Читати книгу - "Південноморські оповідання, Джек Лондон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- А я ж дорослий! - заперечив місіонер.
- Авжеж, ти дорослий. Але мій темний розум не годен збагнути того, у віщо ти віруєш.
- Кажу тобі, я вірю, що все створено протягом шести днів!
- Еге ж, еге ж,- замурмотів, заспокоюючи місіонера, старий людожер.
А коли Джон Старгерст та Нарау полягали спати, в хатину до ватажка тихенько прошмигнув Ерірола і після довгої дипломатичної балачки подав Монгондро китового зуба.
Старий ватажок довго тримав обіруч того зуба. Напрочуд гарний був зуб; спокуса для Монгондро була велика. Але він здогадався, чого проситиме Ерірола за подарунок.
- Ні, ні! Зуб чудовий, що й казати! Хто б не хотів мати такого!
А все ж старий, перепросивши якнайкраще Еріролу, оддав йому зуба назад.
Тільки свінуло, вже Джон Старгерст був на ногах. У чоботях з довгими халявами він швидко ступав стежкою поміж чагарів. Слідком за ним ішов вірний Нарау, а голий провідник, що його послав з ними Монгондро, показував їм дорогу до сусіднього селища. Опівдні вони вже були там. Звідти мав їх вести інший провідник. А за милю позад них крався Ерірола з кошиком за плечима, і в тому кошику був китів зуб. Ще два дні йшов він назирці за місіонером, у кожному селищі пропонуючи ватажкам китового зуба, та всі від нього відмовлялися. Не встигне місіонер вийти з селища, а вже й Ерірола тут; отож ватажки наперед здогадувалися, чого він проситиме, і не хотіли той дарунок брати.
Місіонер та Нарау заглибилися в гори, а Ерірола пішов навперейми мало кому відомою стежкою, випередив їх і перший прибув до володінь Булі з селища Гатоки. Булі, звісно, не знав про те, що невдовзі має прийти й Джон Старгерст. А китів зуб був напрочуд гарний - рідко такі трапляються, незвичайного забарвлення. Запропонував його Ерірола прилюдно. Булі з Гатоки сидів на найкращій із своїх мат, оточений старшими радниками. Троє служок віялами відганяли від нього мух. І він ласкаво погодився прийняти з рук свого вістуна китів зуб, дарунок Ра-Вату, що його приніс у гори Ерірола, брат у перших Ра-Вату.
Розляглися гучні оплески. Радники, вістуни, служки з віялами, всі в захваті вигукували гуртом:
- А! Вої, вої! А! Вої, вої! А табуа леву! Вої! Вої! А мудуа, мудуа, мудуа!
- Незабаром прибуде сюди біла людина,- почав Ерірола, перемовчавши належну хвилю.- Це місіонер, і він прибуде ще сьогодні. Ра-Вату бажає мати його чоботи. Він хотів би подарувати їх своєму доброму приятелеві Монгондро. З чобітьми разом пошле він йому й ноги білої людини, бо Монгондро старий, і зуби в нього кепські. Подбай же, о Булі, щоб разом з чобітьми надіслано й ноги. А тулуб може залишитися й тут.
Булі вже каявся, що прийняв китового зуба. Радість в очах його враз погасла, і він нерішуче оглянувся. Та що ж, подарунка взяв, то нічого не вдієш.
- Що може важити така дрібниця, як місіонер! - підохочував його Ерірола.
- Атож, така абищиця, як місіонер, не варт доброго слова,- відказав Булі, опанувавши себе.- Монгондро матиме чоботи. Рушайте, хлопці, втрьох або вчотирьох, перестріньте місіонера на стежці. Та подбайте, щоб вернулися сюди з чобітьми.
- Запізно вже,- мовив Ерірола.- Чуєш? Він іде сюди.
З густих кущів саме вигулькнув Джон Старгерст, а за ним слідком Нарау.
Переходячи потік, набрав він у свої славетні чоботи з довгими халявами повно води, і тепер за кожним кроком вона дзюркала з них тонкими струмочками. Старгерст поглянув на присутніх променистими очима. Непохитний у своїй вірі, не відчуваючи в завзятті ні страху, ні сумніву, оглядав він селище, і безмежна радість сповнювала його серце. Він знав, що відколи світ настав, нога білої людини не ступала ще сюди, в гірську твердиню Гатоку.
Очеретяні хатини тулилися до прикрих гірських схилів, зазираючи в бурхливу Реву. Обабіч здіймалися до неба стрімкі скелі. У вузьку ущелину сонце заглядало хіба яких три години на добу. Не було тут ані кокосових пальм, ані бананів, хоча буйна тропічна рослинність вкривала гори, залазила в кожну шпарку, чіплялася корінням за найменші розколини. Легкі зелені гірлянди звисали з гострих прискалків. А в далекому кінці ущелини, зриваючися з височини восьмисот футів, ринула могутнім потоком Рева, і повітря в цій скелястій фортеці дрижало та гуло, одзиваючись на ритмічний гуркіт водоспаду.
Джон Старгерст побачив, як із ватажкової хатини вийшов Булі зі своїм почтом.
- Я приніс вам гарну звістку,- привітав їх місіонер.
- А хто тебе послав? - спокійно запитав Булі.
- Бог.
- Такого ймення не знають у Віті-Леву,- осміхнувся Булі.- Над якими островами, селищами, міжгір’ями він панує?
- Він панує над усіма островами, всіма селищами, всіма міжгір’ями,- врочисто відповів Джон Старгерст.- Він володар землі й неба, і я приніс вам його слово.
- А чи прислав він китового зуба? - нахабно запитав Булі.
- Ні, але коштовніше за всякого китового зуба...
- У нас такий звичай, що владарі вимінюються подарунками, посилають китового зуба,- не дав Джонові доказати Булі.- Твій пан скнара і сам ти дурень, коли прийшов у гори без нічого. Ось глянь, щедріший, ніж ти, чоловік випередив тебе.
Сказавши так, він показав китового зуба, що дав йому Ерірола.
Наруа застогнав.
- Це китів зуб Ра-Вату,- прошепотів він до Старгерста.- Я його добре знаю. Тепер ми пропали.
- Гарна річ,- мовив місіонер, гладячи свою довгу бороду та поправляючи окуляри.- Ра-Вату подбав про те, щоб нас тут прийняли як слід.
Але Нарау знову застогнав і відійшов від того, кому так вірно товаришив.
- Ра-Вату скоро прийме Лоту,- сповістив Старгерст.- І вам теж я приніс Лоту.
- Нащо мені твоє Лоту! - згорда відказав Булі.- Я вирішив, щоб тебе ще сьогодні було забито.
Він кивнув до рослявого горянина, і той, поступивши наперед, замірився палицею. Нарау чимдуж метнувся до найближчої хатини, шукаючи захисту серед жіноцтва, і затулився матами, а Джон Старгерст жваво скочив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Південноморські оповідання, Джек Лондон», після закриття браузера.