Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Його відповідь пролунала так двозначно, що я мимоволі розгубилася. Поки я намагалася зібрати думки в купу, розуміючи, як би ввічливіше послати принца, що розійшовся не на жарт, він кинув переможний погляд на Чорного, і вирушив на вихід.

- Я прийду до вас на вечерю! – заявив навздогін йому Дракон, а я мало не хихикнула. - З вас доповідь про подію.

Цьому хлопцеві палець у рот не клади, півруки відкусить.

Барс уповільнив трохи кроки, але, так і не відповівши, вийшов.

Асгард простежив за відходом брата, і як тільки за ним зачинилися двері, перевів усю увагу на мене.

- Ви збираєтеся сьогодні ще кудись? – поставив несподіване запитання.

- Ееее - ошелешено простягла я, не розуміючи, до чого він хилить, і видавила з себе. - Ні, тільки додому.

- Це добре, - заявив він, задоволено посміхнувшись. – Значить, решта дня пройде спокійно.

- Що це означає? - нахмурилася я. Що за натяки такі негарні?

- Так сталося, - терпляче почав пояснювати Дракон. - Що останнім часом жодна подія без вас не обходиться. Якщо у палаці щось трапилося – там неодмінно промайне пані Алана.

- Ось це вже неправда, - образилась я. - Ви сильно перебільшуєте.

І замислилась. Невже принц має рацію? Я взагалі, збиралася бути тихіше за воду, нижче трави. Знайти брата і тихенько злиняти з цього непривітного світу. Але, мабуть, не з моїм темпераментом.

Незабутня класна в школі, Роза Пилипівна, частенько повторювала, прочитавши за чергову витівку: «Задорожна, демонструвати свій характер будете вдома, тут йде навчальний процес, від якого ви відволікаєте інших учнів».І це вона ще дуже коректно висловлювалася, із класною нам пощастило, наша Розочка взагалі була дуже інтелігентною людиною. Але й вона не витримувала моєї буйної вдачі. Я влипала в історії - вона мене з них витягувала і так усі шкільні роки. Тільки тепер розумію, до чого вона була терплячою.

Щоправда, з приходом до школи мого братика, мене почали згадувати як зразкову ученицю, геть-чисто забувши про мої прокази. На його тлі я раптом почала виглядати справжнім ангелом.

"Де ця зараза зараз?" - тяжко зітхнула, згадавши Ванька і повертаючись в реальність.

Принц, який спостерігав за зміною емоцій на моєму обличчі, раптом добродушно видав:

- Перебільшую, але зовсім небагато.

Я хотіла сказати щось у своє виправдання, але нічого придатного не знайшла, у цей момент у нашу розмову вчасно втрутився батько, перервавши мої потуги видати хоч слово.

- Прошу пробачити, Ваша Високість, - почав він з усією повагою, вклонившись. – Але я мушу забрати у вас свою дочку, у нас із нею є незакінчені справи.

Жодних справ у нас не було, я відразу зрозуміла, це було сказано для того, щоб спровадити принца. Той, здається, також здогадався.

- Так звичайно. Всього найкращого! — став холодним, наче айсберг Дракон і, різко розвернувшись, подався на вихід.

Він пішов, а татко ще деякий час дивився на двері, що зачинилися.

- Тримайся від нього подалі, дівчинко, - промовив він, важко зітхнувши. – Від цієї людини можна чекати лише неприємності.

- Чому? - запитала я тут же, намагаючись не пропустити моменту, коли батько виявив бажання відверто відповісти.

- Він… - татко замовк, на його обличчі проступила явна боротьба. Начебто й хоче людина щось сказати, але не наважується. Останнє перемогло, лікар лише додав: - Просто повір.

Момент виявився втраченим, а шкода. А правда була так близько.

Далі батько швидко змінив тему розмови, повернувшись до того, на чому ми зупинилися, ще до приходу Сніжного барсу.

- Тобі не потрібна ніяка магія, - почав він, прибираючи зі столу. - Лікарську справу, як я бачив, ти освоїла на найвищому рівні. Дбати про майбутнє не варто. Станься що зі мною, твої здібності будуть на вагу золота.

- Що з вами може статися? - перепитала я, вловивши в його голосі нотки приреченості.

- Та це я так, до речі, - відразу пішов на задній лікар, посміхнувшись винувато.

Щось із ним відбувається. В очах весь час туга, рухи різкі, нервові. Ненадовго прокинеться, як після сну – добродушний такий дядечко, а потім знову повертається в цей зацькований стан.

"Я буду не я, якщо не розберуся у всьому" - пообіцяла подумки.

Батько сидів задумливо, дивлячись в одну точку, глибоко занурившись у свої думки.

Тихо з ним попрощавшись, вирішила залишити лікарню. Дракон має рацію, щось надто багато подій для одного дня, відпочити не завадить.

Але як тільки я вийшла за межі будівлі, побачила свою служницю, що мирно розмовляла з Чорною людиною. Миттю пробив холодний піт. Він запросто може прочитати її думки!