Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Він якусь мить мовчки дивився на неї. Повітря ставало все густішим і Ліна ніяк не могла вдихнути.

-          Іди в конференц-зал, зустрічай гостей. Я за кілька хвилин прийду. І прикрий спину.- різкуватим тоном заговорив чоловік.

 Ліна схопила з свого крісла шарф, яким користувалася, коли ставало прохолодно і накинула на плечі. Після чого бігом вийшла з приймальні.

 Зачинивши двері свого кабінету, Вадим підійшов до столу, поклав на нього свій ноут і тупо дивлячись на нього подумав: «Що, чорт забирай, це таке було?!»

 В пам’яті промайнув момент, коли він зайшов до приймальні і побачив незнайому дівчину з охреніти якою фігурою. Вона стояла в дуже провокативній позі, вигнувши апетитну, округлу попку і прогнувшись в оголеній, молочно-білій спині. Він відчув, як в штанах заворушилося. Вадим подумки вилаявся. Несподівано до нього дійшло, що це дивовижне створіння - його асистентка. Його тиха, непримітна асистентка. Він двічі вилаявся. Треба було це припиняти. Він бачив як вона завмерла, коли почула його голос і щоб ще більше не бентежити дівчину, вирішив допомогти їй піднятися.

 Краще б не допомагав...

 Він відчув як її тремтлива долонька слабо здригнулася, торкнувшись його руки. Дівчина стала перед ним ховаючи обличчя. Така тендітна в цьому міні-платті, з розпущеним, злегка хвилястим довгим волоссям. Він ніколи не бачив її з розпущеним волоссям. В штанах знов заворушилося.

 Вадим вкотре подумки вилаявся і досить різко відіслав її в конференц-зал.

«Так, досить займатися дурницями. В мене просто давно не було жінки. Треба влаштувати бурхливі вихідні, бо оце що тільки що сталося... Це не повинно повторитися!» - заговорив собі подумки і впевнено вийшов з кабінету.