Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Джеймс і гігантський персик 📚 - Українською

Читати книгу - "Джеймс і гігантський персик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джеймс і гігантський персик" автора Роальд Даль. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 21
Перейти на сторінку:
class="v">Про восьминожі щупальці я бачу дивні сни,

Як їх ловлю, як їх гризу, які смачні вони…

(До речі, щупальці солить потрібно восени.)

На день народження своє я з’їла олів’є,

Тобто салат, де є шпинат і де мурашки є,

А ще смола, я не брешу, хай грім мене поб’є!

(Бо без смоли ніхто б не їв салату олів’є.)

Але до чого я веду? Мета моя яка?

Усе віддам, всі ті харчі, не затремтить рука,

Бо всі вони не варті геть і чверточки шматка

Цього розкішного на смак ПРЕДИВО ПЕРСИКА!

Усі були на сьомому небі від щастя. Сонечко яскраво сяяло в лагідному синьому небі, і все навкруги віяло спокоєм. Гігантський персик, що виблискував під сонцем, нагадував велетенський золотий м’яч, що плив собі кудись у сріблястому морі.

19

— Дивіться! — вигукнула Стоніжка, коли вони закінчили трапезу. — Погляньте на ту тонку кумедну чорну штучку, що пливе ген-ген у воді!

Усі озирнулися.

— Їх там дві, — сказала пані Павучиха.

— Та їх там повно! — уточнила Зозулька.

— Що це таке? — занепокоївся Черв’як.

— Мабуть, якісь риби, — припустив Старий-Зелений-Коник. — Може, вони хочуть з нами привітатися.

— Та це ж акули! — перелякався Черв’як. — Я можу закластися на що завгодно, що це акули, які хочуть нас зжерти!

— Що за дурниці! — заперечила Стоніжка, але її голос раптом затремтів, і вона перестала сміятися.

— Я впевнений, що це акули! — наполягав Черв’як. — Я просто знаю це!

І це, чесно кажучи, зрозуміли вже всі, але їм було надто страшно у цьому зізнатися.

На якусь мить запала тиша. Усі стурбовано поглядали на акул, що поволі кружляли довкола персика.

— Навіть якщо це й справді акули, — проказала Стоніжка, — нам нічого не загрожує, доки ми тут нагорі.

Та не встигла вона цього договорити, як один з тих чорних і тонких акулячих плавців раптово розвернувся й помчав, розрізаючи воду, прямісінько на персик. Тоді акула зупинилася й поглянула вгору своїми маленькими зловісними очицями.

— Геть! — зарепетували всі. — Забирайся геть, потворо!

Поволі й ліниво акула роззявила свою пащеку (якою легко могла проковтнути дитячий візочок) і накинулася на персик.

Усі нажахано вирячили очі.

І ось, наче за помахом вожака, решта акул підпливли до персика, оточили його колом і почали оскаженіло атакувати. Їх було десь двадцять чи тридцять, і всі вони стрибали, кидалися й батожили хвостами воду, що пінилася й вирувала.

Зверху на персику зчинилася паніка.

— Ой, нам тепер усім кінець! — бідкалася пані Павучиха, заламуючи ноги. — Вони зжеруть цілий персик, а коли нам не буде вже на чому стояти, вони візьмуться за нас!

— Це правда! — волала Зозулька. — Нас уже ніхто не врятує!

— Ох, я не хочу, щоб мене з’їли! — лементував Черв’як. — Але ж вони почнуть саме з мене, бо я товстий, соковитий і не маю кісток!

— Невже ми нічого не можемо вдіяти? — з надією звернулася до Джеймса Зозулька. — Я певна, що ти щось придумаєш.

Усі раптом подивилися на Джеймса.

— Думай! — благала його пані Павучиха. — Думай, Джеймсе, думай!

— Швидше! — наполягала Стоніжка. — Джеймсе, швиденько! Ми мусимо щось зробити.

Усі погляди були звернені на Джеймса, і в них був і страх, і розпач і відчайдушна надія.

