Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Володар жахів. Характерницька сила 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар жахів. Характерницька сила"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володар жахів. Характерницька сила" автора Ніна Ягоджинська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 36
Перейти на сторінку:
відповів:

— Ні, бігти не будемо, але нам справді варто поквапитись.

Розклад уроків Ярослав запримітив ще напередодні ввечері, коли йшли лягати спати. Він спокійнісінько висів на першому поверсі. Сьогодні першим уроком була медитація. Коротко пробігши поглядом по предметах, Ярик побачив фізкультуру, біологію, магію ілюзій, вогню, повітря, артефактологію, амулетологію, рунологію, але надалі роздивлятися часу не вистачало. «Потім детальніше розберуся», — вирішив для себе хлопець і поспішив за Кнопкою, яка нетерпляче сопіла й у такт своєму сопінню притупувала ногою.

До аудиторії, де мав проходити урок, підійшли якраз вчасно. Більшість учнів уже зібралися, але вчителя ще не було. Ярослав напустив на себе впевнено-дружелюбно-незалежний вигляд і рушив до своїх майбутніх однокласників. За Світланку не хвилювався, був упевнений, що головне — не дати її образити спочатку, а потім вона гарантовано завоює симпатії і класу, і вчителів. Поки підходив, роздивлявся учнів. Було їх з десяток віком від 12 до 14 років. Хлопці стояли під зачиненими дверима класу, чекаючи викладача. Усі були одягнені в штани і сорочки з коричневого полотна, підперезані чорними полотняними пасками. Ярик у джинсах, білій футболці і спортивній кофті та Кнопка в жовтому платтячку ніяк не вписувались у канони місцевої моди. «Нічого, прорвемось» — оптимістично постановив собі Ярослав і вирішив заговорити першим, узяти, так би мовити, ініціативу в свої руки:

— Привіт! Мене звати Ярославом, а це — Світланка, — дівчинка визирнула з-за Ярикової спини й чарівно усміхнулась, — я так розумію, ми будемо навчатися разом. Адже ви перший курс?

— Перший… — порізно і якось невпевнено відповіли присутні.

— Щось я не бачив, щоб тут дівчата навчалися, — озвучив загальне здивування широкоплечий блондин з пронизливо-блакитними очима, — та й ти якийсь… — блондин невизначено покрутив у повітрі рукою, підбираючи слова, — якийсь дивний.

— Нічого, роззнайомимося ближче, то, може, якось позвикаємо один до одного. Принаймні, у нас усіх по дві ноги, по дві руки і по одній голові. Хоча, — Ярик довірливо усміхнувся, — ви для мене теж добряче… дивні!

Хлопці дружно засміялися. У Ярослава майнула думка, що можна було б сказати щось розумніше, але потім тільки махнув подумки рукою — як сказав, так сказав. Перший контакт пройшов нормально.

— Майстер уже є, розступіться, — сказав хтось із хлопців. Усі, і Ярослав з Кнопкою теж, відступили до стіни. З-за повороту, сидячи в позі лотоса на килимку, приблизно на висоті половини людського зросту летів старенький дідусь. Голова його була повністю лисою, зате борода виявилася шикарною й спускалась аж до килимка. Коли вчитель вставав, то вона діставала, мабуть, десь до колін.

— Хтось тут мене вважав дивним? — пробурмотів Ярик, — ага, а такі хоттабичі, значить, нормальні.

Дідусь підлетів ближче, двері самі собою розчинилися й учні, слідом за вчителем, позаходили до класу. Зсередини приміщення виявилося схоже на невеликий спортзал з килимками на підлозі замість парт.

— Ну, що ж, здоровенькі були, — дідусь приземлив своє літаюче диво ткацької промисловості навпроти присутніх, — займайте місця, які вам до вподоби, і розпочнемо заняття. Нагадую, мене звати Сергієм Никифоровичем і я буду вести у вас початкову медитацію.

Поки всі розсідалися по килимках, Світланка, звісно, вмостилася поряд з Яриком, учитель продовжив:

— Ваше завдання — відсторонитися від будь-яких проблем і турбот, відсікти всі реальні й вигадані клопоти й намагатись відчути або навіть побачити ядро своєї особистості та його місце у Всесвіті. Пам’ятайте — ніяких зайвих думок. Почали!

Ярослав слухняно заплющив очі. Поруч старанно сопіла Кнопка. «І чого вона ото завше сопе? Може, у неї аденоїди якісь? Ноги вже почали терпнути. Поза якась надзвичайно незручна. Як це ті йоги так годинами сидять? І дідусь Никифорович теж, не сказати, що дуже молодий, але ж сидить у цьому клятому лотосі. Ого, тільки спробував ворухнути плечима, усі кістки затріщали. На весь клас, певно, було чути. О, ще в когось кісточки тріщать. О, а в когось зліва у животі забурчало. Так… я тут бойовий характерник, чи сів посидіти з заплющеними очима, як телепень? Зосереджуємось… Ні, ну як це можна ні про що не думати? Ні про що не думаєш, коли спиш, але нам це не підходить… О, а як я сидів учора на пагорбі? Здається, це щось має бути схоже. Ану, спробуємо згадати й повторити…»

Ярослав перестав помічати сторонні звуки й заглибився в себе. Невідомо, скільки минуло часу, але раптом хлопець усвідомив, що знаходиться в центрі золотого сяйва, а навкруги розстеляється безмежний простір, у якому літає безліч сяйливих кульок і різнокольорових ліній. От як ніби на темне вікно хтось вчепив і ввімкнув новорічні гірлянди, а потім ще хаотично помалював по склу флуоресцентними (такими, що світяться) фломастерами. Ярослав потягнувся до найближчої лінії, ні, не руками, тут рук у нього не було, а всім своїм єством, торкнувся її й відчув, що летить догори дриґом, у вуха ввірвалися стривожені крики, якийсь шум, гам. Хлопець боляче забився куприком і розплющив очі. Клас було не впізнати: розкидані килимки диміли, стривожені однокласники були всі як один закіптюжені, з обличчя дідуся вчителя враз щез спокійний вираз і на зміну йому прийшла заклопотаність, ще недавно білосніжні стіни вкрились сажею, у переляканих очах Кнопки бриніли сльози.

— Що це було? — прохрипів Ярослав, витираючи брудне обличчя рукавом.

— Це один… один… — Сергій Никифорович, видно, ніяк не міг підібрати доречного слова, — один безмізкий гомо сапієнс поліз своїми невченими руками лапати те, що побачили його нерозумні очі!!! Хвала Творцю, що ніхто серйозно не постраждав! Хіба було завдання хапати все, що бачиш?! Кажи, було?! Ага, не було! А ти? Це ж треба, такі здібності й на додачу така безвідповідальність! Усе, на сьогодні заняття закінчене. А ти, — його палець уперся в Ярика, — після уроків з відром і шваброю відмивати клас! І до наступного разу написати реферат, де поясниш, що сьогодні сталося й чому. До побачення!

1 ... 9 10 11 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар жахів. Характерницька сила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар жахів. Характерницька сила"