Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"

Марк довго не міг вибрати місце для телескопа. Спочатку вирішив поставити його відразу біля виходу на дах, посередині між надбудовами, проте швидко зрозумів, що це не найкраща ідея. За сотню метрів на південь від багатоповерхівки сяяла вогнями Соборна — головна вулиця Рівного. Кав’ярня «Шоколад», 39-те відділення Ощадбанку, піцерія «Сієста», якісь магазини — що більше темряви наповзало зі сходу, то яскравішою здавалася вулиця. Зрештою хлопець розмістився на північному краї довшого крила. Надбудова захищала його від вітру та світла із Соборної, крім того, на північному сході, враз за багатоповерхівкою, починався приватний сектор, який пролягав практично до Північного. Майже всі будинки були одноповерховими, тож світла видавали мало.

Хлопець розстелив ковдру та встановив телескоп. Хмари час від часу пролітали над головою, та не затримувалися надовго, і зорі щохвилини проступали чіткіше. Марк увімкнув контролер, розкрив планшет і поринув у читання інструкції.

5 березня було не найкращим днем для спостереження. Ще вчора ввечері Марк відшукав сайт, який моделював зоряне небо залежно від розташування та вибраного часу, й роздрукував карти нічного неба над Рівним з інтервалом у годину, починаючи з 19:00. О сьомій ще можна було побачити Венеру та Марс — обидві планети знаходилися в сузір’ї Діви на заході, — та вони швидко прямували до горизонту й невдовзі після 21-ї мали зникнути. Марк міг би спробувати навести на них телескоп, одначе поки що в тій частині неба громадилися хмари. Юпітер, який хлопцеві страшенно кортіло роздивитися, мав з’явитися на південному сході лише після 22-ї. Навряд чи батьки дозволять йому сидіти на даху так довго. Залишалися зорі.

Марк розклав на ковдрі роздруковані карти й почухав потилицю. До появи Арктура — найяскравішої у Північній півкулі зорі — чекати ще півтори години. Хлопець прикинув, що, мабуть, ще не менше як дві години спливе, допоки Арктур підніметься достатньо високо для спостереження за ним. Денеб[10] і Поллукс[11] були значно менш яскравими. Марк зупинився на Капеллі[12]: зоря не надто поступалася яскравістю Арктуру, та найважливіше — в цей час повинна була висіти просто над головою.

Марк не здивувався, виявивши Капеллу в налаштуваннях Celestron’ового контролера. Телескоп мав вбудований GPS-локатор, тож достатньо було вибрати відповідний пункт меню, щоб механізм налаштування розвернув «лапи» й самостійно навів телескоп на зірку. Проте хлопець захотів потренуватися та відшукати Капеллу вручну. Він узявся вводити координати, коли раптом з-за спини долинув сухий притишений шурхіт. Марк відірвався від контролера й нашорошив вуха. Плаский дах багатоповерхівки вкривав шар чорного бітуму, де-не-де присипаний камінцями та бетонною крихтою, залишеними ще від будівництва. Характерне похрускування вказувало на те, що хтось піднявся на дах. Дуги Маркових брів напружилися та піднялися над переніссям. Хлопець нахилився, та однаково не бачив, хто то: всю південну частину даху затуляло громаддя котельні. За кілька секунд він зрозумів, що це не дід і не батьки, інакше його б уже погукали. Тоді хто? Кому може знадобитися лізти на дах десятиповерхового будинку о пів на восьму вечора?

Спливла хвилина. Човгання та шурхіт не припинялися. Що було дивно: звуки не віддалялися й не наближалися. Хтось тупцяв — чи то кружляв, чи то вовтузився — на одному місці неподалік виходу з під’їзду.

Марк вимкнув ліхтар, поклав його на роздруковані карти зоряного неба та підвівся. Безшумно пройшов попід стіною котельні й обережно визирнув з-за краю надбудови.

Брови полізли ще вище. Спершу він подумав: якась притрушена. Геть відбита. Посеред даху, розкинувши руки й нахиливши голову до правого плеча, кружляла дівчина. У легкому осінньому пальто, зимовій шапці з балабоном, довжелезному в’язаному шарфі й коричневих нубукових черевиках. Дівчина стояла на пальцях, ніби підставляючи ліве вухо до чогось, що мало ввіллятися в нього з неба, й повільно оберталася навколо вертикальної осі, практично не сходячи з місця. «Що з нею таке?..» — замислився Марк, але вже за мить спину хлопця пробрало морозом. Темний дах, кволі відблиски з півдня, із Соборної, тихе шемрання вітру й поскрипування бетонної крихти під ногами дівчини — було щось із біса моторошне в постаті, що кружляла перед ним. Хлопець повністю вистромив голову з-за стіни й придивився — зауважив опущені, немов на розп’ятті, кисті та напівприкриті повіки, — після чого серце наче шматком льоду прохромило. «Вона стрибне! Бляха муха, ще одна прибацана готується стрибнути! — Марк ледь не застогнав. — Тільки не це!» Після третьої смерті він і сам повірить, що з ним щось не гаразд.

Юнак розгубився. Піти з даху він не міг: незнайомка стояла поміж ним і спуском до під’їзду, крім того, за надбудовою лишався телескоп. Ловити її, коли вона помчить стрибати, також не здавалося розумною ідеєю. Замість затримати він тільки шугне за тією притрушеною з десятого поверху.

Несподівано дівчина помітила Марка. Її очі розширилися; здригнувшись, вона зупинилася. Потім висмикнула з вуха навушники та сердито втупилася в хлопця.

— Ти що тут робиш? — запитала дівчина таким тоном, як ніби Марк зазирнув до її спальні.

— Ди… — Маркові від серця відлягло, він упізнав її: дівчина навчалася у паралельному класі, у 8-Б. — Дивлюсь на зорі.

— Це не твій дах!

«Я ж тут живу!» — закліпав хлопець.

— Але й не твій! — спробував огризнутись. — Я теж тут живу, і дах, він же для всіх, і я можу… — Хлопець, недоговоривши, здувся. Що він, у біса, може? Що він узагалі хотів сказати?

Її першим пориванням було піти геть. Однак уже за мить дівчина передумала. Хвиля обурення затопила груди: це її дах, це він їй заважає, а не вона йому, тож нехай сам забирається! Вона зняла шапку та неусвідомленим порухом розправила руками рудувато-каштанове волосся.

Марк вийшов з-за надбудови, проте не наближався, зніяковіло розглядаючи дівчину. Її слова про дах (і ще більше — її зверхній тон) розлютили його, проте хлопець не бачив сенсу зчіплятися. Помовчавши, він промовив спокійніше:

— Пробач, якщо я тобі заважаю… тобто ти тут крутилася, а я…

— Я танцювала. — Вона труснула дротами з навушниками-крапельками на кінцях.

— О’кей, ти танцювала. І я не хотів заважати. Просто вчора мені подарували телескоп, а сьогодні безхмарна ніч, тому…

— Ніч не безхмарна.

Марк задер голову та прикусив губу. Над будинком повзла глуха сіра хмара, зір не виднілося.

— Ну майже безхмарна! — Він сердито махнув рукою. — Коротше: мені подарували телескоп, і я хочу спробувати навести його на одну