20

— Є одна річ, яку ми, здається, можемо випробувати, — поволі вимовив Джеймс Генрі Троттер. — Я не знаю, чи це спрацює…

— Кажи вже! — вигукнув Черв’як. — Швидше кажи!

— Ми виконаємо все, що ти накажеш! — пообіцяла Стоніжка. — Тільки мерщій, мерщій, мерщій!

— Та вгамуйтеся, дайте хлопцеві сказати! — гаркнула Зозулька. — Ану-ну, Джеймсе…

Усі поставали довкола нього. На хвильку запала тиша.

— Ну ж бо! — знову заволали вони. — Ну ж бо!

Вони чекали відповіді, а тим часом було чути, як люто борсаються у воді акули. Від цього легко було збожеволіти.

— Ану, Джеймсе, — не вгавала Зозулька.

— Я… я… я боюся, що з цього нічого не вийде, — забурмотів Джеймс, хитаючи головою. — Мені страшенно прикро. Я забув. Адже ми не маємо мотузки. А нам для цього потрібна довга-предовга мотузка.

— А яка саме? — миттєво спитав Старий-Зелений-Коник.

— Та будь-яка, аби тільки була довга й міцна.

— Любий мій хлопче, та це ж саме те, що в нас є! Ще й скільки завгодно!

— Як це? Звідки?

— У Шовкопряда! — вигукнув Старий-Зелений-Коник. — Ти що, не бачив Шовкопряда? Він же й досі там унизу! Він зовсім не рухається! Цілісінькими днями лежить собі і спить, але ми зараз його розбудимо і змусимо прясти!

— А про мене що, забули? — втрутилася пані Павучиха. — Я можу прясти не згірше за будь-якого Шовкопряда. Крім того, я можу виплітати візерунки.

— І багато ви зможете напрясти? — поцікавився Джеймс.

— Та скільки завгодно.

— А швидко?

— Звичайно! Авжеж!

— І ця мотузка буде міцна?

— Найміцніша в світі! Завтовшки як твій палець! Але для чого? Що ти надумав зробити?

— Я хочу витягти персик з води! — рішуче відповів Джеймс.

— Та ти здурів! — крикнув Черв’як.

— Іншого виходу немає.

— Цей хлопчина, на жаль, збожеволів!

— Він жартує!

— Ну-ну, Джеймсе, — лагідно мовила Зозулька. — І як же ти гадаєш його витягати?

— Мабуть, гачками з неба, — почала глузувати Стоніжка.

— Чайками, — спокійно відповів Джеймс. — Та ж тут їх повно. Самі погляньте!

Усі задерли голови й побачили над собою безліч чайок, що кружляли в небі.

— Я думаю взяти довгу шовкову мотузку, — пояснив Джеймс, — зробити зашморг і закинути його на шию однієї з тих чайок. А другий кінець мотузки я прив’яжу до персикового хвостика. — Він показав на хвостик, що стирчав з персика, наче товста коротка щогла посеред палуби корабля.

— Потім я зроблю те саме з другою чайкою, тоді з третьою і так далі…

— Якась дурня! — зарепетували всі.

— Абсурд!

— Нісенітниця!

— Маразм!

— Божевілля!

А Старий-Зелений-Коник сказав:

— Хіба зможуть кілька чайок підняти в повітря таку велетенську річ разом з усіма нами? Для цього потрібно сотні… тисячі чайок…

— Тут чайок не бракує, — відповів на це Джеймс. — Самі подивіться. Можливо, нам вистачить чотириста чайок, а може, п’ятсот, шістсот… чи навіть тисячу… важко сказати… але я прив’язуватиму їх до хвостика, аж доки вони витягнуть персик. Рано чи пізно вони його витягнуть. Це як з повітряними кульками. Дайте комусь потримати достатньо велику кількість кульок, тобто справді достатньо велику, і він злетить у повітря. А чайки набагато сильніші за повітряні кульки. Тільки б нам вистачило часу. Щоб тільки ці жахнючі акули не встигли нас утопити…

— Та в тебе просто в голові замакітрилося! —

1 ... 9 10 11 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джеймс і гігантський персик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джеймс і гігантський персик"