Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Той, хто вбиває 📚 - Українською

Читати книгу - "Той, хто вбиває"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Той, хто вбиває" автора Кріс Тведт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 77
Перейти на сторінку:
не той чоловік, яким себе завжди вважав.

Розділ 9

— Що трапилося? — запитала Сюнне.

— Нічого. Просто... понеділок, ранок!

Але Сюнне надто добре мене знала, щоб дати обвести себе навкруг пальця.

— Геллє?

— Так, — кивнув я.

— Що ти вже утнув?

— Я — утнув?! Чому відразу моя вина?

Сюнне здвигнула плечима.

— Бо так переважно є, Мікаелю! Пригадуєш актрису, не пам’ятаю імені... як ти забув, що запросив її в ресторан на її день народження?

— Сіссель, — підказав я. — Тут все інакше. Мені було байдуже до Сіссель. Тобто вона мила дівчина, але мало важила для мене.

— Геллє важливіша?

— Цього разу я не зробив нічого поганого. Якщо не вважати поганим те, що не приховував своєї закоханості.

— І вона нічого не пояснила?

Я похитав головою.

— Зле, Мікаелю... Тут я з тобою погоджуюся.

— Останніми роками, визнаю, у моїх стосунках з жінками панував повний безлад, та не цього разу. Я нічого не розумію...

Я замовк. Бо що казати? Для мене час, прожитий з Геллє, був найчудовішим у житті. Для неї ж, мабуть, ні.

Наступні дні робота валилася мені з рук. Настрій кардинально мінявся від злості й відчуття власної меншовартості до сорому через свою негідну поведінку в п’ятницю увечері. Я раз по раз прокручував у голові слова Геллє, подумки повертався до сцени, коли, грубо відсторонивши її, увірвався до помешкання і влетів до спальні. Я ніби застряг у самому собі. Урешті-решт, усе звелося до визнання тотальної поразки.

Вона покинула мене.

Повертаючись з роботи додому, я робив те, що й завжди. Готував вечерю, дивився телевізор, слухав музику. І так продирався крізь монотонність днів.

Минув тиждень, і Сюнне стало досить. Їй обридло дивитися, як я, зневірений до краю, сиджу перед вікном, витріщаючись надвір.

— Зберися докупи, Мікаелю! — сказала якось вона. — Не завжди всі наші бажання сповнюються. Якщо ми хочемо когось, це зовсім не означає, що той хтось хоче нас.

— Невелика розрада, — буркнув я.

— Тобі не розрада потрібна, — безжально відрізала Сюнне. — Іноді ліпше глянути правді в вічі.

— Я не знаю, що далі робити, — зізнався я.

Сюнне довго дивилася на мене.

— Можеш для початку переглянути справи, які згромадилися на твоєму столі, — порадила вона. — Якщо збанкрутуємо, легше тобі не стане.

— Сподіваюся, усе не аж так погано? — запитав я.

— Саме аж так погано, — серйозно відповіла Сюнне. — Останніми місяцями ти не надто перетруджувався.

Цього можна було очікувати. Нарешті я збагнув, у яку важку фінансову скруту потрапила наша фірма. Я занехаяв свою клієнтуру. Кохання ніколи не сприяє напруженій праці. Принаймні в моєму випадку.

Зробивши над собою неймовірне зусилля, я сів писати список справ.

Останнім у списку опинився заповіт Барбари Бломберґ. Я відчув гостру нехіть займатися справою людини, яка була близькою подругою Геллє, але оформити заповіт треба було ще кілька тижнів тому. Я схопив телефона.

— Добрий день, Барбаро! Це — Мікаель Бренне.

— Добрий день!

— Я телефоную з приводу заповіту. Вибачте, що все так затягнулося, але я був неймовірно зайнятий. Ви могли б зайти в контору по обіді, щоб ми вичитали папери й поставили крапку в цій справі?

— Сьогодні не вийде. Я не в місті.

— А завтра?

Барбара на хвилинку завагалася.

— Теж не зможу... Хіба не раніше дев’ятої години вечора, але то вам, певно, надто пізно.

— Ні-ні, зовсім не пізно. Завтра я довго працюватиму...

Голос цілком звичайний, подумав я, кладучи слухавку. Може, вона ще не знає про наш з Геллє розрив...

О шостій гостині наступного дня я вийшов повечеряти на самоті, а потім повернувся до контори, щоб довести до пуття заповіт Барбари. Нічого складного в ньому не було, то ж я швидко впорався з роботою.

Минуло десять хвилин по дев’ятій, а її не було. Я почав нетерпеливитися. Узяв телефон на рецепції, набрав її номер. На іншому кінці чулися безкінечні гудки. Здалося, минула ціла вічність, коли дзвінок перемкнувся на автовідповідач. Я мовчки поклав слухавку. Ніколи не любив телефонних автовідповідачів.

Надворі пішов сніг з дощем, брудні, мокрі патьоки стікали шибками вікон. Вочевидь, вона десь у дорозі. Я уявив, як Барбара спішить вулицею, закутана по вуха в теплу одежину, а телефона не чує, бо він валяється десь на дні торбинки.

Ще за десять хвилин я зателефонував знову — той же результат.

Вона цілком могла й забути про нашу домовленість.

Я зателефонував востаннє і здався. Хай там що, але Барбара вже не прийде.

І все ж я далі сидів, не йшов додому. Ближче до одинадцятої таки змусив себе встати з крісла, одягнув куртку.

Телефон на столі задзвонив, коли я вже виходив з дверей контори. Мабуть, Барбара, подумав я.

— З ким я розмовляю? — запитав незнайомий чоловічий голос.

— А я з ким розмовляю? Це ж ви мені телефонуєте... Я — адвокат Мікаель Бренне. У чому річ?

— З поліції турбують.

Це пояснювало пізній телефонний дзвінок. Нова справа. Арештували якогось телепня, і йому потрібний захист. Я відчув внутрішній спротив. Була вже майже ніч, хотілося додому, але звичка взяла гору. У моїй професії клієнтові ніколи не відмовляють.

— Окей. Почекайте хвилинку, — я відклав слухавку, обійшов стійку рецепції і сів на місце секретарки, пані Сьоренсен, узяв кулькову ручку, а тоді — слухавку. — Слухаю вас! Як звати клієнта?

На іншому кінці дроту запала тиша.

— З якого приводу ви телефонуєте? — запитав я.

— Річ у тому, пане Бренне, що сьогодні ввечері з цього номера кілька разів телефонували Барбарі Бломберг. Це були ви?

— Так, я. А що сталося?

— З якою метою ви телефонували?

— Що? А чого ви питаєте? — мені закралося в душу недобре передчуття. — Що трапилося?

— Хвилинку, пане Бренне.

Я чув віддалений гамір, ніби хтось затулив слухавку долонею, а тоді в моєму вусі зазвучав інший голос. Знайомий. І це вже не обіцяло нічого доброго. Зовсім нічого доброго.

— Бренне? Це — інспектор Ґюннар Маркюссен. Барбара Бломберг, на жаль, мертва.

— Мертва? Що сталося?

— Ще зарано робити висновки. А навіщо ти їй телефонував?

— Де ти є?

— Бренне! Просто відповідай на запитання, будь ласка! З якої причини...

— Ти в неї удома?

1 ... 9 10 11 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той, хто вбиває», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Той, хто вбиває"