грецькі, а то па-славацкі… Я пагано те язики знаю, так пайшла да Мальфріди- чехині, яна цє кнігі разумєє і мне тавмачиць. Вось, што йон чита Владзіміру! Вось!
Рогнедь дістала з-за ложа товсту, писану на пергаміні книгу:
— Ти, мовляць, усьо знаєш… Тавмач вось тут!
Холод пробіг мені по спині. Я знала цю книгу… Бодай би не знати!
«Конче винищите всі ті місця, що служили там люди, яких ви виганяєте, своїм Богам на високих горах, і на пагірках та під кожним зеленим деревом…»
«І розвалите їхні жертовники, і поламаєте камінні стовпи для Богів, і їхні святі дерева попалите у вогні, а бовванів їхніх Богів порубаєте, і вигубите їхнє ймення з того місця…»
— Вось так і Мальфріда тавмаче, — прошепотіла Рогнеда, — у них, в Чехах, саме так і парабілі. Мальфріда каже: «Так хоче Бог!» Я баюсь, Свєтозаро, таго Бога… І Владзіміра нині баюсь. Йон завше був скажений, а з таким Богом… Мальфріда каже, що син етаго Бога добрий… Не знаю, але все адно баюсь!
З Гори я одразу ж побігла до Чари.
— Лихі новини звідусіль, — мовив Віщий, — князь підвищив податок на військо. Найняв ще урманів, вони вже на підході до Києва. Люд по весях ворохобиться. Бути великій крові, як за часів Аскольдових.
— Як се зупинити?! — вирвалося в мене.
— Збиралося нещодавно Коло, прийшла й Марена. Говорить Чорна, що може його… забрати. Аби хтось добув пасмо його волосся та ще дещо… За тебе згадувала… Ти, мовляв, на Горі своя людина.
Я затремтіла:
— Віщий, невже ви згодні?!
Чара зітхнув:
— Я- то був проти… І Троян Велесич, і Берегиня… А от Вогнедар погодився. Ой, лихо… Оте, що корсунський перекинчик князю нашіптує — то для можних. А людям простим говорити будуть про любов, милосердя, всепрощення… Ромейський Бог — дволикий та двоєдушний. Перед сильними плазує, слабого топче.
— Що вирішили Віщі? Чи це таємниця?
— Вирішили, доню, вичекати. Якщо Святославич помре, стіл захопить його вуй, Добриня-любечанин. Сей ще страшніший і безоглядніший. Княжичі ще малі, а Малуня — то не Ольга. Незабаром прибуде його ромейська пава, мо князь і заспокоїться на деякий час. А далі — побачимо.
Ромейка прибула влітку, якраз на Купала. Худюще дівча тонуло в золототканих шатах, але було зле і непогамовне. Володимир кількох своїх жон одружив зі своїми прибічниками, решту ж, в тому числі і пів божевільну від горя Рогнедь, виселив з Гори ген за місто, в одне із княжих сіл. Тоді оголосив, що бере християнський шлюб і зрікається поганського блуду.
— Чи надовго, — пащекували подільські баби, — до наступного разу!
Князеве відступництво кияни серйозно не сприймали, звикли бо вже до його витребеньок. Ратибор, щоправда, ходив, наче хмара, та все згадував Уліба, а батько мій бурмотів потиху:
— Повернувся б з Вираю Святослав, та чересом би паршивця… Чересом межи плечі… Раз князь — стій на своєму. Ольга… Що Ольга? Жона, хоч і мудра. А ти свій розум май.
Дивувало, що Анна-ромейка привезла з собою стільки чорноризників. Гейби військо. Кияни плювалися:
— Греця зострінув, лиха прикмета…
Греців та урманів сього літа на Горі і справді було, що черви. Княжий терем притих, замість дзвінкоголосся різноплемінних жон чути було лише верескливий голос Анни. Малуня зовсім впала духом:
— Вже й князем його не зви, а зви базилисом. Ім'я собі ромейське взяв: Базилій… А це ж Святослав — небіжчик його Володимиром назвав. Все, ім'я рідне навіть, проміняв на вирлату грекиню синок Святославів.
Біда була в тому, що ні я, ні кияни, ні навіть Віщі, окрім хіба що Вогнедара з Мареною, не вірили, що Володимир наважиться на якийсь серйозний чин, на зразок хрещення Аскольдового, коли кияни ховалися від хрестителів-наїзників в лісі. Його сплески раптового гніву так само раптово і вщухали. А треба було повірити, згадавши хоч би Полоцьк та Рогнеду.
Того чорного серпневого дня ми сиділи з Ратибором у дворі батьківської хати. Перунич говорив про наше з ним буття:
— Негаразд, Світозаро. Купальський шлюб ладен для юних. Тра’ свою хату мати, діти…
— Треба… — погоджувалась я.
— Полишу я Гай, та поставлю хижу. А хочеш, заберу тебе в Карпат — гори?
— Не можу, Ратиборе. Батьки, рід, Берегиня…
— Ну, як знаєш, але свій дім потрібен.
«Сказати чи не сказати?»- думала я. Була-м вагітна вже п'ятий місяць, але таїла це, боячись вроків.
— Ратиборе, в нас… Пролунав звук рога…Ще…
— Тривога? — збентежилась я.
— Ні, то княжий бирич, — озвався Ратибор, — дивно, сьогодні ж ніби й день не торговий…
— Люди, слухайте! — почувся геть охриплий вже голос бирича, — Базилівус, базилевс руський…
— Чого? — прогув з-за плоту батьків голос. Татко тільки-но прийшов із кузні — Який ще базилівус?
— Базилевс, — пояснила я, сміючись, — сиріч Володимир — князь.
— 1 все-то в його не по-людському. Ну, що там ще? Новий податок?
— …наказує, - кричав бирич, — прибути всім завтра, зі сходом сонця, на Дніпровий берег, що під Гаєм, аби прийняти святе хрещення!
— Себто як, усім? — розгублено запитав батько, — що там ще за хрещення, Світозаро? Ніби ж згоди спершу спитати треба?
— Хто не прибуде на річку, — кричав далі бирич, — багатий чи убогий, робітник чи жебрак, буде моїм ворогом! Позбавлено буде ослушника майна і покарано смертю! З- за тинів виглядали жінки, чоловіки, розгублено перегукувались:
— Що там є, сусідоньки? — питала цікаво Данка.
— Чоловіче княжий, та поясни ж, що й до чого, — зажадала Ясуня.
— Прийдеш, тітко, — загиготів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дажбожа криниця», після закриття браузера.