Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

— Офіціанте! — покликав я.

Але Ервін, що саме щось шукав на кухні, не обізвався.

Я гукнув знову:

— Офіціанте, книгу скарг!

Ервін негайно ж з'явився.

Через руку у нього був перекинутий рушник.

— Сьогодні у мого онука день народження, — повільно, басом почав я. — Будь ласка, принесіть нам п'ять чарок чогось міцненького.

Ервін щось записав на папірці і зник на кухні. Назад він повернувся із чарками на таці. В чарках була якась червона рідина. Ми цокнулися, побажали Бруно здоров'я і випили. Це було ситро.

Потім усі страшенно сміялись, бо воно справді схоже на вино. Петер замовив ще раз. Ми випили знову. Ервін хотів випити з нами, але ж офіціантові не можна. Тоді Бруно звелів:

— Хай Ервін наллє й собі чарку. Коли в ресторані святкується день народження, офіціант може теж випити.

Коли ми випили по п'ять склянок ситра-вина, я сказав:

— Тепер ми п'яні і можемо потанцювати.

Ми танцювали, щось вигукували. Похитуючись, я пройшовся по кімнаті, під сорочку спереду запхнув подушку і попрохав:

— Ще… чарочку ви…на, офіціанте.

Надзвичайно цікава була гра.

Але мама Бруно думала інакше. Ми не чули, як вона зайшла до кімнати. І треба ж було мені заточитися і впасти просто їй під ноги!

— Що тут коїться? — голосно запитала вона.

Бруно підморгнув мені. Він хотів і далі продовжувати гру.

— Добрий день, матусю! — якось дивно сказав він. — Ви…но… таке смачне!

Тут я гукнув:

— Офіціанте! Ще ч…ар…очку!

Мама Бруно швидко підійшла до столу і побачила чарки.

— Ой лишенько! Що ви наробили? Ви ж усі п'яні!

Ми засміялися — гра вийшла на славу.

— Де ви взяли вино? Хто вас підбурив?

Мама Бруно поодинці перетягла нас усіх на канапу.

— Мамо, — сміючись, почав Бруно, — хіба ти не бачиш, що все це жарти?

— Жарти? Ось я покажу вам жарти!

Вона була така серйозна і сердита, що ми перестали сміятись. Бруно намагався все пояснити.

— Мамо, я повинен тобі сказати… — але доказати не зміг.

— Бруно! Хто вас підбурив пити вино? Скажи мені правду!

Бруно знову спробував пояснити, що ми пили ситро і що все це просто гра, але його мама тільки ще дужче розсердилася і закричала:

— Хто вас підбурив, скажи правду? Хто?!

Тоді Бруно показав на мене:

— Ціттербаке підбурив нас.

Вона кивнула, немов інакше і бути не могло.

— Ти ж на таке не здатний, Бруно.

Я почервонів, на лобі у мене виступив піт.

— Ти аж розчервонівся від вина, — зауважила мама Бруно.

— Та ми ж нічого поганого не зробили, — пробелькотів я.

— Що? Нічого поганого? Ось я відведу тебе додому і про все розповім твоїм батькам!

Що ми могли іще сказати? Треба було розходитись. Мама Бруно повела мене до батьків. Я тільки показав Бруно кулака і шепнув йому на вухо:

— Зрадник!

Коли я з мамою Бруно став на порозі, моя мама зблідла.

— Щось сталося? — схвильовано запитала вона. Я похитав головою.

— Можна, я вам розповім, пані Ціттербаке? — спитала мама Бруно.

Мене залишили в коридорі. Одначе я чув, як вони розмовляли в кімнаті.

— Приходжу додому… нічого не підозрюю, аж там цілковите безладдя… діти п'яні… ваш син підмовив… чарками вино.

Таке почув я крізь двері.

Потім покликали мене.

— Що ти накоїв, Альфонсе? — в розпачі запитала мама.

— Таж ніякого вина ми не пили!

Мама Бруно обурилася.

— Кажи правду! — крикнула вона.

— Ми… пили…

— А чому ж ти сказав, що ви не пили? — тихо запитала мама.

— Ні, ми не пили.

Я зовсім заплутався.

— Ми пили, — сказав я.

— Він навіть не розуміє, що говорить, пані Ціттербаке, — сказала мама Бруно і похитала головою.

Я не заперечував. Тепер мені було однаково. Мама ще запитала, може, то мене хтось підмовив? Я відповів, що все зробив сам.

— Еге ж, мій Бруно на таке не здатний, — сказала насамкінець мама Бруно.

Тоді я спересердя крикнув, що Бруно боягуз і він намагається все звалити на когось іншого, хоча теж пив разом з усіма і так само спотикався.

Мама сіла, мов підкошена:

— Що з тебе буде, Альфонсе? Ти не в мене удався.

Мені довелося негайно лягати в ліжко. Я був покараний. Цього чудового дня я мусив лежати в ліжку через якісь кілька склянок ситра. Бувало, пив його досхочу і нічого мені не казали.

Прийшов тато, і мама негайно розповіла йому про все. Він спочатку засміявся, але мама сказала, що все це небезпечно, і він одразу ж спохмурнів. Тато підійшов до мого ліжка і зажадав пояснень. Я розповів, як усе було насправді, сказав, що то було не вино, а ситро. Тато слухав і сміявся так, що аж шибки деренчали. Зайшла мама, така сердита. Тато розповів їй про все, і вона теж розсміялася. Мені дозволили встати і за вечерею дали