Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сезон гроз 📚 - Українською

Читати книгу - "Сезон гроз"

264
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сезон гроз" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 89
Перейти на сторінку:
на столи, де їх закріпляли на спеціальних козлах і обробляли стругами. Оброблені клепки ішли до інших ремісників, які викінчували їх на довгих стругальних лавах, стоячи над ними верхи по кісточки у стружці. Готові клепки потрапляли до рук бондарів, що складали їх докупи. Геральт якийсь час приглядався до того, як під натиском вигадливих лещат та скручуваних гвинтами скоб постає форма бочки, фіксована у ту ж мить залізними обручами, набиваними на виріб. Пара з величезних казанів, у яких пропарювали бочки, бухала аж на вулицю. З глибини майстерні, з подвір’я, долинав запах смаленого дерева — там бочки гартували перед подальшою обробкою.

— Кожного разу, як бачу бочку, — оголосив Горицвіт, — хочеться мені пива. Ходім за ріг. Знаю там один симпатичний шиночок.

— Йди сам. Я навідаю чародійку. Де її можна знайти? Не кривися, Горицвіте. Вона, як мені видається, є першоджерелом і першопричиною моїх клопотів. Не чекатиму на розвиток ситуації, піду і запитаю прямо. Не можу застрягнути в цьому містечку. Хоча б тому, що сутужно в мене з грішми.

— На це, — гордо промовив трубадур — віднайдемо ремедіум. Підтримаю тебе фінансово… Геральте? Що робиться?

— Вернися до бондарів і принеси мені клепку.

— Що?

— Принеси мені клепку. Хутко.

Вуличку перегородило троє кремезних одоробел з замурзаними, погано поголеними і недомитими пиками. Один, з плечима настільки широкими, що вийглядав майже квадратним, тримав у руці окованого дрючка, грубезного, як ручка якірного підйомника. Другий, у кожусі хутром назовні, тримав тесака, а за поясом мав абордажну сокирку. Третій, смаглявий, як матрос, був озброєний довгим і паскудним на вигляд ножем.

— Гей, ти там, ривський смердюху! — почав квадратний. — Як ся чуєш без мечів на плечах? Як з голов дупов до вітру, га?

Геральт не підтримав дискусії. Він чекав. Чув, як Горицвіт лається з бондарями через клепку.

— Вже не маєш іклів, одмініннику єден, отруйлива відьмацька гадюко, — вів далі квадратний, що з усіх трьох явно був найкращий в ораторському мистецтві. — Гада без іклів жаден ся не злякає! Бо то як хробак альбо друга мінога червакувата. Ми таке паскудство чоботами топчем і на шмельц стираєм. Жеби не сміло знов до наших міст заходити, помежи порєдних людей. Не будеш, падлино, наші вулиці своїм слизом мазав! Бий го, хлопці!

— Геральте! Лови!

Відьми́н на льоту схопив кинуту йому клепку, вивернувся від удару палиці, ушкварив квадратному збоку в голову, зробив пірует, тріснув бандита в кожусі в лікоть, той скрикнув і впустив тесака. Відьми́н ударив його під коліно і звалив на землю, після чого сковзнув вбік і гепнув клепкою у скроню. Не чекаючи, поки бандит упаде, і не припиняючи рухатися, знову вивернувся з-під палиці квадратного, смальнув по пальцях, затиснених на руків’ї. Квадратний заревів з болю і впустив палицю, а Геральт ударив його ще раз у вухо, в ребра і друге вухо. А потім з розмаху копнув між ноги. Квадратний упав і скрутився в клубок, звиваючись, корчачись і торкаючись чолом землі.

Смаглявий, найвправніший і найшвидший із трьох, затанцював навколо відьми́на. Спритно перекидаючи ножа з руки в руку, він атакував на зінутих ногах, рубаючи хрест-навхрест. Геральт без труднощів уникав ударів, відступав, чекав, поки він видовжить крок. А коли це сталося, розмашистим ударом клепки відбив ніж, піруетом обійшов напасника і вдарив його у потилицю. Головоріз упав на коліна, а відьми́н луснув його у праву нирку. Вдарений завив і випростався, а відьми́н гримнув його клепкою нижче вуха, в нерв. Відомий медикам як привушне сплетіння.

— Йой, — сказав, встаючи над ворогом, що звивався, задихався і душився криком. — Боліло, напевно.

Бандит у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав з колін, не впевнений, що робити. Геральт розвіяв його сумніви, тріснувши клепкою в потилицю.

Вуличкою, розштовхуючи роззяв, що збиралися, бігли пахолки з міської варти. Горицвіт заспокоював їх, посилаючись на зв’язки, гарячково пояснював, хто був напасником, а хто діяв у рамках самооборони. Відьми́н жестами закликав барда.

— Припильнуй, — наказав Геральт, — щоб цих негідників взяли в кайдани. Вплинь на кузена-інстигатора, щоби поважно на них натиснув. Або самі забруднили руки в крадіжці мечів, або їх хтось найняв. Знали, що я беззбройний, тому й наважилися напасти. Клепку віддай бондарям.

— Я мусив ту клепку купити, — признався Горицвіт. — І, бачу, добре зробив. Непогано, бачу, володієш дошкою. Мусиш її носити при собі.

— Я йду до чародійки. З візитом. Маю йти до неї з клепкою?

— На чародійку, — скривився бард, — придалося б щось важче, це факт. Наприклад, голобля. Один мій знайомий філософ казав: ідеш до жінки — візьми…

— Горицвіте.

— Добре, добре, поясню тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо можна порадити…

— Ну?

— Відвідай лазню. І цирульника.

Стережіться розчарувань, бо зовнішність оманлива.

Речі рідко є такими, якими видаються. А жінки — ніколи.

Горицвіт, Півсторіччя поезії

Розділ п’ятий

Вода в басейні фонтану заклекотіла й закипіла, розбризкуючи золотисті краплі. Літта Нейд, прозвана також Корал, чародійка, витягнула руку, проскандувала стабілізуюче заклинання. Вода вигладилася, як полита олією, запульсувала лелітками. Зображення, спочатку розпливчасте і туманне, набрало різкості й перестало тремтіти, стало виразним та чітким, хоч й дещо деформованим через рух води. Корал схилилася. Бачила у воді Ринок Прянощів, головну вулицю міста. І біловолосого чоловіка, що йшов по вулиці. Чародійка придивлялася. Спостерігала. Шукала вказівок. Якихсь подробиць. Деталей, які б дозволили їй точнішу оцінку. І дозволили передбачити, що трапиться.

Завдяки рокам досвіду у Літти сформувався погляд на те, хто такий справжній чоловік. Вона вміла розпізнати справжнього чоловіка в юрбі більш-менш вдалих імітацій. Для цього зовсім не обов’язковим був фізичний контакт, — зрештою, Літта, як і більшість чародійок, вважала цей спосіб тестування мужності не лише тривіальним, але й недостовірним, спроможним завести на манівці. В ході випробувань вона впевнилася: безпосередня дегустація, можливо, і є якимсь критерієм смаку, але вельми часто залишає після себе несмак. Шлунковий розлад. І печію. А буває й так, що конвульсії.

Літта вміла розпізнати справжнього чоловіка навіть на відстані, на підставі незначущих і не надто помітних факторів. Як впевнилася чародійка, справжній чоловік любить рибалити, але виключно на штучну принаду. Колекціонує мілітарні фігурки, еротичні рисунки та власноручно виконані моделі вітрильників, в тому числі і ті, що у пляшках, — а в його домі ніколи не бракує порожніх пляшок від

1 ... 9 10 11 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сезон гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сезон гроз"